Син Cутiнкiв i Cвiтла

уз. Навiть до брата Александра я мав певнi сентиментальнi почуття, хоча й ненавидiв його всiма фiбрами душi.

— Добре. Облишмо Емрiса... на якийсь час. Зараз у мене важливiшi справи. Передовсiм я хочу побачити Джерело. Його Образ, що носить у собi Колiн, дуже заiнтригував мене.

Бронвен раптом стривожилася:

— Якщо ти справдi принц Артур з роду Пендрагонiв... Ти ж не збираєшся претендувати на престол мого брата?

Я загадково всмiхнувся i промовчав. Правду кажучи, я ще не мав часу, щоб обдумати подальшi плани. До того як Бронвен запитала мене, я не розглядав таку можливiсть. Але згодом неодмiнно розгляну — iдея варта уваги. Я нiколи не вiдзначався владними амбiцiями, проте перспектива правити в легендарному Авалонi могла спокусити будь-кого з принцiв Свiтла — навiть закоханого в Сутiнки.

Так i не дочекавшись вiдповiдi, Бронвен приречено сказала:

— Отже, вiдтепер ти зазiхатимеш i на Колiнову корону, i на його наречену.

— Про що ти кажеш?

— Коли ти ввiйшов у Ворота, Дана несла Знак Життя. А король Вортимер не даремно попереджав про виникнення небажаних зв’язкiв.

— Ага...

— Тебе ще не пройняло, але скоро пройме. Якщо Посвячений — чоловiк, то мiж ним i Провiдником лiворуч виникає взаємний потяг. А коли в Ворота входить жiнка, то домiнує зв’язок з iншим Провiдником — тим, що несе Знак Мудростi. Саме тому тебе вабить до мене всупереч усiм твоїм твердженням, що ти любиш Дейдру.

— Ага, — повторив я. — Он воно що... Ти ввiйшла в Ворота разом з Колiном?

— Одне уточнення: перед ним. Я знала все про обряд посвячення, бо пiдслухала вашу розмову з архiєпископом. Я взагалi люблю пiдглядати й пiдслуховувати; я стежила i за вашою сьогоднiшньою зустрiччю з Колiном, але не встигла зупинити тебе — ти заскочив зненацька навiть мене... Отож уночi, напередоднi коронування, я потай пробралася в Колiнiв кабiнет i взяла з шухляди Вогнезор, який вiн не наважився знищити, хоча Дана й попереджала його. А з допомогою каменя, що був настроєний на Колiна, я отримала доступ до його Знака Сили i пiд час церемонiї тримала постiйний контакт з вашою трiйцею. А ви нiчого не вiдчули.

— Я захоплений твоєю майстернiстю, Бронвен, — сказав я, бо вона хотiла це почути. — А що було далi?

— Коли ви з Даною вiдчинили Ворота, я прослизнула поперед Колiна й опинилась у Безчасiв’ї. Мене зустрiла Хазяйка, ми сильно погиркалися, бо я вже знала вiд Емрiса про її злочини. Наша сутичка тривала недовго; я досить легко перемогла її й утопила в Джерелi. Потiм сама занурилася в нього, пройшла Шлях Посвяти та Коло Адептiв, пiсля чого перенеслася в наступну мить i зустрiла Колiна вже в ролi нової Хазяйки.

— Що значить „перенеслася в наступну мить”? — запитав я, згадавши Колiновi слова про дивне поводження часу в цьому мiсцi.

Бронвен мерзлякувато повела плечима:

— Тут час не йде, Кевiне-Артуре, вiн тут зупинився. Ти можеш роками, столiттями бродити в Безчасiв’ї — а в матерiальному свiтi не мине навiть мiзерної частки секунди. Кожнiй митi нормального часу вiдповiдає нескiнченний вiдрiзок тутешнього псевдочасу — для зручностi я називаю їх сегментами. Колишня Хазяйка могла жити в Безчасiв’ї постiйно, бо була безплотна, i менi страшно подумати, до яких похмурих глибин пекла торкалась її свiдомiсть... Знаєш, часом менi здається, що вона з радiстю прийняла смерть.

— Думаєш, вона хотiла вмерти?

— Думаю, так. Вона була бранкою Безчасiв’я i не могла нi на мить повернутись у матерiальний свiт. А тут... — Бронвен знову пощулилася.— Тут можна вiдпочити, набратися сил, але жити — нi, це жахливо!

— А Колiн думає, що ти тут живеш, — зауважив я.

