поцiкавитися, королево, — нарештi перейшов вiн до справи, — якi в чаклунської спiльноти плани щодо Серединних свiтiв?
Юнона запитливо глипнула на Ворога:
— Що ти називаєш Серединними свiтами?
— Свiти, що лежать по iнший бiк нескiнченностi. Свiти бiля витокiв Формотворчих.
Одним з недолiкiв моєї мами, поряд iз невгамовною балакучiстю, було цiлковите невмiння приховувати свої почуття. От i зараз на її обличчi був написаний вiдвертий подив.
— Про що ти кажеш, Князю Темряви? Адже загальновiдомо, що потоки Формотворчих Сил Свiтобудови не мають анi початку, анi кiнця. Вони iндукованi полем градiєнта ентропiї мiж Порядком та Хаосом i охоплюють Всесвiт паралельно Екваторовi, перетинаючи нескiнченне число свiтiв, а значить...
— Це ще нiчого не значить, — заперечив Ворог. — Сума нескiнченної кiлькостi доданкiв не завжди дорiвнює нескiнченностi; так i нескiнченна низка свiтiв не конче безмежна. За вiдповiдної комбiнацiї факторiв вона має точку сходження.
— Тобто, — озвався я, — ти стверджуєш, що iснують послiдовностi свiтiв, що сходяться по той бiк нескiнченностi?
— Атож. Такi послiдовностi йдуть уздовж Формотворчих, у напрямку до їхнiх витокiв, до Джерела.
— А що таке Джерело?
— Зосередження сил, що утворюють структуру Всесвiту. Третiй полюс iснування, що балансує мiж Порядком та Хаосом. Якщо на хвилю звернутися до невдалої, але розповсюдженої аналогiї, що порiвнює Всесвiт зi сферою нескiнченного дiаметра, то вiдома вам її частина розташована на поверхнi: Екваторiальний Пояс, Субтропiки, Помiрнi й Полярнi Зони, а також Полюси — Порядок i Хаос. А всерединi Всесвiту, в самому його центрi, знаходиться Джерело, звiдки беруть початок усi Формотворчi.
— А Серединнi свiти? — запитала Юнона.
— Вони зосередженi в областi домiнантного впливу Джерела, куди доступ iстотам з Порядку та Хаосу закритий.
— А нам, людям?
— Шлях до Джерела важкий i сповнений небезпеки, — промовив Ворог. — Та я бачу, що ви не маєте анi найменшого уявлення про Серединнi свiти. В такому разi наша подальша розмова втрачає сенс. Королево, принце, даруйте, що марно потурбував вас.
З цими словами вiн здiйняв руки до стелi i, охоплений полум’ям, що вирвалося з пiдлоги, завертiвся, як дзига, й перекинувся на вогненний вихор.
Я вихопив iз пiхв Ескалiбур i весь зосередився, готовий до вiдбиття можливої атаки. Як i кожен чаклун, що в дитинствi пройшов через обряд Причастя до сил, я нiколи не втрачав контакту з Формотворчими, постiйно пiдтримував з ними пасивний зв’язок, щоб у разi потреби миттєво активувати його. Звiдси, з Палат Смертi, я змiг дотягтися лише до двадцяти трьох Формотворчих проти звичайних шiстдесяти — сiмдесяти. Але й цього було досить, щоб мене переповнила сила, а срiбний клинок моєї шпаги засяяв, перетворившись iз звичайної холодної зброї на грiзний магiчний iнструмент. Краєм ока я помiтив, що Юнона розвела руки в першому жестi потужного захисного закляття.
Проте вдаватися до чарiв нам не довелося. Вогненний вихор за кiлька секунд розсипався водоспадом червоних та жовтих жарин, якi розсипалися на пiдлозi i згасли. Я трохи послабив контакт iз Формотворчими i вклав шпагу до пiхв.
Моя мати все ще стояла з розведеними руками й замислено дивилась у простiр перед собою. Нарештi вона опустила руки й повернулася до мене:
— Схоже, вiн сказав нам усе, що хотiв сказати.
Я згiдно кивнув:
— Я теж так думаю. Нам уже час повертатися... I з твого дозволу, мамо, тепер вестиму я.
— Гаразд, — сказала вона i взяла мене за руку.
