— На жаль, нi, — похитала головою Бронвен. — Це правда, гiрка правда — але таке життя. Емрiс i Ерiксон домоглися свого. Дейдра вже не зможе мати дiтей. Нiколи.
— I ти знала про це?! Знала й мовчала?!
— Не кричи. За кого ти мене маєш? Невже думаєш, що я б дозволила їм зробити це? На жаль, я дiзналась про все надто пiзно, вже пiсля смертi дядька Брiана. Менi Емрiс розповiв. Я пригрозила викрити його причетнiсть до дядькового вбивства, i вiн з переляку зiзнався в усiх своїх злочинах.
— Виходить, вiн винний i в смертi короля?
— Так. Коли стався замах, я вiдразу запiдозрила Емрiса й пiдслухала його розмову з Ерiксоном. Вони, дурнi, вважали, що їхнiй захист не можна подолати, а я...
— Що ти почула?
— Емрiс скаржився Ерiксону, що справа не вигорiла. Мовляв, король при смертi, його вбивця вмер вiд отрути, але з’ясувалося, що дядько Брiан змiнив заповiт на Колiнову користь...
— Тобто, — знову перебив її Кевiн, — ти дiзналася досить, щоб обох стратили. Чого ж тодi мовчала?
Бронвен важко зiтхнула й вiдповiла:
— Дядька Брiана це однаково не воскресить, а Емрiс — мiй брат...
— Вiн злочинець! — гнiвно вигукнув Кевiн.
— Атож, вiн злочинець i заслуговує смертi. Але вiн мiй брат, i я люблю його... Не так, як Колiна, iнакше, та все ж люблю. У тебе немає нi братiв, нi сестер, Кевiне МакШон. Тобi важко зрозумiти мої почуття.
У Кевiновiй головi промайнула дика думка, що вiн, мабуть, змiг би власноруч убити Александра (i якось мало не вбив!), але холоднокровно вiдправити рiдного брата на шибеницю йому б точно забракло духу. Вiдчайдушнi спроби згадати, хто такий Александр, викликали в Кевiна сильний головний бiль, а за секунду вiн геть забув, про що думав. Миттєве осяяння минуло, i лишилась тiльки згадка про гострий безпричинний бiль...
— Помиляєшся, Бронвен, — сказав Кевiн. — Я розумiю твої почуття i поважаю їх. Ти не можеш повiдомити про злочин свого брата, гаразд, тодi це зроблю я.
— А пам’ятаєш, що дав слово мовчати?
— Так, але...
— Ти дав менi слово, — наполегливо повторила Бронвен.
— Але ж я не думав, що це так серйозно.
— Треба було гарненько подумати, перш нiж приставати на мої умови. А тепер уже пiзно. Ти дав слово i мусиш дотримати його... якщо ти чесна людина.
— А щоб тебе покорчило! — прогарчав Кевiн, оскаженiлий вiд безсилої лютi. — З яким би задоволенням я придушив тебе!..
— От тому ти й сидиш знерухомлений, щоб зопалу нiчого не накоїв. Хiба я винна в Дейдринiй безплiдностi? Я лише повiдомила погану звiстку.
— А ще ти покриваєш злочинцiв — свого брата й Ерiксона, — з хижим блиском в очах проказав Кевiн. — Я не потуратиму тобi в цьому. Я дав слово мовчати i стримаю його. Але залишаю за собою право поквитатися з мерзотниками. Я вб’ю їх! Обох!
— Емрiса не чiпай, — попередила Бронвен. — А втiм, вiн уже далеко, ти все одно не дiстанеш його. Що ж до Ерiксона, то я й сама не збираюся прощати йому смерть дядька i знущання над Дейдрою.
— А чому ж ти...
— Я терпляча, мiй любий, i часу в мене вдосталь. Помста — це страва, що найкраще смакує холодною. Її слiд готувати ретельно, без поспiху, отримуючи насолоду вiд кожної, навiть найменшої дрiбнички. — В очах Бронвен затанцювали диявольськi вогники. — Я готую для Ерiксона такi тортури, що пiсля смертi пекло йому раєм здаватиметься. Пропоную тобi взяти в цьому участь. Ти маєш багату уяву, тож, сподiваюся, зробиш свiй внесок у нашу загальну справу, вигадаєш ще кiлька особливо витончених катувань. А потiм, коли все пiдготуємо, разом потiшимося видовищем передсмертних страждань Ерiксона.