— Це я йому так сказала, щоб вiн дужче боявся мене. Насправдi ж я просто вiдчуваю, коли вiн приходить до Джерела, i встигаю випередити його.

— Вiн навiть не пiдозрює, що ти — це ти?

Бронвен усмiхнулася:

— Далебi, до чого чоловiки слiпi! Це ж треба: не впiзнати рiдну сестру, нехай i в iншiй подобi. — З цими словами вона знову перетворилася на Снiгову Королеву.

— Надзвичайна метаморфоза, — сказав я. — Вражає.

Втiм, змiнювати зовнiшнiсть дозволяли й Формотворчi. Проте не довiльно, а лише лише в межах, зумовлених генотипом — тобто зробитися старшим чи молодшим, пiдправити риси обличчя, вiдкоригувати фiгуру абощо. Крiм того, такi трансформацiї не можна було провести за лiченi секунди — вони вимагали вiд кiлькох годин до кiлькох днiв, залежно вiд масштабiв перетворення. А от Бронвен демонструвала справдешнi чудесв перевтiлення...

— Сила Джерела дозволяє тобi виробляти такi штучки?

— Атож. Можна перекинутися на кого завгодно. Проте ненадовго — пiдтримання невластивої подоби вимагає постiйних зусиль. Тому менi нелегко повсякчас носити личину колишньої веснянкуватої Бронвен.

— Як це? — не зрозумiв я.

— Джерело зробило менi подарунок — дещо змiнило в моїх... як їх там?.. ага, генах. Тепер справжня я — отака, яку ти зараз бачиш. Мабуть, Джерелу не чуже марнославство, i воно захотiло мати вродливу Хазяйку.

— Ого! — вражено i трохи налякано промовив я. Поєднання чарiв i генної iнженерiї як правило призводило до непередбачених наслiдкiв, i вiдомi в багатьох свiтах вовкулаки були ще не найгiршим результатом таких експериментiв. В усiх без винятку Домах втручання в природну генетичну структуру було категорично заборонене i каралось дуже суворо. Залишалося сподiватись, що Джерело не зробило Бронвен ведмежої послуги. Зрештою, воно ж таки вселенська стихiя...

— Ти згоден, що я надзвичайна красуня? — допитувалась Бронвен. — Я подобаюсь тобi?

— Так, подобаєшся, — визнав я. — Ти справдi надзвичайна красуня.

— I ти хочеш мене?

— Анiтрохи! — рiзко i нещиро вiдповiв я.

Бронвен зайшлася дзвiнким смiхом:

— Ах, Кевiне, сердешний! Оце так ускочив у халепу! Дейдра — я — а тепер i Дана.

I ще Дiана, тоскно подумав я. Анi Бронвен, що викликала в мене хiть, анi Дана, до якої я поки що не почував нiчого, крiм симпатiї, не могли зрiвнятися з Дейдрою. Але Дiана...

— Тут буває ще хтось, крiм тебе та Колiна? — поцiкавився я, щоб змiнити тему розмови.

— До вчора нiкого не було, — вiдповiла вона. — А якраз минулої ночi, напередоднi своєї смертi, сюди сунувся Аларiк Готiйський. Хотiв нишком прокрастися до Джерела — а уздрiвши мене, зразу втiк. Шкода, що я його не впiймала!

— А мене ти пропустиш до Джерела?

Бронвен з нiжнiстю подивилася на мене i трохи сумно всмiхнулася:

— Я вже казала, що не стану тобi на завадi. Ти менi дуже подобаєшся... дарма хто ти — Кевiн чи Артур. Я люблю тебе. Якщо ти не можеш вiдмовитися вiд Дейдри, одружуйся з нею, я не проти, але стань моїм таємним чоловiком. Ми проведемо наш медовий мiсяць у Безчасiв’ї.

Я опустив очi i промовчав. Мене дуже вабило до Бронвен, особливо в її новiй подобi Снiгової Королеви. Але я не хотiв зраджувати Дейдру...

Проте я вже зрадив Дiану, зрадив наше кохання! I не сумнiвався, що зраджу й Дейдру — коли зустрiнуся з Дiаною...

— Що ж, добре, — сказала Бронвен, порушуючи мовчанку. — Ходiмо до Джерела.

Вона повернулася й пiшла до вершини пагорба. Вона була зовсiм не схожа на ту Бронвен, дiвчину- пiдлiтка з щуплявою фiгурою, яку я знав у Авалонi. Тут, у Безчасiв’ї, вона була дорослою жiнкою, Хазяйкою Джерела.