а також великий дубовий стiл i портрет Дейдри на стiнi мiж двома вiкнами.
Я сiв у крiсло пiд портретом, закурив i став чекати Моргана. Аж раптом дещо згадав i голосно промовив:
— Бронвен, якщо збираєшся слухати нашу розмову, то раджу зайнятися iншими справами. — Потiм проказав ключовi слова надiйного закляття проти пiдслуховування; цi чари жодним чином не можна було обiйти — а лише зруйнувати.
Морган прийшов, коли я курив уже третю сигарету. Вiн зачинив дверi, усмiхнувся i сказав — але не те, чого я чекав:
— Теж палиш?
Я зiтхнув:
— Ну от, знову не вгадав. Думав, що спершу ти зробиш зауваження з приводу захисних чарiв.
— Я їх помiтив. Гарнi чари, дуже хитрi.
Ми потисли один одному руки. Потiм Морган пригостився сигаретою з моєї пачки i всiвся в крiсло праворуч стола.
— Дейдра скоро прийде, — повiдомив вiн. — Бенкет уже закiнчується. А поки я в загальних рисах змалюю тобi ситуацiю.
— В загальних рисах менi вiдомо, — вiдповiв я. — I про казочку, яку ви з Дейдрою вигадали, i про сфабрикований лист Маркуса Фiнегана. Бронвен розповiла.
— Зрозумiло, — кивнув Морган. — Тому ти й не прийшов до мене за поясненнями, а подався до Дейдри вiдсипатися.
— То ви знали, де я? А Дана сказала... — я затнувся й почервонiв
Морган пiдозрiло втупився в мене:
— Ти бачився з Даною?
— Ну... власне, так. Вона прийшла в спальню, бо Дейдра не попередила, що...
— Де ж пак! — перебив мене Фергюсон. — Дейдра при менi сказала їй, що ти вже повернувся
— Мабуть, Дана не зрозумiла.
Морган пирхнув i закотив очi.
— Але ж ти йолоп, Кевiне, хоч i король! — промовив вiн iз сердечнiстю, що нiяк не в’язалася зi змiстом його слiв. — От давай я вгадаю: Дана прийшла сама, без покоївки, хiба нi?
— Так. — До мене вже починало доходити. — Її нiхто не супроводжував.
— От бачиш! Вона все чудово зрозумiла i здогадалася, де ти. Тому й пiшла завчасно з бенкету — щоб побачитися з тобою. Сподiваюсь, мiж вами нiчого не було?
— Нiчого такого, — вiдповiв я збентежено. — Ми просто розмовляли.
— Але не думаю, що про погоду.
— Не про погоду. — Я трохи повагався, а потiм переказав Моргановi нашу розмову, не згадавши хiба про надто палку зустрiч.
Коли я замовк, вiн важко зiтхнув:
— Ускочив ти в халепу, Кевiне. В одному Дана була з тобою щира: ти опинився в лiгвищi двох гримучих змiй. Гарненьких, руденьких, зеленооких — i дуже кусючих. Коли на тебе претендують двi такi дiвчини, а ти й сам не знаєш, котрiй з них вiддати перевагу, то кепськi твої справи.
— Перестань, Моргане, — поморщився я. — Не драматизуй ситуацiю. Мої з Даною проблеми — через каменi. Ми обоє це усвiдомлюємо.
Фергюсон так подивився на мене, нiби чекав, що я ось-ось маю перекинутися на вiслюка.
— Цiкаво, — спроквола мовив вiн. — У вашiй сiм’ї всi такi iнфантильнi телепнi, чи це через твоє подвiйне дитинство? Невже ти ранiше нiчого не помiчав? Ти впав Данi в око задовго до тiєї пригоди з каменями — тому вона й уникала тебе, щоб не видати своїх почуттiв. Її проблеми з Колiном виникли не пiсля того, як ти пройшов у Ворота, а набагато ранiше. Фактично вiд першої твоєї появи в Авалонi.
— Але ж Дана казала...
— Мало що вона казала! Нiколи не вiр жiнкам, надто якщо вони самi називають себе гримучими змiями.
