хоче робити адекватні висновки?..
Досі в українській історіографії панує погляд: якщо ти критично налаштований до руїнницької політики урядових партій (есерів і соціал-демократів), та ще й до Головного отамана, та ще й у час війни, коли треба було об’єднати всі сили під одним керівництвом, то хто ж ти єси як не ворог?
Ніби логічно, правдоподібно... Але не слід забувати, що правдоподібність – далеко не правда, швидше її антипод...
Тенденційність викладу української історії властива багатьом, у тому числі й безпосереднім учасникам подій.
Показовими у плані тенденційності є спогади прем’єра Бориса Мартоса “Оскілко і Болбочан” та мемуари полковника Миколи Чеботаріва, першого начальника контррозвідки Армії УНР, начальника особистої охорони Симона Петлюри.
Щоб не бути голослівним, наведу для прикладу оцінку Миколою Чеботарівим отамана Козир-Зірки. “Козір-Зірка, – писав Микола Чеботарів, – повстанець проти гетьмана, але ще в 1919-му році перекинувся до большевиків і як їхній агент працював на їхню користь. Большевики уміло використовували його українство для провокаційної роботи середь українського населеня, зовнішній вигляд українця-запорожця найкраще спріяли виконанню ганебних планів большевиків. До сього часу Козір-Зірка у большевиків на урядовій посаді. С. В. (Симон Васильович Петлюра. – Ред.) завжди до нього негативно ставився. І під час евакуації Камянця в 1919 році (Козир-Зірка) був заарештований і засуджений до розстрілу. Виконання присуду відбувалося в ночі, завдяки чому ранений в руку втік” (ЦДАВО України, ф. 4453, оп. 1, спр. 19, арк. 68 – 69 зв.).
Це була точка зору творця “петлюрівської чрезвичайки”, організатора і виконавця усних смертних присудів, які постановляв сором’язливий Симон Петлюра.
Факти ж були іншими. Ось коротка, енциклопедичного стилю, довідка.
“КОЗИР-ЗІРКА Олесь (? – після 1923). Військовий діяч, повстанський отаман; командир кінної партизанської сотні (листопад – грудень 1918), командир кінного полку Армії УНР, кінних частин Запорозької Січі (1919).
Родом із Катеринославщини. Учасник оборони Києва від військ Муравйова (січень 1918). Учасник протигетьманського повстання, зокрема бою під Мотовилівкою (листопад 1918). Учасник оборони підступів до Києва в січні 1919 року (Овруч і Ніжин). Заарештований чинниками УНР за звинуваченням у єврейському погромі в Овручі та засуджений до розстрілу. Під час розстрілу вдалося втекти. Перейшов на службу до більшовиків” .
Я ніколи не відчував симпатії до Козир-Зірки, як до перекинчика, але ж це не причина деформувати його справжній портрет, зокрема навмисно переставляючи віхи його діяльності, як це робить тенденційний Микола Чеботарів. Спочатку він безапеляційно стверджує, що Козир-Зірка – агент більшовиків, а вже потім пише про його арешт і розстріл (у такому “викладі” кара виглядає цілком логічною і справедливою). А сталося ж навпаки: позасудовий розстріл свідомого українця Козир-Зірки (про його українство пише і сам Чеботарів) не залишив йому шансів продовжувати боротьбу в складі Армії УНР. Лише після цього він перейшов на бік більшовиків, які боролися проти денікінців і тих, хто прирік його на смерть...
“По-чеботарівськи” тенденційно висвітлювались постаті й інших українських діячів, які були в опозиції до – часом злочинної – політики українських урядів і Головного отамана...