Кевiн зненацька гикнув. Холодна, розважлива жорстокiсть Бронвен викликала в нього нудоту. Зараз вона нiтрошки не приваблювала його.
— А поки, — вела далi Бронвен, — побудь тут з пiвгодини, обмiркуй мою пропозицiю, вгамуйся, охолонь. Згодом я зайду довiдатися про твоє рiшення... Кричати марно, — додала вона, коли Кевiн вiдкрив рота, але спромiгся видобути з себе лише тихе й нерозбiрливе белькотiння. — Ця кiмната надiйно захищена, i в коридорi нiчого чутно не буде.
З цими словами вона вийшла, щiльно зачинивши за собою дверi. Кевiн обурено прогарчав їй услiд. Вiн подумки проклинав Бронвен, шаленiючи вiд свого безсилля. Такого приниження вiн не почував ще нiколи i мало не ридав вiд гнiву та досади...
На Кевiнове щастя, його страждання тривали недовго. За кiлька хвилин пролунав обережний стукiт у дверi. Кевiн зiбрав усi свої сили i якнайгучнiше застогнав у надiї, що його почують. Так воно й сталося. Дверi прочинилися, i в кiмнату зазирнула кучерява Данина голiвка.
— Лорде МакШон! — заскочено мовила вона. — Що з вами?
Кевiн знову застогнав, вiдчайдушно клiпаючи очима. Збагнувши, що вiн не може розмовляти, Дана швиденько пiдiйшла до нього.
— О боже! На вас накладенi чари! Заждiть, зараз я вам допоможу.
Вона поклала руки йому на плечi. Кевiна засiпало.
— Звичайнi чари безмовностi й нерухомостi, — прокоментувала Дана. — Але як майстерно накладенi! Хто ж це вас так закляв? Я йшла коридором, аж раптом вiдчула якийсь негаразд. Кiмната була захищена потужним вiдворотним закляттям, i я мало не пiшла далi, лише останньої митi похопилася... Ну, от i все, ви вiльнi.
— Бронвен... — хрипко проказав Кевiн. — Бронвен...
— То це вона? — здивувалася Дана. — Але чому?
Кевiн пiдхопився зi стiльця, замалим не збивши її з нiг.
— Ерiксон!.. Де Ерiксон?
— Не знаю, — вiдповiла спантеличена Дана. — Та що врештi сталося? Нащо вам Ерiксон?
— Вiн негiдник! Смерть йому! — прогарчав Кевiн i прожогом вибiг iз кiмнати, забувши навiть подякувати Данi за допомогу.
Бран Ерiксон мов крiзь землю провалився. Востаннє його бачили разом iз Бронвен, а потiм обоє десь щезли. Кевiн гасав по палацу як очманiлий, зазирав в усi закутки i двiчi спускався в пiдземелля. Та поступово його гнiв ущух, певнiше, охолов, i вiн дiйшов висновку, що не слiд так гарячкувати, адже Бронвен, де б вона не сховала барона, явно не має намiру прощати його. Невдовзi Кевiн навiть вiдчув задоволення вiд думки про те, що Ерiксона чекає неминуча смерть — але станеться це не зараз i не одразу, а дуже повiльно й болiсно.
Саме в такому станi Кевiна знайшла Дейдра, стривожена його раптовою агресивнiстю, чутки про яку вже облетiли весь палац. Дивлячись на неї з любов’ю й мукою, з жалiстю й обожнюванням, Кевiн подумав, що немає таких тортур, що їх не заслужили Бран Ерiксон та Емрiс Лейнстер, i швидка смерть була б для них замалою карою за їхнi грiхи. Вiн заприсягся собi, що, попри заступництво Бронвен, її брат Емрiс не уникне розплати...
— Кевiне, — сказала Дейдра, взявши його за руку. — Що з тобою? Я чула вiд Дани, що Бронвен...
— Дана неправильно зрозумiла, — квапливо перебив її Кевiн. — То був Ерiксон.
— Ерiксон? — Дейдринi очi потьмянiли. — То це вiн наклав на тебе закляття? Негiдник!.. А до чого тут Бронвен?
