- Мене звати Мурзик! Я мами-кішки синочок, - представилося як
годиться кошеня. - А вас як звати?
- Я Курча, - кивнув йому один з малюків. - Я синочок курочки. Дуже
приємно познайомитися.
- А я - Каченя. Моя мама - качка. І мені приємно познайомитися з
тобою.
Кошеня зраділо новим знайомим і відразу ж вирішило, що
потоваришує з ними. Але зараз не можна гаяти часу, йому потрібно виконати
важливе завдання. Тому Мурзик доволі серйозно запитав:
- Курча, Каченя, скажіть, чи не бачили ви Правду?
Ті лише перезирнулися, знизавши маленькими плечима.
- Ні, не бачили! - одноголосно відповіли вони. Малюки засмутилися,
що нічим не можуть допомогти новому знайомому. Але раптом всі троє
почули ніжний голос, який звучав немов музика.
- І я не бачила Правду, але кажуть, що вона прекрасна, - таємниче
пошепки повідомив хтось. Кошеня, курча і каченя стали озиратися навкруги,
але крім них, там нікого не було. І тоді котик опустив очі і глянув на ставок.
Мурзик зрозумів, що з ним говорить Вода зі ставка. Добра Водиця вирішила
допомогти кошеняті знайти Правду. Вона продовжувала:
- Рушай-но, кошеня, до соснового лісу. Скажи дідусеві Бору, що
шукаєш Правду. Старий багато знає, він тобі і підкаже.
Зрадівши, кошеня подякувало усім за допомогу і доброту та побігло до
лісу.
Підійшовши впритул до високих старих сосен, Мурзик ввічливо
