менше людей про нього знатиме, тим краще. До того, можливо, що вся ця 'змова' - плід його фантазії... Він добре знав Гульнару Рахімову. Ця дівчина щиро вірила у комунізм, у радянську владу... Навряд чи вона стала б свідомо допомогати ворогові. Якби тільки з нею поговорити!
Горін сів до службової машини.
– До військового аеропорту! - гукнув він водієві.
Машина поїхала старою Гаваною. Вона рухалася повільно, надовго зупиняючись біля світлофорів, поступаючи шлях автобусам...
– Швидше! - гукнув Юрій.
– Але ж тут такий рух! - запротестував водій.
Горін дістав пістолет і притулив дуло до його потилиці.
– Зараз чотири сорок п'ять, - сказав Горін. - Якщо за тридцять хвилин ми не будемо на місці, я пристрілю тебе, як скаженого пса. Питання є?
Водій натиснув на газ.
Горін дивився на водія. Він міцно тримав у руці пістолет. Він бачив, як довге холодне дуло торкаються людського тіла. Цілком несвідомо він почав водити пістолетом по широкій потилиці водія. 'В жінок це ерогенна зона, - чомусь подумав він. - А в чоловіків?'
Щоразу, коли Горін діставав зброю, його охоплювало якесь хвилювання, якесь незвичне збудження. Він міг хвилинами сидіти у кімнаті, торкаючись свого пістолета. Чистячи його, пестячи... І коли він приставляв зброю до жіночого тіла... Чи навіть до чоловічого.
Гаряче сонце палало у небі. Від спеки машина розпалилася. Горіну почало здаватися, що на водійському місці сидить жінка. Він почав ніжніше рухати зброєю - не залишаючи жодної крапки на потилиці.
Водій їхав на максимальній швидкості. Він на ввежав ані на дорожні знаки, ані на інші автомобілі. Пішоходи із криками втікали з тротуарів. Машини різко гальмували.
Горін продовжував свою страшну гру.
– Швиииидшееее, - з насолодженням шепотів він. - Поспішаааааай...
Рівно за двадцять одну хвилину машина зупинилася біля аеропорту. Горін вистрибнув з неї і побіг. Біля літовища застиг на місці: військовий літак піднімався у небо. Жодної помилки: це літак Рахімової та Гнатенко.
Горін підвів пістолет та вистрілив. Але запізно. Літак був вже занадто високо...
У пілотській кабіні було затишно. У кріслі першого пілота сиділа Галя. Гуля сиділа поруч. Пляченко - трохи позаду.
– Товариш Гевара хоче подивитися на Гавану з неба! - казала Галя. - Це - секретне партійне доручення. Я тільки що отримала дозвіл від Юри Горіна.
– Ну, якщо навіть товариш Горін дозволяє... - сказала Гульнара.
Пляченко поклав їй руку на плече і Гуля її погладила.
– Милий, - сказала вона. - Кієрес вольвер, керідо?
– Сі, карінья - відповів Петрусь.
Він підсунувся ближче. Обійнявши Гулю ззаду, він почав цілувати її потилицю. Потім шию. Потім вони почали цілуватися.
– Я ж так не зможу допомагати Галі, - жартівливо запротестувала Гуля.
– Нічого, я й сама впораюсь, - запевнила та. - Бавтеся собі як хочете.
Гуля обернулася до Пляченка. Вони обійнялися. Його губи цілували її обличчя. Його руки заволоділи її спиною та сідницями. Гуля скинула з себе формену сорочку та спустила спідницю. Вона жадібно притулилайся до українця.
Тепер вони роздягали одне одного.
Потім кожен почав вкривати поцілунками тіло партнера. Вони гралися, як хотіли. Їхні гарячі губи пестили найсолодші частини тіла, нічого не залишаючи поза увагою.
– Мені бракує твого рота... отут, - прошепотіла Гуля, притуляючи голову Пляченка до своєї розкішниці.
І він відгукнувся на заклик. Потім перегорнувся на спину. Тепер Гуля була понад ним. Не відриваючись від її статевих губок, він притиснув її голову до свого члена.
– Тільки не поспішайте... - попрохала Галя, - Я дивлюся за вами у дзеркало. Якумога повільно. Ну прошу...
І, пригадавши щось, додала:
– Транкіло, Педро, пор фавор!
Вона вела літак однією рукою. Іншу опустила попід спідницю. Вона водночас слідкувала за польотом та за друзями. Їй було добре.
'Аби тільки вони не закінчили зарано... - думала вона. - Втім...'
Пляченко та Гуля лизали одне одного повільно. Дуже повільно. Вони нікуди не поспішали. Насолоджувалися кожною миттю цього чарівного кохання. Він не знімав своїх долоней із сідниць дівчини, вона підсунула свої під сідниці Пляченка. Дивлячись у дзеркало, Галя не могла зупинити свою руку. Вона кінчила швидко... і відчула, що хоче знов.
Зробивши зусилля над собою, Галя нарешті звільнила вологу руку. Переконавшись, що Гульнара цілком зайнята членом Пляченка, дівчина притягнула до себе рацію і тихенько зоговорила англійською, яку вивчила у позаминулій главі, коли сварилайса з Пляченком через кунілігус. Людина на іншому боці спочатку нічого не розуміла, потім відповідала недовірливо і, зрештою, змінила тон. Тепер до Галі зверталися привітно і впевнено.
– Я більш не можу стримуватись, - гукнула тим часом Гуля. - І Пляченко прискорив темп. Гуля не відставала.
Вона кінчила першою, але на жодну мить не припинила роботи.
– Кінчи мені до рота! - прохала вона, знов всуваючи члена поміж губами.
І Пляченко кінчив. Дівчина безсило впала на нього.
Пляченко облизав губи, на яких ще залишився жіночий сік.
– Одягайтеся! Швидко! - раптом гукнула Галя.
Друзі почали розшукувати одежу.
– Ну будь ласочка... - прохала Галя.
– Зараз, кохано, - українською відповів Пляченко.
Гульнара здивовано подивилася на нього.
– Що це ?... - вона не закінчила.
Дівчина здивовано дивилася у вікно.
– Це Маямі, - спокійно пояснила Галя.
– Так ми...
– Втікли до Америки.
– Що?!
Гуля не знала що робити. У відчаї вона вхопила пістолет.
– Там нема набоїв, - зауважив Пляченко.
– Хто ти?
– Я назваюся Петро Пляченко. Мої батьки були українці, але я вже народжений на Гавані.
– Зрадники! Вороги! - Гуля розплакалася від бессилої злості.
– Гулечку! - ніжно сказала Галя.
– Гулечку... - м'яко і лагідно повторив Пляченко. - Ми тебе дуже любимо.
– Ми тебе... кохаємо... - додала Галя. Вона поставила літак на автопілот і разом з Пляченком обійняла плачучу подружку.
– Ми з тобою. Ми тебе не залишимо.
Вони почали цілувати Гульнару. Вона ще не була одягнута - і друзі удвох пестили її голе тіло. Пляченко ніжно розвів її ноги і ввів член у середину. Галя не випускала зі своїх губ її соски.
– Ми кохаємо тебе, - повторював Пляченко.
Гуля заридала знов.
