Преміор.
Його пойняв жах. Він з острахом прислухався, чи не чути кроків. Ось зараз Бурлака та В’юн підійдуть до нього, наставлять револьвера до скроні і заб’ють, мов собаку.
Преміор затрусився, наче в пропасниці. Холодний липкий піт зросив йому обличчя. Коли б цю мить друзі П’єро запитали, де знаходиться Клеман Лотер, він розповів би про все. І про те, що секрет лотариту ще не розкрито, хоч вони й поперевертали все в кімнаті Лотеровій. Щоб врятувати свою шкуру, він ладен був виказати всі таємниці свого хазяїна.
Преміор був справді хороброю людиною і під час громадянської війни в Сибіру та на Уралі не раз байдуже дивився смерті у вічі. Але зараз його жахала думка про загин. Він нічого не чув і не бачив, не міг покликати на допомогу, не міг ворухнутись. Чекання ставало нестерпною мукою.
Преміоров: здалося, що минули віки. Впійманий старий лис звернувся з палкою молитвою до казанської божої матері, лурдської святої діви, обіцяв поставити свічку святій Терезі за своє чудесне спасіння.
І в цю хвилину Преміор почув кроки. Одчайдушним зусиллям він спробував розірвати пута, але, зрозумівши, що це річ неможлива, заціпенів і став чекати смерті. Кроки чомусь то наближались, то віддалялися. Сумніву не було: В’юн зараз покінчить і з ним…
Преміор заборсався, наче заєць. Він почув здивований вигук і невиразні голоси. Чиясь рука торкнулася його плеча. Все. Ось вона, смерть! Вандергольдів слуга знепритомнів.
Коли він очуняв, то побачив навколо себе жандармів з Ореля, що приїхали автобусом. До Преміора одразу повернулась упевненість. Мстива радість виповнила його серце.
— Ви зловили принаймні цих трьох злочинців?
Але жандарми і в очі не бачили втікачів…
Преміор і капітан негайно поспішили до моста Керіспер. Розповідь бригадира ле Мулека їх страшенно здивувала. Виявилось, що Гране і якийсь бородатий турист нещодавно переїхали міст двома машинами, везучи тіло В’юна.
Жандармський капітан спробував пояснити, як все сталося:
— Мабуть, отой В’юн розв’язав Гране, Гране вихопив револьвера і застрілив бандита. Бурлака і П’єро втекли. Гране, боячись за своє життя, поїхав по допомогу в орейську жандармерію, забравши вбитого і машину грабіжників.
— Але чому Гране не звільнив мене! — вигукнув схвильовано Преміор. — Як він, йолоп такий, міг мене лишити в цьому чортовому закутку? На ласку цих убивць, чи що? А якщо він поїхав у Карнак по допомогу, то чому не повідомив про це? Ні, я певен, що Гране сам сприяв негідникам…
Капітан розпитав бригадира ле Мулека. Той знову повторив, що в машині були Гране і турист із бородою, а позаду лежав труп. Бурлака та П’єро не могли сховатися, оскільки він перевіряв багажники.
— Однак, — докинув бригадир, — коли ви їх хочете наздогнати, то можете не дуже поспішати. Машини йдуть повільно, бо жовтий “Морель” у них на буксирі. Я гадаю, що зараз вони мусять приїхати в Орей.
Капітан лишив жандармів біля мосту, наказавши їм на світанні оглянути всю місцевість, посадив Преміора в свій чорний “Рено” і помчав до Орея. Але там вони нікого не здибали. Здавалося, ніби дві машини зникли, мов привиди.
Ніч минала повільно. Знесилившись, Преміор уклався спати на канапі у капітана вдома.
Він так захропів, що шибки деренчали.
О сьомій вранці капітан розбудив Преміора: тільки-но повідомлено з жандармерії Понтівї, що знайдено розбиту машину Вандергольда.
ДОРОГА НА ПОНТІВІ
![](/pic/2/2/5/9/4//doc2fb_image_03000031.png)
Ніч напнула чорне шатро беззоряного неба. Легенький вітрець, що спочатку приносив приємну прохолоду, ущух, і настала важка передгрозова задуха.
