— Нi, справжнi Знаки. Ще один комплект. Король Гендрiк вiддав менi цi камiнцi з великою полегкiстю. Вiн дуже хотiв спекатися їх.
Морган примружив своє котяче око й уважно оглянув каменi.
— I що це значить? Аларiк теж мав Силу Джерела?
— На щастя, нi. Цьому завадив наш друг МакШон, коли врятував Дейдру вiд викрадачiв.
По його тону Кевiн здогадався, що Колiн чув i iншу версiю тих подiй. Знiяковiвши, вiн вiдвiв погляд i квапливо запитав:
— А до чого тут Дейдра?
— За словами Гендрiка, — пояснив Колiн, — його дiд кiлька разiв проходив через Ворота, але Хазяйка вiдмовлялася пустити його далi. Вона вимагала людської жертви. Їй потрiбна була дочка Джерела — народжена вiд чоловiка, що на час її зачаття володiв Силою. Тобто Дейдра — i бiльше нiхто.
— О боже! — сказала Дана.
Кевiн скреготнув зубами:
— А ти казав, що Хазяйка добра.
— Атож, я так казав, — зiтхнув Колiн. — I до сьогоднi так думав. Гендрiкова розповiдь мене просто приголомшила. Я часто вiдвiдував Джерело — для цього менi вже не потрiбнi каменi, я й сам можу вiдчиняти Ворота. Ми з Хазяйкою багато спiлкувалися, мiж нами навiть виникло щось схоже на дружбу... i ось тобi! Тепер не знаю, що робити.
— Зате я знаю, — рiшуче промовив Кевiн. — Її треба знищити.
Колiн повiльно похитав головою:
— Не все так просто, друже. Хазяйка дуже могутня, крiм того, я сумнiваюся, що вона взагалi смертна людина. Час бiля Джерела надзвичайно в’язкий, власне, там взагалi немає часу — тому те мiсце зветься Безчасiв’ям. Жоден смертний не зможе там жити, вiн просто збожеволiє вiд того, що кожна мить нормального свiту триває в Безчасiв’ї цiлу вiчнiсть. А Хазяйка там живе — уявляєте! Тим-то я стримав свiй перший порив негайно кинутись до неї й зажадати пояснень. Я таки пiду до Джерела — але з вашою допомогою i з допомогою Знакiв. — Кажучи це, Колiн подивився на Кевiна й Дану. — Ви, мої Провiдники, маєте тримати Ворота вiдчиненими, щоб я будь-якої мить мiг повернутися, якщо розмова з Хазяйкою складеться не на мою користь.
Дана хотiла була заперечити, проте, зустрiвшись iз рiшучим поглядом Колiна, лише мовчки кивнула. А Кевiн цiлком несподiвано для себе сказав:
— Хай замiсть мене буде Морган.
Колiн запитливо подивився на нього:
— Ти серйозно?
— Так. Морган краще впорається з обов’язками Провiдника. Вiн урiвноваженiший за мене i має бiльшу силу волi — а за теперiшнiх обставин це дуже важливо. До того ж вiн справдi мудрий — кому, як не йому, пасує Знак Мудростi.
Колiн перевiв погляд на Фергюсона, що сидiв, скромно потупивши очi, але явно улещений. Весь його вигляд свiдчив про те, що вiн згодний з Кевiном.
— Гаразд, — сказав Колiн. — Хай буде так. Дано, Моргане, вiзьмiть Знаки.
Тим часом частина Кевiнової свiдомостi зажила власним життям. Вiн зосередився на своєму перснi з синiм каменем i, сам не розумiючи, що робить, протягнув вiд нього невидиму магiчну нитку до Знака Сили, що лежав на столi. Коли мiж двома каменями встановився мiцний зв’язок, Кевiн сторожко зиркнув на Колiна — той, на щастя, нiчого не помiтив.
А Морган i Дана вже надягли свої каменi — Знак Мудростi i Знак Життя. Дана спитала:
— Коли почнемо?
— Прямо зараз, — вiдповiв Колiн. — Не бачу причин зволiкати.
— А хiба тобi не треба настроїтися на цей Знак?
— Я вже настроївся. Ще до вашого приходу.
