54 роки, найстаршій - 94. В одній установі, розрахованій на 40 осіб, проживають 38
миколаївців, з них 19 - інваліди, частина яких не встають з ліжка і вимагають
особливого догляду. Цілодобово їм допомагають медсестра і санітарка, а їхній спокій
береже охоронець.
Важко виділити з них когось одного, вони такі різні, так потребують
турботи, тепла, любові і розуміння..
Чоловік, який втратив ноги, сидячи у візку, розповідає про Чорнобильську
катастрофу, яку не просто пам'ятає, а пройшов особисто. Тоді він був
далекобійником. Возив матеріали, якими засипали реактори… Поруч з ним
чоловік із задоволенням виробляє зі шкіри різноманітні прикраси, говіркий і
добродушний. . Робить, як вміє та не перестає цінувати життя. А ось 94-річна
старенька, яка пам'ятає не тільки закінчення, а й початок Другої світової.
Правда, розповідає про це вона вже досить плутано, оскільки погано чує і часто
втрачає нитку бесіди. .
Не одними лише спогадами живуть у притулку. Трішки дивно, але тут і
нове життя будують. Яскравий тому приклад – одне подружжя. Вони одружились
саме в притулку ще у 2011 році. На той час Людмилі було 53 роки, а Юрію,
інваліду з дитинства, – 49. Він вже прожив близько семи років тут, а вона щойно
прибула – три місяці як, розчарована в житті, сумна. З посмішкою наречений
розповідає, що тому не одружився все життя, що чекав свою Людмилу.
Позбавлена зору, Людмила в свою чергу бачила серцем доброту Юрія. Так і
створилася нова ланка суспільства, вкотре довівши, що вік коханню не завада.
Співробітники міського палацу одружень вручили подружжю свідоцтво про
шлюб, а директор притулку виділив їм окрему кімнату.
