його до кiмнати, звiдки щойно вийшла. Це було крихiтне помешкання якогось iз нижчих придворних чинiв, i Кевiн взагалi не розумiв, що вона тут робила. Також вiн не мiг уторопати, чому дозволив їй затягти себе до цiєї комiрчини.
Бронвен зачинила дверi й повернулася до Кевiна.
— Де ти запропастився? — Це було не питання, а радше констатацiя самого факту його тривалої вiдсутностi в палацi.
— А тобi що до того? — огризнувся Кевiн. — Я не мушу звiтувати перед тобою.
— Знову ховався вiд мене? — кокетливо запитала вона.
Кевiновi защемiло серце. Вiн не вважав Бронвен гарною чи, принаймнi, симпатичною — та водночас вiдчував до неї якийсь незрозумiлий, iррацiональний потяг. I нiчого вдiяти з цим не мiг...
— Що тобi треба? — простогнав Кевiн. — Дай менi врештi спокiй!
Бронвен примружилася й допитливо подивилась на нього:
— Та невже? Ти справдi хочеш, щоб я дала тобi спокiй? Гм, дуже сумнiваюся. Твiй погляд каже про iнше.
З останнiх сил Кевiн постарався зосередитися на її ластовиннi, що зазвичай справляло бажаний ефект. На вiдмiну вiд Дейдри, чиї веснянки лише приємно пом’якшувала надто жорстку, слiпучу красу, Бронвен була просто коноплястою, що не додавало привабливостi її й без того негарному обличчю.
А проте Бронвен йому подобалася. Попри негарне лице з ластовинням, маленький нiс, тонкi губи, дрiбнi зуби та щупляву, ще зовсiм дитячу фiгуру...
— Нiчого, — видихнув вiн. — Скоро Морган звiльнить мене вiд твоїх чарiв. Дуже скоро...
Бронвен присiла на край вузького лiжка й сумно всмiхнулася:
— Не сподiвайся, любий. Навiть Моргановi це не до шмиги.
Цими словами вона фактично визнала свою вину, проте Кевiн нiтрохи не обурився. Вiн i так майже не сумнiвався, що Бронвен наслала на нього приворот, а її зiзнання навiть принесло йому певне полегшення. Найбiльше Кевiн боявся тiєї малоймовiрної можливостi, що його вабить до неї без усiляких чарiв.
— Морган упорається, — сказав вiн iз впевненiстю, якої насправдi не почував. — Але я пропоную тобi шанс виправитися. Якщо ти сама знiмеш з мене цi чари, я вважатиму все це лише прикрим непорозумiнням i не триматиму на тебе зла. А якщо ти вiдмовишся, то... — Кевiн завагався.
— I що ж тодi? — глузливо осмiхнулася Бронвен. — Може, поскаржишся Дейдрi? I чим вона зарадить твоїй бiдi? Тим, що спробує видряпати менi очi?
Кевiн присунув до себе хисткий ослiнчик i сiв.
— Мiж iншим, це iдея, — спокiйно промовив вiн. — Сам я нiчого зробити тобi не можу — ти ж бо дiвчина. То нехай з тобою розбирається Дейдра. А я тим часом владнаю iншу нашу проблему — закатруплю Ерiксона.
— От як? — насторожилася Бронвен. — Хочеш викликати його на дуель?
— Таки доведеться. З метою самозахисту.
— Хiба вiн загрожує тобi?
— А хiба нi? Адже вiн убиває всiх... — Кевiн замовк i почервонiв. — Ти й сама знаєш.
— Атож, знаю. Та тебе це не стосується. I взагалi, це вже в минулому. Ерiксон бiльше не цiкавиться особистим життям Дейдри.
— З чого ти взяла?
— Бо знаю.
— Це вiн тобi так сказав? I ти повiрила йому? Цьому божевiльному манiяку?
Бронвен хитнула головою:
— Так зване божевiлля Брана Ерiксона — один iз найбезглуздiших мiфiв королiвського двору. Скажений барон зовсiм не скажений, його вчинки були продиктованi не божевiллям, як усi думають, а тверезим розрахунком. Ерiксон лише вдавав, що закохався в Дейдру, так само як i вдавав, що через це з’їхав з глузду. Власне, йому було начхати на неї, бо вiн переконаний мужоложець, жiнки його зовсiм не цiкавлять, йому подобаються лише хлопчики... Фе, яке паскудство! — Бронвен обурено пирхнула, а Кевiна пересмикнуло вiд огиди. — Отож барон убивав не з помсти i не з ревнощiв. Були iншi причини.
