Олександр Фокін

НОВЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

(видання третє, доповнене)

м. Київ

2019 рік

КООПЕРАТИВНА ДЕРЖАВА ЯК НОВЕ МАЙБУТНЄ КРАЇНИ.

ПРИНЦИПИ й ЕТАПИ ПОБУДОВИ.

ЯКОЮ МАЄ БУТИ успішна КРАЇНА.

СОЦІАЛЬНА «ТЕОРІЯ ПАЗЛа»

Від автора. Дуже прошу читача не вважати цю монографію белетристикою, історичним або, ще гірше, фантастичним твором.

Усе, про що йтиметься далі, також прошу сприймати не як звалений докупи стародавній чи не дуже досвід, а реальний, добре продуманий, точно вивірений та ув’язаний з усіма головними завданнями шлях побудови нової країни та нашого оновленого і в майбутньому щасливого життя. Справді нового, але з урахуванням багатовікового досвіду суспільств, які жили в певні яскраві історичні періоди злету й розквіту свого культурного й економічного життя.

Олександр Фокін

В Україні всі ми вдома.

І хто, крім нас, винен у тому,

що у нас такий дім?

ЧАСТИНА І. ВСТУП ТА ДЕЩО З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ

Що ми маємо? І що маємо будувати?

За досить довгу сучасну світову історію людство «спробувало» чимало варіантів державного устрою: від феодального або вже сучасного тоталітаризму та далі — через комунізм і соціалізм — аж до ліберальної демократії.

Але останні кризові часи наочно показали недосконалість кожного з них, особливо на тлі дальшого поширення такого явища, як світовий глобалізм, за якого у разі наявності певної волі й ресурсів можна майже безперешкодно «імпортувати» будь-який державний лад у будь-яку країну.

Занепад духовності, тотальна комерціалізація і культ споживання у сучасних суспільствах плюс та ж таки невпинна світова глобалізація, яка зробила ці явища дуже поширеними, ускладнюють пошук правильних рішень для визначення майбутньої долі багатьох країн світу.

Виявилося, що в умовах масштабної кризи за будь-якої форми державного управління насамперед потерпають пересічні громадяни, які становлять переважну більшість населення цих країн.

Тому приклади країн, населення яких, намагаючись вижити в умовах кризи та хоч якось упорядкувати своє життя, на чергових виборах несподівано голосує за різку або зовсім протилежну зміну державного ладу, свідчать про відсутність у цих країнах певної політичної еволюції, а передусім про недосконалість наявних форм державного правління, відомих сучасному світові.

Усе це дає підстави стверджувати, що світові потрібна принципово НОВА форма побудови та функціонування держави, у якій економічне, соціальне й культурне життя реально залежатиме не тільки і не стільки від влади, нехай і легітимно обраної власним народом, а від продуктивної всебічної діяльності самого народу та реальної можливості користуватися результатами цієї діяльності для свого ж добра, при цьому жорстко і безкомпромісно контролюючи саму владу. Тому країнам так званого «першого» світу, які в усі часи пропагували нам рецепти свого щасливого життя, доведеться змиритися з альтернативними соціально-економічними моделями життєустрою нових за своєю суттю держав.

Проте йдемо далі. Ми постійно чуємо від можновладців уже доволі набридлий вислів «владна вертикаль». Але який позитивний стосунок вона, ця вертикаль, має до необхідно якісного, в усіх сенсах цього слова, життя народу, що організується і діє майже завжди по горизонталі?

Ми вже навчилися розуміти: якщо ті, хто отримав владу, починають будувати собі таку «вертикаль», то для народу на практиці це означає його остаточне примушування і дальше пограбування. Вада владної вертикалі в тому, що, не маючи перехресних горизонтальних зв’язків між авторитетними постатями соціуму, наявність яких стабілізує саме суспільство, вона завжди буде хиткою і вразливою.

Нам зі шкільної лави відомо: якщо є вертикаль, повинна існувати й горизонталь. Так що ж таке в нашому випадку народна горизонталь? Це протилежна владній вертикалі горизонтальна суспільна мережа. І вона має створитися крок за кроком, від людини до людини, від хати до хати, через соціальну й економічну кооперацію, через профспілки, просвітницькі структури та будинкові комітети як альтернатива владній вертикалі. І не просто вертикалі як такій, а як альтернатива геть застарілому примітивно-кримінальному способу життя, де панують патерналізм і корупційна кругова порука.

Під час створення суспільно-економічної горизонтальної мережі у спільних діях громадян має відновитися довіра між ними, повинні виникнути нові правила й етика взаємин. Від захисту найважливіших для нас речей: мови й культури, соціальних завоювань та економічних інтересів, національних і церковних традицій — ми мусимо перейти в рішучий наступ за їх стале існування і дальший розвиток.

І першоосновою її має стати власне людина, потім сім’я, потім – анклав компактного проживання сімей (багатоквартирні будинки, мікрорайони, квартали тощо). Але ми повинні розуміти, що новій державі потрібне не просто добровільне, але не впорядковане об’єднання людей за принципом сумісного мешкання, а об’єднання, що закріплене юридично та існує на законних засадах. І яке зможе офіційно на всіх рівнях представляти інтереси людей, яких воно об’єднує. Зрозуміло, що мова має йти про територіальні громади як найменші юридичні особи–осередки, з яких складеться та сама соціальна горизонтальна мережа і яка буде міцно скріплювати фундамент оновленої країни.

Кооперативна система, яка пропонується країні як нова форма її існування, абсолютно ідеально екстраполюється на саму систему територіальних громад, бо вона власне з них і складеться.

Активна діяльність кооперативів лише надихне творче виробниче життя в цих громадах і згенерує в них усі позитивні внутрішні процеси, які ми хочемо бачити як прояв нових соціальних і економічних взаємовідносин між громадянами країни і таким чином досягти ідеальної керованості соціально-економічними процесами в країні.

Самі громади, керуючись новим законодавством та поєднуючи свої доцентрові державотворчі зусилля у синергію неймовірної сили, «сплетуть» ту саму горизонтальну мережу, яка успішно замінить вже скомпроментовану і непотрібну так звану владну вертикаль.

Побудова саме такої горизонтальної об’єднувальної мережі — це єдиний засіб поєднати конструктивні суспільні течії та прогресивні громадські об’єднання, синергія діяльності яких вбере в себе надалі й політичні партії. Ті, які справді хочуть боротися за успішну країну.

Тобто нам треба створити надпартійний суспільний рух, в основі якого буде вищеозначена горизонтальна суспільна мережа, вибудована на основі територіальних громад, що мають стати первинними і основними її ланками. А завдання лідерів такого руху — прописати й організувати дієвий ефективний механізм утворення гідного і повноцінного людського життя. А також дати суспільству віру у його здатність перемагати будь-які труднощі, здобуваючи в цій боротьбі для себе справжню демократію та добробут.

Висновок. В умовах суцільної недовіри до наявних політичних партій, котрі, як писав один «класик», «дуже далекі від народу», надпартійний рух може відновити бажання громадян брати участь у політичних процесах у країні саме тому, що діяльність людей, а особливо не ідеологізованих, не буде підпадати під поширену в партіях келейність та авторитарність. Адже більшість нинішніх українських партій — це певні об’єднання для їх вожаків, а не для партійних мас, з яких вони складаються.

Хто ж має стати цими лідерами? Ви чекаєте, що вони прилетять до нас з якоїсь іншої планети? Та ні. Вони живуть серед нас, ми всі їх добре знаємо.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ОБРАНЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату