повиходять замiж, i ми втратимо цiле поколiння.
— Кепський варiант, — пiдсумував Морган, аж раптом очi його зблиснули: — Стривай-но! А якщо зробити навпаки — не вiдправляти учнiв, а запросити вчителiв?
Я кивнув:
— Саме про це я й думаю. Але тут є певна небезпека. Мiй прадiд Артур так i вчинив — навербував близько двох сотень помiчникiв з iнших Домiв, щоб вони допомагали йому в розбудовi Царства Свiтла. Саме цi люди склали кiстяк новоствореного Дому, захопили в ньому майже всi провiднi посади, стали найвищими достойниками держави. Така ситуацiя збереглася й дотепер — на добрих вiсiмдесят вiдсоткiв верхiвка Дому Свiтла складається з нащадкiв Артурових соратникiв, фактично, чужинцiв. Це завжди було причиною внутрiшньополiтичної напруги, часом призводило до серйозних конфлiктiв. I мiй прадiд, i дiд, i батько намагалися зарадити цiй проблемi, виправити становище, але було вже запiзно — суспiльство довгожителiв дуже iнертне й консервативне за своєю природою, воно опирається будь-яким змiнам. Я не хочу повторити помилки свого предка й тезки; ключову роль в нашому майбутньому Домi мають вiдiгравати тутешнi чаклуни й вiдьми.
— Це правильно, — погодився Морган. — Отже, прийшлi вчителi вiдпадають?
— Подивимося, — сказав я. Менi якраз спала на думку одна iдея, проте я вирiшив не квапитися й гарненько обмiркувати її. — А поки я придумав, як вигадати час. Рiк не рiк, але кiлька мiсяцiв точно.
— I як?
— Скажу, що опанування Формотворчих потребує ретельної пiдготовки, i роздам усiм претендентам книжки, якi вони мають вивчити. Нашi чаклуни — люди здебiльшого освiченi, дуже цiнують знання i сприймуть це як належне. А до Причастя допускатиму лише пiсля суворих iспитiв — i насамперед тих людей, що менi потрiбнi.
— Ха! — просяяв Морган. — Хитро задумано! Так ми вигадаємо навiть бiльше нiж рiк.
— Сумнiваюся. Мине кiлька мiсяцiв, i першi запричащенi збагнуть, що наукова пiдготовка хоч i корисна, але не конче необхiдна.
— Не бiда. Це будуть вiрнi люди, вони мовчатимуть.
— Можливо, — погодився я, втiм, без особливої впевненостi.
А Дейдра з полегкiстю зiтхнула:
— Я знала, Артуре, що ти знайдеш вихiд.
Я запитливо глипнув неї:
— Ти назвала мене Артуром? То хто ж я для тебе?
— Важко сказати. Я плутаюся вiдтодi, як довiдалася про твоє минуле. Подумки я вже давно називаю тебе Артуром.
Ми обмiнялися усмiшками.
— Ну, гаразд, — сказав я. — Кризу ми трохи вiдстрочили. Тепер треба вирiшити, як i коли менi постати перед пiдданими.
— Про це ми вже думали, — вiдповiла Дейдра. — Нашiй чаклунськiй знатi вiдомо, що вiдстань для тебе не проблема. Але щоб не шокувати простий народ раптовою появою, тобi краще прибути в Авалон як звичайнiй людинi.
— Атож, — кивнув Морган. — Давай зобразимо все так, нiби ти повертаєшся з далекого Царства Свiтла. Почнеш з якоїсь окраїни, де ще не знають, що ти король.
— Наприклад, з Лохлану, — запропонував я. — У Каер-Сейлгенi нiхто не називає мене „ваша величнiсть”.
— Отже, вирiшено, — сказав Фергюсон. — Попливеш по рiчцi в Авалон. Гарна iдея.
Я зустрiвся з замрiяним поглядом Дейдри.
— Пам’ятаєш?.. — тихо мовила вона.
— Так, люба, — вiдповiв я. — Чудово пам’ятаю. Це була незабутня подорож. — I вже подумки додав: „Наш медовий мiсяць”.
Дейдра почула мене.
— Це до болю нагадує менi верхiв’я Мiссiсiпi, — замислено проказав Брендон, що сидiв поруч iз мною на лавi бiля борта корабля. — Штат Мiнесота, Земля Хiросiми.