— Якi?
Бронвен встала й пiдiйшла до невеличкого вiкна. Поклавши лiву руку на пiдвiконня, вона пильно вдивилася в Кевiна. Губи її мiцно стислися, а мiж бровами з’явилося кiлька зморщок, що аж нiяк не робили її гарнiшою.
— Ти справдi хочеш це знати?
— Так, хочу.
— А не пошкодуєш? Часом незнання — благо.
У грудях Кевiновi замлоїло вiд лихих передчуттiв.
— Тiльки не для мене. Я маю знати все, що стосується Дейдри.
— Гаразд. Але ти мусиш пообiцяти менi, що мовчатимеш про все почуте. Що б ти не дiзнався, нiкому цього не розкажеш.
Вимога Бронвен здалася Кевiновi бiльш нiж дивною, а її похмурий тон тривожив i насторожував. Помiтивши його вагання, вона попередила:
— Це неодмiнна умова. Без її виконання можеш не розраховувати на мою вiдвертiсть.
Кевiн зiтхнув i необачно вирiшив, що краще знати на таких умовах, нiж не знати взагалi.
— Добре. Я даю тобi слово.
Бронвен неквапом пройшлась по кiмнатi й зупинилася за Кевiновою спиною.
— Навiть не знаю, з чого почати, — рiвним, безбарвним голосом заговорила вона. — Це дуже болюча для мене тема.
— Чому?
— З багатьох причин. Зокрема тому, що Ерiксон убивав Дейдриних хлопцiв задля мого брата Емрiса.
— Задля Емрiса? — перепитав Кевiн розгублено. Вiн хотiв був повернутися, щоб зазирнути Бронвен в очi, але потiм чомусь передумав. — До чого тут вiн?
— Влада, престол — от до чого. Емрiс дурний, як iндик, вiн не брав до уваги Колiна i вважав, що мiж ним та короною стоїть лише Дейдра, вiрнiше, її майбутнi дiти. Влаштувати на неї замах вiн боявся, пам’ятаючи про долю нашого батька, тому змовився з Ерiксоном, щоб... Цебто iдея, як я розумiю, спочатку належала Ерiксоновi, бо сам Емрiс до такого не додумався б... Коротше кажучи, вони наслали на Дейдру чари безплiдностi.
— Що?! — вигукнув Кевiн i спробував встати, проте не змiг навiть ворухнутися — його наче паралiзувало.
— Вибач, — озвалася за його спиною Бронвен. — Я мусила це зробити, щоб ти не утнув якусь дурницю.
— Вiдпусти мене! Я вб’ю їх!
— Не кричи, — голос Бронвен став твердим. — Iнакше я позбавлю тебе мови. Заспокойся й вислухай мене. Емрiс i Ерiксон наслали на Дейдру чари безплiдностi, але вони вимагали часу, щоб закрiпитися, — вiд шести до дванадцяти мiсяцiв. Крiм того, для успiшної дiї закляття належало вiдгородити її вiд чоловiкiв, що Ерiксон i зробив.
— Але ж я... — почав був Кевiн, хапаючись за соломину.
— Ти з’явився надто пiзно, — з гiркою усмiшкою вiдповiла Бронвен. — Визволив Дейдру з рук викрадачiв, але зруйнувати чари вже не мiг. А що ж до iнших, що були до тебе... то вони були недовго. Для закрiплення чарiв Дейдра мусила вiдчувати постiйний
Кевiн голосно завив. Бронвен обiйшла його i, зупинившись перед ним, сказала:
— Я зовсiм не жартувала, коли обiцяла позбавити тебе мови. Присягаюсь, я так i вчиню, якщо ти зараз же не вгамуєшся. Будь гарним хлопчиком, Кевiне, не змушуй мене пошкодувати, що я довiрилася тобi.
— Це все брехня! — сказав Кевiн, з запiзненням згадавши, що людям властиво заперечувати навiть очевиднi факти, якщо вони суперечать їхнiм бажанням. — Брехня!
