БІГ
Я майже біжу дачною вуличкою, мов крізь стрій і свист шпіцрутенів. Поряд хекає і гупотить старою чорно-рябою коровою (от чортисько невгамовний!) невидимий простими смертними Гаспид, але курява за ним здіймається цілком видима і така густа, нібито ми біжимо не асфальтом, а степовою дорогою. Я стишую ходу, і вдячна тварина набирає приємні обриси приємного моєму єству вождя приємної партії право– центристського ухилу з приємно-національним ПІПом (прізвище, ім'я, по батькові) Богдана Франковича Українського, знаного серед колишніх стукачів і ґебістів як майор Отто Брех. І продовжує мої думки таким тоном, ніби ми не женемо алюром у хмарі пилу, а виступаємо співдоповідачами на міжнародній конференції з питань українського національного відродження, що проходить десь у братніх Канаді чи США.
– Але пора відродження, радісної ейфорії виявилась короткою, як сон, або як весела дружна весна, що перейшла небавом у понуру літню засуху. В духовний затяжний, задушливий мор. На арену життя виповзали з тіні великі гроші і дрібні душі. Серед них і перелякана ще змінами партійна і комсомольська номенклатура, яка під шумок пробудженого плебсу прихопила спритно партійно-комсомольські гроші, не цураючись і людських заощаджень.
Розбагатівши за одну ніч, нові герої зачали активно виконувати закон Президента «Про приватизацію». Кому не вистачало готівки, ті розбирали на кредити банки.
– Ось вона вся тут, нова знать, всі ці комсомольсько-олігархічні принци і принцеси, яких ні совість не мучить, ні чорти не деруть! – З пафосом вигукує майор Отто Брех, сірич Гаспид, описуючи десницею у повітрі досконалий еліпс.
–Бездарно і надто поверхово!.. – Кажу зневажливо: вражий покидьок, він таки зведе мене з розуму. – Хоча зачекай, тварюко, і відповідай, за що це мене розплата жде? Може, за те, що не гасала з тим ошалілим плебсом, що знай втішався свободою і незалежністю, дефілював вулицями під синьо-жовтими знаменами, не відаючи, що вже голий-голісінький, до нитки обібраний вчорашніми вождями і вождиками? А торувала доріжечку до Парламенту? Звісно, Миколі… Я ж тоді не мала за плечима ані партії (з комуністичної тихо вислизнула, ніби й не була), ні зелених діаспори, як деякі, щоб щедро віддячувати виборцям… Я просто знала, що мушу мати чоловіка і має бути він не нижче чином, як міністр, мушу жити в престижному районі столиці, мати дачку і тачку, наймитів… Одно слово, панувати, як було і задумано бабаю Арехтою з благословення Самого. Чим же ж я провинилась перед Князем? Чим не вгодила?
На якийсь мент Гаспид шлангується. Видно, вже й сам Диявол не відає, на що здався був весь цей колот з референдумами, роз'єднаннями та відродженнями? Схоже, розігнав Князь свою «Імперію зла» (читай СРСР) лиш тому, що йому остобісіли комуністи, які почали було грати в святенників, праведників та «перестройщиків»? Або ж Князя скучняк у пеклі дістав від вселенського гріхопадіння та планетарного сатанинства, і захотілося злегка розважитись і подискутувати з Богом на вічні теми людської роздвоєності та дворушництва?.. Сам затіяв, наколобродив з воїнством своїм чорним, а прості смертні винні. А тепер – ще й розплачуйся. За що?!
НАРОД
Але майор Отто Брех виручає Гаспида, як старший молодшого колегу:
– За що? А за те, що запороли свою роль. Ви переграєте! Ви гендлюєте народною ідеєю! Вам перестають вірити! Вас починають зневажати як христопродавців. А отже, згадуючи про тих, хто продавав, згадують і того, кого продали. Вловлюєш хід думок? Авжеж, дивлячись на вас, продажних, народ все частіше піднімає очі до неба і питає: де ж справедливість? А отже, сама розумієш… хто… Бог! Народ питає дорогу до Бога! Пригадуєш Марту Усату?
