Камлах переступив з ноги на ногу.
— Вона весь час чiпляється до мене, — пожалiвся вiн, стрiливши сердитим поглядом у Монгфiнд. — Я хотiв створити з води маленький шматочок криги, а вона заважала менi. Вона все робить менi на зло, вона...
— Брiхло нещасне! — обурено пискнула Монгфiнд. Морган застережливо пiдняв руку, i дiвчинка, вже спокiйнiше, стала пояснювати: — Це неправда, мiлорде. Я не заважала Камлаховi, а хотiла допомогти йому. Я намагалася пояснити, що закляття нiколи не спрацює, коли вимовляти його як молитву, а вiн, упертюх такий, не слухав мене i знай торочив його, торочив, разiв десять повторив, а потiм накинувся на мене, бо в нього нiчого не виходило, та й вийти не могло, от вiн i знайшов винувату — мене, а я ж хотiла допомогти йому, але вiн...
— Досить, — зупинив її трiскотню Морган. Потiм звернувся до iнших дiтей: — Це правда?
Дiти наввипередки загалдикали, пiдтверджуючи версiю Монгфiнд.
— Добре, — сказав Морган, але дiти вже завелися, отож йому довелося прикрикнути: — Все! Годi. — Галас нарештi стих, i Морган менторським тоном заговорив: — Мої юнi панночки та панове, хай вас не вводить в оману сам термiн „закляття”, який, строго кажучи, є лише даниною традицiї. Закляття вищої магiї — це комплекснi iмперативи, сукупнiсть iнструкцiй, за якими мають дiяти сили. Ви мусите чiтко вiдрiзняти їх вiд вiдунських заклять виклику, звертання до сил. Справжнiй чаклун не заклинає сили, а керує ними; пiдкоряє їх своїй волi, а не пiдкоряється їм. I Монгфiнд цiлком слушно зауважила, що коли торочити слова закляття як молитву, воно не спрацює. Я знаю, ранiше ви частенько насмiхалися з неї, бо вона — єдина з вас, хто не має вiдунського хисту. Ви ще до пробудження Дару могли виробляти всiлякi дрiбнi фокуси з арсеналу сiльських вiдунiв. А Монгфiнд — нi, бо коритися силам не в її природi, вона вiд народження налаштована лише керувати ними. I коли вам ще доведеться навчатися приборкуванню сил, то в Монгфiнд це у кровi. За все на цiм свiтi рано чи пiзно доводиться платити, i зараз ви розплачуєтеся за свої вiдунськi здiбностi. — Морган пiдняв пальця. — Є мудре прислiв’я: добре смiється той, хто смiється останнiй. Можеш посмiятися, Монгфiнд, тепер твоя черга.
Розчервонiла вiд задоволення Монгфiнд змiряла пихатим поглядом своїх товаришiв, та навiть якщо й збиралася посмiятись, то однак не встигла б. Наступної митi почувся лункий звук, схожий на гуркiт грому. Дiти пiдскочили вiд несподiванки i дружно повернули голови на схiд, де вдалинi виднiлися вежi, куполи та гострi шпилi Авалона. Над мiстом повiльно здiймалась угору невелика бiла хмарина. Аж ось знову гримнуло, i над фортечним муром заклубочилася ще одна така ж хмарина.
— Що це? — здивовано запитала Монгфiнд.
— Твоя сестра Дана, — вiдповiв їй Морган, — наказала дати салют iз сорока гармат на честь перемоги наших вiйськ над готiйцями.
— То ми вже перемогли?! — радiсно вигукнув один iз хлопчикiв.
— Так, — кивнув Морган. — I з цiєї нагоди я припиняю сьогоднiшнi заняття. Можете повертатися до мiста.
Дiтей не довелося пiдганяти. Вони квапливо попрощалися з Морганом та Кевiном i з войовничими криками побiгли до маленького гайка, де в тiнi дерев паслися їхнi понi пiд наглядом прислуги. Морган глянув їм услiд i знову розлiгся на травi.
Тим часом окремi пострiли злилися в безупинну канонаду. Кевiн усмiхнувся:
— Дана вже хазяйнує в палацi як справжня королева.
— Раз вiйна скiнчилася, то скоро вона нею стане, — сказав Морган i солодко позiхнув. — А Колiн жде не дiждеться, щоб затягти її в лiжко. Це вiдчувається навiть у розмовах з ним. Якби це було можливо, то я б подумав, що Дана обпоїла його до одуру приворотним зiллям.
