“І побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього…” (кожне слово має значення. Вчімося читати Святе Письмо не через слово, а кожне слово розжовуючи. Тому що ми повинні бути чистими Господніми створіннями, і не просто мати “роздвоєні ратиці” (тобто розрізняти чисте від нечистого, святе від не святого, духовне від не духовного), але мати віру і бачити, що не хлібом єдиним живе людина. Але і кожним словом, що походить із уст Божих. А це Слово вміти розжувати і виплюнути шкаралупу букви, споживши зерно духа. Тому що слово – це є горішок, і нерозумна та людина, яка їсть його з шкаралупою. По-перше, рано чи пізно може зламати зуби; по-друге – зіпсує собі шлунок. Так само і в духовному плані: коли зламає зуби – тоді не зможе розжувати, втратить бачення і втратить смак до істинного слова, і зіпсує собі життя (живіт в біблійній мові то є життя).
“А як сів (тобто, ствердився на цій висоті) підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої (“Уста священика знання стережуть, і Закона чекають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа”. Він Первосвященик. Христос – це великий Ієрей. Він відкриває уста і дає нам знання, бо ми учні Його. Це зараз відкриваються уста Господні), Він навчати їх став промовляючи: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.”
Хто такі вбогі духом? Про кого йдеться, і що це за вбогість (російський переклад “нищие духом”)? Можливо це юродиві? Кажуть, от він убогий чоловік, в нього слина котиться, от він блаженний... Так по букві трактують. Не про те йде мова! Ці убогі із знаком мінус чи із знаком плюс? Бо якби із знаком мінус – то таких “блаженних” повно в Ліпінах, в обласній психіатричній лікарні. Ні, не про цих убогих тут іде мова, не про це тут каже Господь. І не до такої убогості закликає Він нас! Тут убогі із знаком плюс! Давньоєврейською мовою це звучить – “анве”, “анавім” – бідні, бідарі, бідняки. Вперше ми зустрічаємо це слово в книзі пророка Ісаї: бідняки Господні – це ті, яким постійно мало духовних благ, які не зупиняються на шляхах своїх. Це ті, які чим більше отримують, тим більше жадають, і вони весь час бідні на відміну від “багатих”. Згадаймо послання Господнє до ангела Церкви в Лаодикії, книга Апокаліпсис (Відкриття або Об’явлення святому апостолу Івану Богослову). В третьому розділі ми читаємо:
“А до ангела Церкви в Лаодикії напиши: «…Бо ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!” І тут вбогий – із знаком мінус в устах Господніх. Тому що, це ознака фарисейства казати: я багатий. Це – фарисейство, показати: я маю знання, я знаю Слово, я є праведний, я знаю як жити. “Я” – це остання літера в алфавіті! Як тільки людина починає казати: я багатий і мені вже нічого не потрібно – це ознака фарисейства. Це убогість в очах Господніх. А от коли людина каже: я убогий! І чим більше знає – тим більше розуміє, що мало знає, що нічого не знає, – це є ознака багатства духовного перед Господом. Ця “убогість” є насправді багатством! Блаженні убогі, – блаженні ті, які принижуються, які є маленькими як Павло, насправді будучи великими світильниками, що поставив їх Господь на свічник, щоб світили всім в домі. Блаженні ті, що зменшились до покаяння, до смирення, насправді піднявшись на гору Благодаті. Бо не сховається місто, яке стоїть на верховині гори. Блаженні ці вбогі, які є найбагатшими, які насправді є багатими, тому що ця убогість є ознакою багатства. “Блаженні засмучені (ті, які в смутку постійному від своєї недосконалості. Ті, які в смутку через: “Ось відчуваю в членах своїх закон плоті, який протирічить закону мого розуму. І не те роблю, що хочу, але те що ненавиджу, те я роблю…”), бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні (лагідні, тихі, не “круті” як сьогодні модно висловлюватись), бо вони успадкують землю. Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони нагодовані будуть”.
Я сьогодні приніс з собою перший том “Добротолюбія”. Це є п’ятитомник, і він є насправді концентрованим зібранням практичної мудрості східної Церкви, і не тільки східної. Але мудрості, безумовно, в більшості східної традиції, тієї, яку ми називаємо православною. Це досвід Церкви на протязі всього її періоду, починаючи від
