народами та країнами. Коли сьогодні в світі холодна війна та наші хлопці гинуть
в «південному котлі», захищаючи Батьківщину, залишені владою на самоті з
бідою та ворогами (і вже навіть не зрозуміло, хто ворог, а хто допомагає),
особливо актуальним є ще одна споруда, що сховалася на березі. Йдеться про
пам'ятний знак десантникам 130-ї стрілецької дивізії, який виготовили з
червоного граніту ув'язнені Казанківської колонії. Кілька років тому, під час
урочистого відкриття, ветерани Другої світової війни згадували про початок та
завершення битви незламного слов'янського духу з фашистами. А поруч грав
оркестр 79-ї аеромобільної бригади. Чи це не жарт долі, що зараз саме вони
опинилися в схожому пеклі?..
В кімнаті відпочинку скромно стоїть піаніно, чекаючи дотиків до клавіш,
ось на стінах - картини народного майстра, підопічної притулку Валентини
Жашкової, яка почала малювати вже після 50 років, саме тут. Ось кімнатка з
124
дерев'яними лавками для денного відпочинку і читання. Є й бібліотека, і
маленький дворик, в якому до свят влаштовують концерти із залученням різних
самодіяльних колективів міста, проводять майстер-класи для захоплених
мистецтвом. А для гостей притулку, які допомагають йому розвиватися,
директор і скульптор Кореновський вигадали нестандартну «дошку пошани»,
яка складається з підписаних зліпків рук.
Кілька альтанок, встановлених на території притулку, ніколи не пустують.
На стільцях і лавках розташувалися . . ні, не люди, а цілі епохи, історії та долі з
втомленими від життя очима, кимось обдурені, зраджені, вже не в змозі
боротися ні з чим і ні з ким…
Сідаємо до них та уважно прислухаємось. Наймолодшій підопічної притулку