Я пильно придивився до Моргана:
— Друже! Але ж ти злий, як чорт.
Фергюсон пiдiбгав губи i довго мовчав.
— Твоя правда, — врештi зiзнався вiн. — Я справдi злий на тебе, хоча й розумiю, що ти нi в чому не винен. Менi завжди подобалася Дана, i я дуже шкодую, що вона не народилася рокiв на п’ять або десять ранiше... Знаєш, — повiдомив вiн довiрчим тоном, — в душi я давно хотiв, щоб Дана розлюбила Колiна. Думаю, з нас вийде чудова пара, навiть попри нашу рiзницю у вiцi.
— Хочеш розлучитися з дружиною?
— Рано чи пiзно це станеться, — скрушно вiдповiв Морган. — Зрештою, я сподiваюся прожити довго, дуже довго... — При цьому вiн значуще глянув на мене. — I не хочу провести своє довге життя в тому пеклi, на яке прирекли мене в юностi батьки.
— Розумiю... Отже, ти маєш Дану на прикметi?
— Маю, i врахуй це. Якщо надумаєш звабити її... — Тут вiн розгублено замовк. Я з подивом завважив на його обличчi безпорадний вираз. — Ти мене дуже засмутиш, Кевiне. Дана чарiвна дiвчина i заслуговує кращої долi, нiж бути чиєюсь коханкою. Навiть коханкою короля.
Саме цiєї митi почувся приглушений захисними чарами стукiт у дверi. Менi навiть не довелося загострювати свої вiдчуття, аби зрозумiти, що це була Дейдра.
— Можеш поцiлувати її, — сказав Морган. — Я не сором’язливий.
Коли Дейдра ввiйшла, я дослухався Морганової поради, i наша перша зустрiч пiсля тривалої розлуки ознаменувалася нiжним поцiлунком. Фергюсон дивився на нас iз доброзичливою усмiшкою. Вiн щиро бажав нам щастя — i не без користi для себе.
Потiм я всадовив Дейдру в крiсло, сам сiв поруч неї на стiлець i сказав:
— Отже, тепер комiтет з реставрацiї Пендрагонiв у повному зборi.
— Не в повному, — зауважив Морган. — Бракує архiєпископа. В розробцi наших планiв вiн участi не брав, але активно пiдтримував нас.
— З якого дива? — запитав я. — Церква ж намагається стояти осторонь полiтики.
— Наразi вона порушила свiй принцип нейтралiтету. Монсеньйор Корун МакКон мiтить на патрiаршу тiару — а ти, як живе пiдтвердження його тези про множиннiсть свiтiв, значно пiдвищуєш його шанси стати наступником нинiшнього вселенського патрiарха.
— Гаразд, приймається. Далi, Дейдринi мотиви, — я лагiдно всмiхнувся їй, — менi цiлком зрозумiлi. А ти що скажеш у своє виправдання, Моргане?
— Ти мiй друг.
— Колiн також твiй друг.
— Тим бiльше. Вiн нiколи не прагнув корони, влада обтяжувала його. Я аж нiяк не стверджую, що Колiн виявився нездарним королем, просто це — не його стихiя. Вiн учений, а не правитель; йому милiше корпiти над книжками i проводити алхiмiчнi дослiди, нiж керувати державою.
— Виходить, — скептично промовив я, — ти дiяв безкорисливо.
— Я цього не казав. У мене є свiй великий шкурний iнтерес. Ледi Дейдра розповiла менi про чаклунськi Доми Володарiв Екватора, i я одразу збагнув, що ти захочеш створити такий самий Дiм у нашому свiтi. Аби не конфлiктувати з Колiном, ти мiг розпочати його будiвництво з якоїсь iншої країни — а це мене нiскiлечки не влаштовувало. Як логрiєць, я хочу, щоб основою нового Дому став Логрiс, а його столицею — Авалон. Зрештою, це твоя прабатькiвщина.
— Ясно... А проте ви дуже ризикували, форсуючи подiї. Якби Колiн став опиратися, у країнi спалахнула
