тривалiсть їхнього життя така ж сама, як у звичайних людей. Навiть королi Логрiсу з роду Лейнстерiв, що були посвяченими Джерела, жили, хворiли i вмирали як простi смертнi... А от Колiн, схоже, перевершив своїх предкiв, досяг того, про що вони лише мрiяли. Його Образ Джерела мене приголомшив. Це був символ найвищого прилучення до первiсних сил, на зразок Знака Янь в iстот Порядку i Знака Iнь у створiнь Хаосу. Тепер ясно, чим оперував мiй прадiд. Книга Пророкiв Мiтри брехала — то був не Янь, а Образ Джерела...
Еврика! Намагаючись приборкати Формотворчi, я зовсiм забув про свiй Небесний Сапфiр. А перстень у мене залишився, як i все iнше. Порушивши приписи ритуалу, я ввiйшов у Ворота одягнений — що й на краще. За допомогою каменя менi вдалося встановити контакт вiдразу з трьома Формотворчими, потiм я додав ще двi й ще одну — i на цьому вирiшив зупинитися. Я вiдчував слабке поколювання в пальцi, що на нього був надягнений перстень iз Сапфiром. Мiй камiнь функцiонував як понижуючий силовий трансформатор, пiдключений до високовольтної мережi. Менi навiть здавалося, що я чую характерне гудiння низької частоти.
Я продовжував лежати, насолоджуючись п’янким вiдчуттям сили, аж раптом серед мертвої тишi, що оточувала мене, долинуло тихе шурхотiння. Я весь зiбрався й ривком скочив на ноги.
По пологому схилу пагорба неквапно спускалася золотоволоса жiнка, вбрана у слiпучо-бiлi шати. Вона була прекрасна, велична й неприступна, як Снiгова Королева. Крижаний погляд її свiтло-синiх очей нiби пронизував мене наскрiзь. Я був упевнений, що ранiш не зустрiчав цю жiнку (якщо вона жiнка, якщо взагалi людина), але її очi, цей погляд... Невже спадкова пам’ять? Чи просто „deja vu”?
Снiгова Королева пiдiйшла до мене, i прямiсiнько в моїй головi лунко задзвенiли слова:
— Не впевнена, що варто тебе вiтати, Кевiне МакШон. Ти обманом пройшов у Ворота, ошукавши свого друга Колiна. Це негiдний учинок.
— Хто ти? — вимогливо запитав я, хоча й знав, що почую у вiдповiдь.
— Хазяйка Джерела, — пiдтвердила мiй здогад Снiгова Королева.
— Вiв’єна?
— Нi. Вона була одна з моїх попередниць. А чому ти питаєш?
— Бо Вiв’єна дещо завинила моїй родинi. Та, зрештою, це неiстотно. За давнi грiхи, чи лише за теперiшнi — однаково ти помреш.
Хазяйчинi очi гнiвно зблиснули:
— Ти погрожуєш менi, смертний?!
— Не погрожую. Просто обiцяю.
Скорившись моєму наказовi, Ескалiбур вислизнула з пiхв i зависла передi мною в повiтрi. Звичним, вiдпрацьованим до автоматизму рухом мої пальцi обхопили знайому рукоять, срiбний клинок шпаги спалахнув i слiпуче засяяв, а Небесний Сапфiр вже цiлком вiдчутно загудiв, пiдключаючись до нових Формотворчих.
На ранiш незворушному обличчi Хазяйки вiдбився непiдробний подив:
— Ти дуже майстерно манiпулюєш силами! Хто ти такий?
— Останнi двадцять рокiв мене звали Кевiном. Останнi вiсiм я мав прiзвище МакШон. Якщо ти не Вiв’єна, задовольняйся цим.
— А якщо я Вiв’єна?
Я пiдозрiливо глянув на неї. Вiдчуття „deja vu” дедалi посилювалося. Було в нiй щось знайоме, когось вона менi нагадувала...
— То хто ж ти насправдi?
— Я перша запитала тебе, Кевiне МакШон. Ти мiй гiсть i мусиш представитися.
Я глузливо посмiхнувся:
— О нi, я не гiсть твiй. Я твоя смерть.