— Ану, давай швидше! — наказала Гране людина з чорною бородою і штовхнула водія кулаком.
Якби бригадир ле Мулек був трохи уважніший, пропускаючи через міст машину Вандергольда з жовтим “Морелем”, то він би побачив, що бородатий турист непомітно тримав під боком у Гране парабелум.
Начальник охорони мовчки натиснув педаль. Маленьке провінційне містечко Орей давно спочивало, коли машина проїхала його і вихопилася на дорогу до Понтіві. Навкруги панував спокій. Ледь чутне гудіння мотора зливалося з пронизливим сюрчанням коників.
Машина проїхала ще кілометрів із п’ятнадцять. Тоді бородатий пасажир сказав Гране:
— Зупинись на хвилину, я заміню тебе.
Машина стишила хід, але раптом Гране замість гальмувати крутонув кермо, і чорний лімузин ударився радіатором об дерево. Дверцята відчинилися навстіж, чорнобородий вилетів із кабіни, випустивши з рук зброю.
Хвилина була щаслива. Начальник охорони Вандергольда блискавично вистрибнув з машини і зник в нічній темряві.
Пасажир одразу ж прудко схопився на ноги і, як був, без зброї, кинувся слідом за Гране. Але в темряві годі було шукати втікача.
Тоді він повернувся до машини. Схопившись за бороду, рвучким рухом зірвав її, Бороду було причеплено! Таємничий турист виявився Бурлакою, який вдало скористався зі знайденого у Преміора реквізиту. Потім голосно покликав:
— Гей, друже, ти ще живий?
На відповідь він почув знайомий насмішкуватий голос:
— Я мертвий лише для жандармів. Чи не так, любий Гране? А ви, виявляється, поганенько управляєтесь із машиною…
— Щось я дуже боюся, що Гране не відповість тобі, — глузливо відповів Бурлака. — Він накивав п’ятами…
Зачувши це, В’юн, немов обпечений, вискочив з машини. Його друг скрушно стояв біля покаліченого радіатора. Одна фара ще світила. Обличчя В’юнові густо вкривала мертвотно-зелена фарба, що надавала йому вигляду мерця.
— Ех, ти! Як ти міг проґавити такого мерзотника! Тепер він зчинить тривогу. А де ж ми зараз?
— Неподалеку Понтівї.
— Довго ж ти чекав нагоди, щоб зупинити машину і пересісти в наш “Морель”! Ми б тоді відвезли Гране в надійне місце. А тепер шукай вітру в полі. Я ж тобі кілька разів пояснював свій план. Чому ти не послухав мене?
— Я думав, що їхати з Гране для нас буде безпечніше. Ти здорово вдавав із себе мерця! Та коли вважав, що я запізнився, чому ж про це сам не сказав?…
— Ну, годі про це. Ходімо побачимо, як почуває себе П’єро.
Насправді В’юн, загорнутий у теплу ковдру, одразу ж заснув у машині, як тільки вони переїхали міст. Лише струс від удару машини об дерево розбудив вигадливого парижанина. Друзі поклали хлопця між двома пакунками, що надійно сховали його від сторонніх очей. П’єро лежав блідий і нерухомий. Невже помер? Чи, може, задихнувся?.. Але коли В’юн нахилився над тілом, то почув слабке дихання.
Бурлака переніс хлопця на заднє сидіння спортивної машини.
— Ну? Що тепер будемо робити? — запитав він В’юна.
Парижанин в цей час уважно вивчав карту, що її знайшов у Преміора.
— Ми поїдемо в Ренн, а потім прямо до Ле-Мана. Чи, може, нам знадобиться їхня машина?
— Боюся, що ні.
— Тоді на біса вона нам здалася; тільки нас затримає. Залишимо тут оцю мільярдерську чортопхайку і накиваємо п’ятами.
— Мабуть, знову щось надумав? — запитав Бурлака. — Правду кажуть: хоч малий горщик, та мед