Олександр Пушкін ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН
Перекладач: М.Рильський
Роман у віршах
Petri de vanite il avait encore plus de cette espece d'orgueil qui fait avouer avec la meme indifference les bonnes comme les mauvaises actions, suite d'un sentiment de superiorite, peut-etre imaginaire. Tire d'une lettre particuliere *
Не світ хотівши звеселити У гордості його пустій, Поруку б я хотів явити, Тебе гіднішу, друже мій, Гіднішу мислей величавих, Душі, де мрія розцвіта, Де в шатах простих, нелукавих Живе поезія свята; Та що ж — лиш кілька глав пістрявих Тобі в дарунок я зібрав, Напівсмішних, напівпечальних, Простонародних, ідеальних, Недбалий плід моїх забав, Хвилин натхнення бистрольотних, Зів'ялих рано літ моїх, Досвідчень розуму холодних І серця записів гірких.
Пройнятий марнолюбством, він, опріч того, мав особливу гордість, що примушує визнавати з однаковою байдужістю як добрі, так і лихі вчинки, внаслідок почуття вищості, може, гаданої. З приватного листа (франц.).— Ред.
Глава перша
I
І жити квапиться, і почувать спішить. П. Вяземський
«Мій дядько чесний без догани, Коли не жартом занеміг, Небожа змусив до пошани І краще вигадать не міг, Воно й для інших приклад гожий; Але яка нудота, боже, При хворім день і ніч сидіть, Не покидаючи й на мить! Яке лукавство двоязике — Напівживого розважать, Йому подушку поправлять, Журливо подавати ліки, Зітхать і думку берегти: «Коли ж візьмуть тебе чорти!»
II
Так у пилюці, на поштових Гадав гульвіса молодий, Що з волі Зевса прав спадкових Набрав по всій рідні своїй. Людмили друзі та Руслана! З героєм нашого романа Без передмов, у цей же час Дозвольте познайомить вас. Онєгін,— друг мій, я зазначу,— Родивсь на берегах Неви, Де народились, може, й ви, Чи вславилися, мій читачу. Гуляв і я там в давні дні: Та північ вадила мені1.
III
Служивши чесно, без пороку, З боргів покійник батько жив, Три бали він давав щороку І все за вітром розпустив. Життя Онєгіну сприяло: Madame його гляділа дбало, А там Monsieur узяв до рук,— І всім на втіху ріс малюк. Monsieur l'Abbe, француз убогий, Щоб хлопчик сил не витрачав, Всього, жартуючи, навчав, В моралі був не дуже строгий, Так-сяк за пустощі корив І в Літній сад гулять водив.
IV
Коли ж юнацьких літ бурхливих Прийшла Євгенію пора, Пора надій і мук щасливих, Француза прогнано з двора. Дістав Онєгін мій свободу, Остригся під останню моду, Як dandy2 той причепуривсь І в колі вищому з'явивсь. Він по- французьки, як годиться, Міг розмовляти і писать, Мазурку легко танцювать, Умів незмушено вклониться; Тож присуд був йому один: Люб'язний і розумний він.