Кевiн мерзлякувато повiв плечима.
— Моргане, — скоромовкою випалив вiн, — а приворотнi чари легко зняти?
— Коли як. Залежить вiд самих чарiв i вiдьми, що їх накладає. Та для тебе це не актуально. За свою цноту не бiйся — на чаклунiв, навiть ще непробуджених, вони не дiють.
— Точно не дiють?
Фергюсон повернув голову й запитливо подивився на нього:
— Гадаєш, хтось тебе приворожив?
— Боюся, що так... Але не питай хто.
— Не питатиму.
Якийсь час обоє мовчали. Нарештi Кевiн, трохи осмiлiвши, запитав:
— Моргане, що менi робити?
— Думаю, нiчого. Я певен, що ти помиляєшся. По-моєму, це нiякi не чари, а банальне бажання стрибнути в гречку... Гм-м. Даруй, що втручаюсь у твоє особисте життя, та як я розумiю, зараз ви з Дейдрою рiдко... е-е, буваєте разом. Вона хоче зберегти бодай видимiсть пристойностi до вашого весiлля, i її можна зрозумiти. I також можна зрозумiти тебе — що ти мимоволi заглядаєшся на iнших дiвчат. Це цiлком природно.
— Аж нiяк! — палко запротестував Кевiн. — У цьому немає нiчого природного. Повiр менi, ця приворот, я знаю.
— То переспи з тiєю дiвицею, що буцiм приворожила тебе, — байдуже сказав Морган. — Як правило, приворотнi чари розвiюються пiсля першої ж ночi.
Кевiн був шокований:
— Ну, дякую за пораду! Чув би тебе Колiн...
— Ага! — усмiхнувся Фергюсон. — Це Дана? Тодi викинь з голови дурнi думки й заспокойся. Дана дуже гарненька дiвчина, i не дивно, що тебе вабить до неї — без усяких приворотних чарiв. Я теж її хочу, але не роблю з цього трагедiї.
Кевiн потупився:
— Це не Дана... це Бронвен.
Морган рвучко пiдвiвся i спрямував на нього ошелешений погляд.
— Бронвен?! Це дитя? Ти що, збоченець?
— Нiякий я не збоченець, — ображено i знiяковiло заперечив Кевiн. — I Бронвен уже не дитя. Вона ще юна — так, безперечно. У неї нема тiєї ранньої жiночностi, що властива Данi, з цим я теж згоден. Проте Бронвен уже зараз дуже приваблива i навiть... — Вiн осiкся, бо Морганiв погляд iз просто ошелешеного зробився очманiлим. — От бачиш, Моргане! Бачиш, що зi мною дiється! Коли я думаю про Бронвен, стаю геть дурний... Хiба це нормально?
— Нi, не нормально, — погодився Фергюсон. Вiд його поблажливостi не лишилося й слiду; тепер вiн сприймав ситуацiю серйозно. — Це вкрай пiдозрiло.
— Авжеж. Бронвен точно наслала чари, не сумнiвайся. Вона поводиться зi мною... ну, провокативно. Ставиться до мене, як до своєї власностi, наче цiлком упевнена, що я нiде вiд неї не подiнуся.
— А Дейдра? — запитав Морган. — Вона знає про твою... фатальну пристрасть?
— Нi. Я не наважуюсь їй зiзнатися. Боюся скандалу. Дейдра вже й так пiдозрює Бронвен у спробах увести мене i дуже зла на неї. Останнiм часом вони часто сваряться, хоча й намагаються не показувати цього на людях.
Морган кивнув:
— Я таки помiтив мiж ними напруженiсть, але не думав, що це через тебе. Бронвен узагалi стала дивною, ще дивнiшою, нiж ранiше. Мабуть, подорослiшала... на свiй власний манер. — Вiн ненадовго задумався. — I якщо
— I що ж робити?
— Ну, перший варiант — переспати з нею... Хоча Колiн точно вiдiрве менi голову за таку пораду. I тобi також — що ти послухався мене. А втiм, можна ризикнути.
Кевiн рiшуче похитав головою:
— Нi, це виключено.
— Ти так любиш Дейдру чи боїшся гнiву Колiна?
— I те, i iнше, — чесно зiзнався Кевiн. — Та головне все-таки Дейдра. Якщо я зраджу її, то вже не зможу любити так, як люблю зараз.