Кевiн зрозумiв, що не можна гаяти нi секунди. Дослухаючись до вказiвок свого другого „я”, вiн став швидко настроюватися на Знак Сили. Водночас невидима нитка роздвоїлася, її кiнцi потяглися до Знакiв Мудростi та Життя, пронизали їх, мов намистини, а вiдтак зiйшлися на алмазi — Знаку Влади. Контури були наведенi, залишалося активувати їх i повернути Ключ...
Аж тут Колiн вiдчув, що коїться щось неладне.
— Кевiне! — стривожено вигукнув вiн. — У тебе пробуджується Дар. Будь обереж... БОЖЕ! ЩО ТИ РОБИШ?!
— АЛМАЗ! — заволав Кевiн голосом на смерть переляканої людини. — АЛМАЗ!
Морган i Дана, що здивовано поглядали то на нього, то на Колiна, мимоволi подивилися на Знак Влади. А Кевiн негайно задiяв зв’язок мiж усiма чотирма каменями.
Ритуал оволодiння Силою передбачав, що Провiдники торкатимуться пальцями Знака Влади, замикаючи Чотирикутник Стихiй. У даному разi цей припис не був дотриманий, проте й самих поглядiв Моргана з Даною вистачило, щоб Ворота вiдчинилися. Кевiн прослизнув у них — i цiєї ж митi став Артуром. Шлях завдовжки у двадцять рокiв нарештi привiв його до Джерела, до витокiв Формотворчих...
Я лежав у густiй високiй травi незвичайного лiлового кольору пiд мiнливим зеленим небом Безчасiв’я. Я потроху оговтувався вiд шоку. Частина мого „я”, що була Кевiном МакШоном, поступово звикала до Артура Пендрагона, а iнша частина, що вiдгукувалася на це iм’я, перетравлювала спогади останнiх двадцяти рокiв, що минули без її участi.
На щастя, нiякого роздвоєння я не вiдчував i залишався однiєю цiлiсною особистiстю. Я був тим самим Кевiном — хiба що згадав своє попереднє життя. Я був тим самим Артуром, принцом Свiтла, закоханим у Сутiнки, — хiба що став на два десятилiття старшим...
Та чи справдi став? Формально так. Проте я не був певен, чи коректно в моєму випадку механiчно додавати двадцять Кевiнових рокiв до тридцяти чотирьох Артурових. Може, слiд взяти середнє арифметичне?.. А втiм, яка рiзниця! Для нас, Володарiв Екватора, роки не значать так багато, як для простих смертних. Пройшовши в дитинствi через обряд Причастя, ми постiйно перебуваємо в контактi з Формотворчими Силами, чия антиентропiйна сутнiсть дозволяє подолати природний процес старiння. Теоретично, запричащенi чаклуни й вiдьми можуть жити вiчно, але на практицi всi колись помирають: хто насильницькою смертю, хто вiд нещасних випадкiв, хто вiд екзотичних i дуже швидкоплинних хвороб, а хто просто через те, що втомився вiд свого довгого життя...
Я спробував поновити втрачений зв’язок з Формотворчими — i не змiг. Нi, не тому, що не знайшов їх. Тут, бiля своїх витокiв, вони були скрiзь, але надто вже потужнi, такi потужнi, що я мало не обпiкся при спробi встановити контакт. Тепер я зрозумiв, що сталося зi мною двадцять рокiв тому: я подолав бар’єр нескiнченностi й опинився в областi сильних антиентропiйних потокiв, мої життєвi процеси потекли в зворотному напрямку, i я регресував до немовляти... Та це ще не все! Я пройшов через таке пекло, що просто диву давався, як змiг лишитися живим. У своїх розрахунках Дiана не передбачила того, що спiткало мене в нескiнченностi...
Дiана!.. Моє серце защемiло. Як так скучив за нею, моєю любою дiвчинкою...
О, Зевсе-Юпiтере! А як же Дейдра?..
Великий Мiтро, що я накоїв?! Я закохався в Дейдру, не розлюбивши Дiану...
Зусиллям волi я змусив себе не думати про це. Наразi маю iншi, важливiшi проблеми.
Отже, я досяг мети. Я потрапив до витокiв Формотворчих Сил, якi тут, у свiтах, названих Ворогом Серединними, на кiлька порядкiв потужнiшi, нiж там, де я народився. Але тутешнi чаклуни не знали про Причастя i не мали доступу до глибинних антиентропiйним процесiв у надрах Формотворчих. З цiєї причини
