хати.
— Де ж ви так довго були, охоронці наші?
— Приходьте всі на свято до нас.
— Як добре, що ви тут!
— Залишайтеся!
Запитанням, висловам утіхи й радости не було кінця. Але рій мусів виконувати наказ командира. Ми запевнили селян, що в ці дні, як ніколи, будемо на варті їхнього спокою і вони можуть не хвилюватися. Збіднілі, пограбовані люди щедро ділилися з нами тим, що приготували на свято.
Ми взяли трохи яєць, „пасок”, що ними були боханці чорного, вівсяного хліба і, провівши кілька годин з своїми людьми, вирушили в дальшу дорогу. Над вечір рій повернувся до сотні.
Великодній ранок прорізали слова наказу:
— На збірку!
Вся сотня вишикувалась у бойовій готовості і командир звернувся до бійців з теплою промовою- Він говорив про потоптану ворогами нашої нації Христову Правду, змалював коротко нашу ситуацію і, висловивши тверду віру в перемогу української справи, поздоровив усіх традиційним „Христос Воскрес” та побажав нам здоров’я, вит- ривалости й успіхів в боротьбі з наїзником. Потім сотня стала до молитви. Чисті душею й совістю, змучені боями й безнастанними рейдами, але непереможні духом і готові щохвилини на бойовий наказ, бійці линули всіми своїми думками до Бога. Це була зворушлива картина. Ця молитва на тлі густого і вже прибраного в весняні шати лісу, здавалося, хвилювала навіть суворі постаті кремезних дубів. І вони, як наші мовчазні друзі, були тихі й задумані. Вони привітливо оточували наших бійців і здавалося, що вони краще розуміють нас, аніж чужі люди...
Спільна молитва закінчилась. Ми вітаємо один одного з великим святом Христового Воскресения, ділимося свяченим. На душі стало весело. Хтось затягнув революційну повстанську пісню і її підхопили десятки голосів. Вона виривалася з лісових обіймів, котилася в далеч, птицею билася у вікна селянських хат, як передвісниця сподіваної волі. І жадібно люди вдихали повітря, що в ньому бреніла наша горда пісня. Так минув перший день свят.
Другого дня ми змінили місце нашого постою й перейшли в ліс біля села К. Побудували нашвидку простенький вівтар і зібралися на Службу Божу, що її відправив наш курінний священик. Схвильований, але стриманий, він звернувся до нас із зворушливими словами проповіді та з побажанням успіхів у нашій Богом благословенній боротьбі. Це Богослужения було завершенням нашого святкування Великодня. Без особливих пригод і боїв, тихо й скромно провели ми це свято, але ця скромність ще сильніше підкреслювала велич цього маестатичного релігійного свята.
Хоч, може, й правда, що це може відчути тільки той, хто пережив і відчув тверду суворість повстанського життя.
Червоні польські „жолнежі” даремно клялися знищити нас ще до свят. Сотня Хріна в повному своєму складі відсвяткувала спокійно в Устрицькому лісі Великдень 1947 р., а після цього вирушила в новий рейд по Лемківщині, щоб наносити ворогові нові, несподівані, болючі удари.
