Антонова цікавість до операції лише підбадьорила Бемоля, і він повів розповідь далі:
— Мені вдалося вивідати, що Григорія замовила його коханка, яка намагається втюхати й, очевидно, таки втюхала цю квартиру своєму синочкові. Шпряха теж тут через своє подружжя, хоча багато в чому опинитися в психушці йому допомогла горілка.
— Чекай-чекай. А я, Міхаель? — перебив Бемоля Антон.
Бемоль не зволікав із відповіддю:
— Міхаель у них під прицілом, а ти…
Бемоль зупинився. Він не знав причин шпиталізації Антона до «Аляски». Зазвичай цей алгоритм починався з терапії в головному відділенні, а вже після зустрічі з рідними чи замовниками особливих пацієнтів переводили далі, та у випадку з Антоном усе було інакше. Звідки ж йому було знати, що того злощасного вечора іскрила електрика, і декотрі з вільних палат залишилися без світла. Утім, артист висловив свою думку:
— Гадаю, тебе теж замовили.
Антон, який знав справжню причину шпиталізації, ліниво заперечив версію свого товариша:
— Я потрапив до лікарні через галюцинації, а пресують вони мене, бо порушую дисципліну.
Часу на суперечки не було, тому Бемоль обмежився поверховим аналізом ситуації, що склалася довкола Антона.
— Може, й так, але мені здається, що задля дисципліни тебе надто довго тримали в карцері. У будь-якому разі про це можна довідатися, роздобувши чорну бухгалтерію Павловича. Там він реєструє всіх «замовних». Цей зошит він зберігає в сейфі.
Бемоль мав рацію. Антон пригадав, як Павлович копирсався в старому сейфі під час їхньої зустрічі, а проте ніякого зошита не бачив. Отже, як мінімум стосовно нього — Бемоль помилявся!
Антон не квапився переконувати товариша в протилежному. Загнаний привидом до психушки, він направду відчув полегшення саме в шпиталі. Галюцинації припинилися, страх відступав, і життя, здається, ставало на рейки, хоча й тяжкий гріх каменем лежав на дні його душі. Дати цій біді раду Антон збирався після виписки з лікарні, яка загальмувала через конфлікт із ескулапами.
Одначе слова Бемоля про чорний список залишили слід в його пам’яті. Вони не відпускали, підбурюючи цікавість до таємничого зошита, у якому може бути і його ім’я. Ця невідомість давала Антону зайвий привід залишитись, аби достеменно переконатися в руці потойбіччя, що скерувала його сюди.
— Гаразд, а як тепер бути, коли єдиний вихід затоплено? — поцікавився Антон, викликавши в Бемоля величезний подив.
Артист ухопився за рятівне коло, кинуте другом і заходився тлумачити на свій лад єдиний можливий вихід із ситуації.
— Завдяки твоїм професійним навичкам ти легко здолаєш цю відстань під водою.
Бемолева впевненість здивувала Антона. Надто його слова відгонили гладкістю, обізнаністю і тривіальністю щодо виконання задуму.
— Це божевілля, — заперечив Водолаз, на що дістав цілком закономірну відповідь:
— Ну ми ж психи.
Таємну змову пацієнтів перервав голос Шрека, шо знову поцікавився їхніми справами:
— Психи! Ви де пропали?!
Втручання санітара змусило Бемоля завершити розмову:
— Уночі зустрінемося в туалеті та все обмізкуємо — там безпечно.
За цим пролунала відповідь санітарові:
— Усе гаразд, начальнику! Ми вже закінчили!
Прочинені Шреком двері залишили світловий шрам на тілі підвальної темряви. Смужка світла правила за орієнтир хлопцям, які покинули розмовляти, щоб не викликати пильність санітара, і, оточені мрякою й тишею, поверталися до виходу.
На сьогодні завдань більше не було, тому, з виказаної санітарами ласки, пацієнти увесь день пробайдикували. Для Антона день минув у роздумах. Несподівано в співочому психові він знайшов адекватного союзника, здатного логічно мислити. Його висновок про наявність чорної бухгалтерії головного лікаря й за сумісництвом диктатора цього шпиталю не давав Антонові спокою. Імовірність побачити себе в цьому списку дорівнювала нулю, адже сюди його спровадила розхитана психіка й змусила тут лишитися залізна логіка, проте, щоб уповні в цьому переконатись, Антон вирішив спробувати проникнути в кабінет Павловича й поставити хрест на цьому докучливому питанні.
Вони йшли навшпиньках. Тихо кралися напівтемним коридором, аби не стривожити поодиноких пацієнтів, що вешталися по палатах чи лежали в ліжках із лише їм відомими думками. На правах ініціатора операції Бемоль ішов першим. Він шмигнув у туалет, тягнучи за собою збентеженого Антона, який дедалі дужче перейнявся можливістю зазирнути в таємничий зошит Павловича.
Руйнівний інтер’єр вбиральні мав пальму першості серед убогих покоїв відділення, яке офіційно мало назву одного зі штатів Америки. Котрийсь зі зливних бачків пропускав воду, і її дзюрчання наповнювало луною приміщення туалету. Сюди ж крізь матове скло вікна прокрадався промінь світла від вуличного ліхтаря.
— Стій тут, — скомандував Бемоль і тишком-нишком пішов у одну з кабінок.
Він повернувся з невеличким згортком, і заколотники вирушили в протилежне крило лікарні.