— Гарна звiстка з пiвночi, — сказав Морган, розплющивши очi.
Кевiн вiдкинув суху стеблинку, яку задумливо жував, i повернувся до Моргана, що лежав на травi.
— Щойно зв’язувався з Колiном?
— Так. Певнiше, це вiн зв’язався з мною.
— I якi новини?
— Я вже сказав, що гарнi. Вiйна скiнчилася, ми перемогли. Сьогоднi на свiтанку готiйцi спробували перейти в контрнаступ, але їхня атака захлинулася, авангард був знищений, король Аларiк загинув у бою, а решта вiйська потрапила в оточення. Онук Аларiка, Гендрiк, новий король Готланду, оголосив про беззастережну капiтуляцiю. Увечерi має вiдбутися зустрiч Колiна з Гендрiком, пiд час якої буде пiдписана мирна угода.
— От i чудово, — сказав Кевiн. — Напевно, зараз галлiйськi князi радiсiнькi, що не вплуталися в цю вiйну на боцi Готланду.
— Ще б пак, — усмiхнувся Морган, дивлячись у безхмарне небо ранньої осенi, яка на широтi Авалона була ще по-лiтньому спекотна. — Колiн каже, що на радощах Галлiс захопив кiлька пiвденно-схiдних графств Готланду. Учора ввечерi до нього прибув галлiйський посланець iз пропозицiєю поступитися Логрiсовi третиною цих земель в обмiн на наше визнання їх анексiї.
— I що ж Колiн?
— Вiдмовився. Нам невигiдне надмiрне ослаблення Готланду за рахунок посилення Галлiсу.
— Зрозумiло, — сказав Кевiн. — Треба повiдомити в палац.
— Це зайве, — лiниво вiдповiв Морган. — Дана брала участь у нашiй розмовi.
Весела дитяча балаканина, що лунала неподалiк, раптово перейшла в запеклу суперечку. Кевiн повернув голову й побачив нижче за течiєю струмка семирiчного хлопчика, що люто кричав щось своїй ровесницi — цибатiй дiвчинцi в ошатному зеленому платтячку, з пишною копицею бiлявого волосся. Дiвчинка стояла перед ним, взявшись у боки, й коротко огризалася; у її голосi виразно чулися глузливi нотки.
Морган теж глянув у їхнiй бiк i невдоволено пробурчав:
— Знову погиркалися, малi паскудники! Ну, просто як кiшка з собакою, жодного дня без сварок. — Вiн сiв i голосно покликав їх: — Монгфiнд! Камлах!
Дiвчинка, яку звали Монгфiнд, i хлопчик на iм’я Камлах миттю замовкли. Морган поманив їх рукою, пiдкрiпивши своє запрошення словами:
— Ходiть-но сюди!
Монгфiнд i Камлах, опустивши голови, скорилися наказовi. За ними подалися й iншi дiти — п’ятеро хлопчикiв i три дiвчинки. Всi вони були нащадки знатних чаклунських родин i навчалися в Моргана чарам. Практичнi заняття з магiї, особливо з дiтлахами, Фергюсон волiв проводити на природi, що було корисно як для здоров’я його учнiв, так i для здоров’я городян та мешканцiв королiвського палацу. Тому в погожi днi, яких цього року було вдосталь, вiн разом з ватагою хлопчакiв та дiвчат вибирався за мiсто, де малолiтнi чаклуни й вiдьми могли вдаватися до чарiв з мiнiмальним ризиком для людей, будiвель i свiйських тварин. Останнi три мiсяцi в таких походах Моргана регулярно супроводжував Кевiн, що теж був його учнем i займався за iндивiдуальною програмою пiдготовки до пробудження Дару.
Монгфiнд i Камлах пiдiйшли до свого вчителя i зупинилися перед ним, винувато ховаючи очi. Камлах був старшим сином Моргана, а Монгфiнд — меншою сестрою Дани, дочкою лорда Дункана Енгуса та ледi Алiси Лейнстер. Кевiн пiдозрював, що Монгфiнд i Камлах постiйно гризуться мiж собою саме з тiєї причини, що батьки планують у майбутньому одружити їх, i дiти вже почуваються мало не чоловiком та жiнкою.
— Ну? — запитав Морган, суворо дивлячись на сина. — Що сталося цього разу?