Був ранок другого дня нашої подорожi по рiчцi Боан. Погода була паскудна, небо запнули хмари, вiяв холодний вiтер з пiвночi, але дощу, на щастя, не було.
Я вiдвiв погляд вiд блокнота, куди записував однi iмена, а iншi викреслював, i подивився на брата.
— Це i є Мiссiсiпi. Тiльки в цьому свiтi такого слова нiхто не чув, бо тут нiколи не було iндiанцiв.
— Правда? — мляво сказав Брендон. — Я не знав.
— Рiч у тiм, — став пояснювати я, — що тут аналог Берингової протоки дуже широкий, i азiатськi племена не змогли подолати її. Тож Логрiс до появи європейцiв залишався незаселеним.
Брендон мугикнув:
— Ти не зрозумiв мене, Артуре. Я вiд самого початку взяв собi в голову, що Логрiс — це Британiя, а Лохлан знаходиться десь у Шотландiї. — Вiн зняв з голови картатий берет з бомбоном i скептично подивився на нього. — Спрацював старий стереотип: Артур, король бриттiв.
— А де твої вуха були... — почав я, але потiм згадав, що в той час, коли я розповiдав Брендi й Пенелопi про географiю Землi Артура, Брендоновi вуха були на Землi Хiросiми, де вiн обдзвонював знайомих психологiв, щоб передоручити їм своїх пацiєнтiв. — Хiба ти не знаєш, що бiльшiсть дослiдникiв легенд раннього артурiвського циклу давно дiйшли висновку, що Логрiс — це аналог пiвнiчноамериканського континенту?
— Нiколи цим не цiкавився, — вiдповiв брат. — Можливо, через те, що це був Брендин коник. Ми намагаємося бути рiзними. — Вiн зробив паузу i з гiркотою додав: — Але нiчогiсiнько в нас не виходить.
Як я вже встиг переконатися, тiсний емоцiйний зв’язок мiж Брендоном i Брендою обтяжував їх обох — та разом з тим вони були б дуже нещаснi, якби цi узи раптово розiрвалися. Цiлком можливо, що тодi б вони просто збожеволiли вiд внутрiшньої самотностi — тiєї самотностi, що є нормальним станом для всiх людей, крiм таких унiкумiв, як близнюки. Я одночасно жалiв їх i заздрив їм.
— Отже, — по нетривалiй мовчанцi озвався Брендон. — Логрiс, це аналог Америки?
— Пiвнiчної, — уточнив я. — А тутешня Пiвденна Америка називається Атлантидою i населена переважно вихiдцями з Грецiї та Iталiї. Обидва континенти були вiдкритi майже одночасно, дванадцять сторiч тому: Логрiс — мореплавцями з Уельсу, Атлантида — вiзантiйцями. Першими колонiзаторами Логрiсу були валiйцi, згодом до цього процесу долучилися iншi британськi племена, а також кельти з Галлiї, скандинави та германцi всiх мастей. В часи короля Артура в Логрiсi iснувало понад десяток держав, а двi найбiльшi з них — власне Логрiс, населений переважно бриттами, i германо-скандинавський Готланд — вели непримиренну боротьбу за сфери впливу. Ворогували мiж собою й самi кельти. Заслуга нашого прадiда полягала в тому, що вiн об’єднав усiх вихiдцiв з Британiї в єдину державу, i це дозволило Логрiсовi стримати експансiю германцiв i скандинавiв на пiвдень.
— А потiм свої ж кельти скинули його з престолу, — меланхолiйно зауважив Брендон. — I мало не вколошкали.
— I слава богам, — сказав я. — I що скинули, i що не вколошкали. Завдяки цьому вiн потрапив до Екватора й заснував Дiм Свiтла. Зрештою, тiльки через пiдступництво Гiломана Лейнстера ми з тобою з’явилися на свiт. А що ж до Логрiсу, то вiн все одно залишився могутньою державою, хiба що верховну владу в ньому захопили скотти.
Брендон знову глянув на свiй берет i глибокодумно вирiк:
— Добре, що спiдницi вийшли з моди.
— У Лохланi й у сусiднiх графствах кiлти ще носять.
