- Більше мене знає Білочка. Я-то все по землі ходжу. А вона і по землі
ходить, і по деревах скаче. Їй звідти видніше. Білочку ти знайдеш в дуплі,
там вона свої горішки ховає від чужих очей, запаси на зиму робить.
- Дякую вам, дядечку Їжак! - подякував котик і почимчикував далі в ліс,
навіть і не знаючи, куди йому йти і де Білочку шукати, яка знає, де Правда
ховається.
Маленькому Мурзику здавалося, що йде він дуже довго, тоді як
насправді пройшло не більше однієї години. Кошеня злякано озиралося в
лісі, де ставало дедалі темніше, коли почуло грізне:
- Ух! Ух!
Кошеня перелякано вигнуло спинку і позадкувало до дерева, як
раптом побачило просто перед собою великого Філіна.
- З-здрастуй, дядечку Філіне! - заїкаючись від переляку, вимовив
Мурзик, помалу випрямляючи спину. Щось підказувало йому, що лякатися
нема чого.
Філін уважно подивився на кошеня перш, ніж привітатися. А потім
сказав:
- Ти чого це так пізно один в лісі гуляєш?
- А я не гуляю, дядечку Філіне, я Правду шукаю, - відповіло кошеня.
- Правду кажеш? Що ж, Правду шукати - справа хороша, шляхетна, -
величаво кивнув Філін.
- Дядько Їжак порадив мені звернутися по допомогу до Білки.
- Вірно він тобі підказав. Чекай тут, нікуди не йди. А я зараз повернуся.
Філін розкрив свої величезні крила, змахнув ними, злітаючи в небо, і
зник з поля зору. Кошеня розгублено дивилося йому вслід, намагаючись