Ще б пак! Це з після візити цієї суперактивної в плані відродження національної ідеї галичанки, радше після її презенту, в ніч з п'ятниці на суботу мені повторився той нічний кошмар… Ще б пак, замість узвичаєного дарунка сільськогосподарською продукцією від вдячної провінції президенту Ліги «Народна ідея», чільному національно-визвольних змагів, себто Миколі, патріотка приволокла шовкографічну репродукцію «Тайної вечері». І просто в мій кабінет. Коли ж я сахнулась, вдала, підступна, що розглядає розвішані на стінах картини, подаровані периферійними малярами в надії, що їм колись за це воздасться сторицею.
– Авжеж пригадуєш… Народ починає поволеньки прозрівати і питати, а чи не дякуючи таким, як ви з Миколою, чільним боротьби за національне відродження непомітно закрило рот оплот демократії – радіо, поміняло теми разом з ідеалами – телебачення. Ідеї національного відродження і розбудови держави витіснились, як виявилося, більш актуальними – проблемами гомосексуалізму та іншого збоченства. На телеекранах безсовісно товпились пахани, мафіозі, прослизлі в нардепівки вчорашні номенклатурні повійки, недорікуваті злодюжки і крадії в законі… Здавалося, що в цій країні ніколи не було ні письменників, ні філософів, одні тільки озвірілі від влади і вседозволеності параноїки.
Дідчий син Гаспид! Усе він бачить, усе знає! Виплодила на свою голову персонального стукача! Та ще якого – ідейного та морального! Спасибі вам, бабцю мої солоденькі Арехто, за турботу! Але, коби ви були такі добрі та виповзли зі свого запічка в Пеклі та відкликали мого дідька-охоронця назад в преісподню , най би там повій випасав по багнах смолистих, а не точив крівцю з мене праведними прокламаціями…
А Гаспид на ті мої німі волання лишень хвостом задоволено посіпує та ще натхненніше товче, чисто, як з амвона:
– Тим часом ті, на кого ми надіялись, – думає собі народ, – кого висували, посіли собі хлібні посади, жирують по закордонах, приймають антинародні закони, відчинили ворота перед нарко– і порнобізнесом, лукаво виправдовуючись, що від світу не відгородишся, проповідують свободу вибору одним жити задля свого задоволення, іншим – задоволення вмерти на голці у підворітні. До речі, скільки ваш чоловік – нардеп отримав за лобіювання отієї поправочки майже непомітної до закону про ввіз на територію України закордонної кіно– і телепродукції, яка, себто поправочка, перетворила бідних емігрантів братів Маркшейдерів у Крезів, а український телепростір – у сміттєзвалище морально-естетичних відходів американської субкультури? Чи не ту, укомплектовану за останнім словом техніки, телестудію, яку він обачно притримує до ліпших часів, як мародер-любитель здерті з мертвого вояка чоботи – до перемир'я? А тим часом ви, шановна маркітантко, пишете всілякі відозви, в яких нібито шпетите москальсько-жидівські канали за неповагу до нашої ідеї, вдаючи із себе чесних і бідних, як той пес, що виперся на копицю сіна… Замість того, щоб просто відкрити свій канал і просвіщати непросвіщенних. Ан нєт, пока што нє вєлєно, пока што вєлєно дурака Ваньку валять, покєдова не отупєєт проклятий хохол до состоянія сібірского валєнка… .
ГЕРОЇ
Як сказав колись один старий єврей: давно вже ніхто нікуди не їде і не йде. Давно сиджу в реп'яхах під китайською стіною чиєїсь вілли (здається, якогось прокурора) і слухаю полум'яні інвективи ошалілого Гаспида, що вже вимахує перед моїм носом білими рукавами вишиванки, як буревісник крилами…
– Що я чую, Гаспиде? Чи це світ перевернувся і пекло вже на небі? Чи ти в попа висвятився? Чи мітиш у безсмертний мартиролог мучнів за неньку Україну? Вона ж, здається, була під покровом Богородиці, а не полою Князя? Чи він знов щось затіває? Невже революцію?! Та ми ж іще від Жовтневої не відійшли… От чорт! Дай хоч зорієнтуватися… А то я тут варнякаю з тобою, нелюдом, а там, може, вжебідота «Телеком» і банки взяла?..
Та Гаспид так ввійшов у роль обличителя, що не чує нічого, крім голосу Отто Бреха чи то пак Богдана Франковича Українського – вже й не втямлю, кого мавпує пекельний виплодок.
– Чи ж не ваша заслуга в тому, що народ поволі звикав до нав'язаної йому віртуальної реальності і скоро «вишитий червоними та чорними нитками» образ Ярослави разом з її культурно-мистецько-
