дідуся Бора, Синичку та Їжака. А потім Філін полетів за вами, тому що всі
говорять, що ви точно знаєте, де знайти Боровичка-Лісовичка, який знає, де
Правду шукати, - торохтіло кошеня на одному подиху.
- Що ж, - поважно відповіла йому Білка, - повернути Іванковій мамі
гарний настрій - справа варта уваги та сил. І Правду шукати - намір гарний. Я
допоможу тобі.
Білка свиснула щосили, так що кошеня навіть прикрило вушка
лапками. Свист обірвався, але нічого навкруги не відбувалося. Кошеня стало
озиратися. А білченята примчали під мамин захист. Вона обійняла їх усіх,
притуляючи до себе. І тут почулося важке:
- Уф-уф-уф...
Котик теж притулився до Білки злякано, дивлячись в той бік, звідки
линув звук. А за хвилину з-за дерев до них вийшов маленький ведмідь. Він
важко сопів, намагаючись віддихатися від швидкого бігу. Сповільнюючи
кроки, Потапич-молодший підійшов до Білки.
- Здрастуйте, тіточко Білко! Почув, що ви мене кличете, і примчав, -
сопіло ведмежа.
Білка махнула білченятам лапкою, і вони миттю помчали на дерево. І
вже звідти, з гілки, спостерігали за тим, що відбувається внизу, помахуючи
величезними пухнастими хвостами і нагостривши вушка з кумедними
золотистими китичками. Одне білченя постійно гризло горішки і було
найпухкішим з усіх. Друге ні секунди не могло сидіти на місці і було
худеньким і рухливим, третє - завжди нагострювало вушка і чуло краще за
інших. А двоє інших білченят завжди тулились ближче до мами в пошуках
тепла і захисту, тому що були наймолодшими.