— Але чому ти хочеш мене вбити? — запитала вона. — Щоб пройти до Джерела?
— Можливо.
— То проходь. Я не стану тобi на завадi. Лише назви своє справжнє iм’я.
Я здивувався. Невже вона злякалася?.. Нi, не схоже. Мабуть, просто впевнена у своїй невразливостi. I зараз грається зi мною, мов кiшка з мишею. Та ми ще побачимо, хто з нас миша...
— Гаразд, — сказав я. — Мене звуть Артур, я син Утера, короля Свiтла, повелителя Свiтанкової Зони Екватора. Моє родове iм’я Пендрагон.
Хазяйка уп’ялася в мене ошелешеним поглядом:
— Той самий Артур...
— Нi, не той самий, — усмiхнувся я, насолоджуючись її розгубленнiстю. — Я
— Але ж не погубила, — зауважила Хазяйка.
Я вирiшив, що грiх не скористатися з нагоди, i запитав:
— Що ти знаєш про останнi днi царювання Артура в Авалонi? З того, про що мовчать легенди.
— Дуже мало, — сказала вона. — Менi вiдомо лише, що Мерлiн принiс смертельно пораненого короля в Безчасiв’я i занурив його в Джерело. Води Джерела вiднесли Артура в нескiнченнiсть, а Мерлiн повернувся до людей i оголосив, що...
— У нескiнченнiсть?! — рiзко перебив я. — Звiдки ти знаєш?
— Це є в пам’ятi Джерела. А я — його Хазяйка.
Клинок моєї шпаги засяяв ще яскравiше, вiстря описало коло на рiвнi її грудей.
— Ну-ну! Може, ти справдi Вiв’єна?
— Я не Вiв’єна, — почувся знайомий голос. — Мене звуть iнакше.
Її слова вже не вiдлунювали в моїй головi. Вражений, я дивився, як золоте волосся Снiгової Королеви потемнiшало, обличчя стало круглим, втратило колишню чiткiсть i правильнiсть рис, його всипало рясне ластовиння, фiгура зi стрункої перетворилась на щупляву...
— Бронвен! — вигукнув я.
Вона задирливо i водночас погордливо всмiхнулася:
— Ти ще хочеш моєї смертi, Кевiне-Артуре?
— Юпiтере-Громовержцю, побий мене блискавкою! — вилаявся я рiдною мовою моєї матерi. — То ти Хазяйка Джерела?
— Так. Вiднедавна. Вiд часу коронування Колiна.
— А що сталося з колишньою Хазяйкою?
— Я вбила її. — Яснi очi Бронвен потьмянiли вiд гнiву. — Утопила це стерво в Джерелi. Її спалила Споконвiчна Сила.
— Неймовiрно! — сказав я, поклавши до пiхв Ескалiбур. — I як тобi вдалося?
— Та за iграшки! Колишня Хазяйка була геть слабка, майже безпомiчна. — Бронвен презирливо пирхнула. — Очевидячки, дуже потребувала людської жертви.
— Ти й це знаєш?
— Я все знаю. Колишня Хазяйка стояла i за замахом на Дейдру, i за смертю дядька Брiана. Коли викрадення не вдалося, вона вирiшила зробити королем Емрiса, щоб той сам принiс їй жертву. Ерiксон отримав вiд неї формулу зомбувального закляття...
— Ого! — сказав я. — Вбивця короля був зомбi?
— Атож. Цей бiдолаха нiчим не завинив перед Короною. Як, власне, i його родичi — їм не перепало жодного шеляга вiд ворогiв держави.
Я подивився на Бронвен з повагою:
— Тепер я знаю, хто допомiг їм утекти з в’язницi.
Вона ствердно кивнула:
— Зараз вони в безпецi i на життя не скаржаться, хiба що iнодi сумують за батькiвщиною. Я не могла допустити, щоб безневиннi люди згнили в темницi за чужi грiхи.
— А як щодо винних?
— Хазяйка мертва, Ерiксон кари не уникне, а Емрiс мiй брат.
Я не став сперечатися з Бронвен. На вiдмiну вiд Кевiна, Артур добре знав, що таке тиранiя родинних
