Бренда теж її помiтила, бо тихо охнула i квапливо запнула пiжаму.
— Це Хазяйка? — запитала вона.
— Так, — сказав я. — Ходiмо.
Побравшись за руки, ми почали пiднiматися вгору по пологому схилу пагорба. Бронвен у своїй подобi Снiгової Королеви чекала нас, не роблячи анi кроку назустрiч. Її обличчя було холодне й незворушне, а очi нагадували два замерзлих озера. Видно було, що вона дуже сердита.
— Ти прийшов не сам, Артуре, — крижаним тоном промовила Бронвен, коли ми пiдiйшли. — I не запитав мого дозволу.
— А з якого дива я маю питати твого дозволу?
— Бо я Хазяйка Джерела!
Я мугикнув:
— Твiй статус Хазяйки доволi сумнiвний. В усякому разi, Хаос визнає мене Хазяїном Джерела.
— У Джерела має бути Хазяйка, а не Хазяїн! — вiдрубала Бронвен. — Такий закон. Крiм того, я гострiше, нiж ти, вiдчуваю Джерело. Воно повiдомляє мене, коли хтось приходить у Безчасiв’я, i допомагає випередити вiдвiдувача. А ти так не можеш.
— Яка важниця! — недбало сказав я. — Зате я дужчий.
Бронвен пiдiбгала губи. Цю карту їй крити було нiчим. Вiдтак вона змiряла Бренду прискiпливим поглядом i запитала:
—Ти котра з Артурових сестер — Бренда чи Пенелопа?
Я не змiг стримати задоволеного усмiху — виходить, за цi три днi їй жодного разу не вдалося перехитрити мiй захист вiд пiдглядання й пiдслуховування.
— Мене звуть Бренда, — вiдповiла сестра. — Рада з тобою познайомитися, Бронвен. Артур багато розповiдав про тебе.
Бронвен скрушно зiтхнула. Правильнi риси її вродливого обличчя пом’якшилися.
— Навiщо ти видав мiй секрет, Артуре?
— Мої рiднi мають знати, хто ти насправдi. Я не хочу, щоб ти водила їх за носа.
— I ти збираєшся привести всiх трьох до Джерела?
— Можливо.
Бронвен мої плани явно не сподобалися, але вона не стала заперечувати, лише запитала:
— Ти поцупив Знаки з королiвської скарбницi?
— А для чого вони? Я й без їхньої допомоги привiв Бренду в Безчасiв’я.
Бронвен знову подивилася на мою сестру й осудливо похитала головою:
— Твiй брат бовдур, принцесо Свiтла. Претендує на роль Хазяїна, а не знає найелементарнiших властивостей Джерела. Якби не я, вiн занапастив би тебе.
— Що це значить? — запитав я.
— Що ти дурень! — рiзко вiдповiла Бронвен. — Ти мало не вбив свою сестру. Варто їй зараз торкнутися до Джерела, i вона загине.
— Але чому? — озвалася Бренда.
— Бо ти не маєш зв’язку з матерiальним свiтом. Ритуал з каменями служить не лише для вiдкриття Ворiт. Вiн одночасно встановлює тiсний емоцiйний контакт Посвяченого з одним iз Провiдникiв. — Бронвен повернулася до мене. — Що ти вiдчув у момент коронування Колiна?
— Стало зимно, — вiдповiв я. — I трохи замлоїло.
— Отож-бо. Це я ввiйшла в Безчасiв’я, розiбралася з колишньою Хазяйкою, а потiм занурилась у Джерело. Тепер я розумiю, як менi пощастило, що моїм Провiдником був саме ти зi своєю прихованою могутнiстю. Якби не твоя пiдтримка, я б не здолала це стерво.
— А проте, — зауважив я, — нiякого контакту я не вiдчував. Нi тодi, нi згодом — коли сам пройшов до Джерела.
— Певна рiч, — кивнула Бронвен. — Ти не мiг його вiдчути, оскiльки в першому випадку вiн тривав лише мить, а в другому — був позбавлений динамiки. Але контакт iснував, i його наслiдки добряче далися взнаки. — Тут вона багатозначно усмiхнулася.
— Про що ви? — поцiкавилась Бренда.
Я важко зiтхнув:
— Згодом розповiм, сестричка. Через цi клятi контакти я маю певнi прикрощi особистого плану.
— А навiщо взагалi потрiбен контакт?
— Щоб вижити в Джерелi, — пояснила Бронвен. — У процесi долучення до Сили ти мусиш тримати емоцiйний зв’язок з матерiальним свiтом, iнакше Джерело спалить тебе.
— Тодi жодних проблем, — сказала сестра. — Я зв’язана з матерiальним свiтом. Через Брендона.
— Навiть зараз? — здивувався я.
— Навiть зараз, — пiдтвердила Бренда. — Я вiдчуваю його присутнiсть статично. На зразок стоп- кадру.
— Що це значить? — здивовано запитала Бронвен.
— Ми з Брендоном близнюки, — вiдповiла сестра. — Вiд самого народження маємо тiсний емоцiйний контакт. Тож я й без каменiв мiцно зв’язана з матерiальним свiтом.
— Але ж так не можна! — запротестувала Бронвен. — Якщо зараз ти зануришся в Джерело, то потiм зажадаєш рiдного брата як чоловiка.
— Дурницi! — пирхнула Бренда. — Як можна зажадати самого себе? I взагалi, тут нiчого не вдiєш. Ми однаково не можемо перервати наш зв’язок. — Вона зробила паузу i тоскно додала: — Анi на мить...
Бронвен спiвчутливо зазирнула їй в очi:
— Ви постiйно чуєте думки один одного?
Вiд цього припущення Бренда пощулилася.
— На щастя, нi. Зазвичай ми контактуємо на рiвнi емоцiй. Але й це, повiр, нестерпно.
— Охоче вiрю, — кивнула Бронвен. Вона ненадовго задумалася, потiм сказала: — Ну, що ж, Брендо. Раз ти Артурова сестра, я не чинитиму тобi перешкод. Ходiмо до Джерела.
З цими словами вона повернулася до нас спиною i покрокувала вниз по протилежному схилу пагорба. Ми з Брендою пiшли слiдом.
„Артуре, — подумки озвалася сестра. — Що ви там говорили про наслiдки контакту?”
„Ну... словом, виникає взаємний фiзичний потяг. Слава богу, ритуал улаштований так, що виключає можливiсть гомосексуальних зв’язкiв”.
„Тебе вабить до Бронвен?”
„Вже нi. Чари розвiялися”.
Я вiдчув, як Бренда вагається.
„Даруй за нескромнiсть... Мiж вами щось було?”
„Нiчого. Але Бронвен у цьому не завинила. Менi вдалося вгамувати свої гормони”.
„А як з Даною?”
Моє обличчя обдало жаром.
„Я не...” — Моя незакiнчена думка супроводжувалася обертонами вищого порядку, у яких були присутнi жага й сором, нiжнiсть i каяття...
„Це твоя плата за Силу, — спiвчутливо сказала Бренда. — Добре, що менi не доведеться платити таку цiну”.
„Певна цього?”
„На всi сто. Я не сприймаю Брендона як чоловiка, а вiн не сприймає мене як жiнку. Ми вiдчуваємо одне одного як продовження власного єства. I, вiдповiдно, я екстраполюю свою жiночу сутнiсть на нього, а вiн свою чоловiчу — на мене”.
„Тобто, для тебе вiн радше сестра, анiж брат?”
„До якоїсь мiри... але не цiлком. Все-таки Брендон чоловiк, а я жiнка. Ця наша роздвоєнiсть, це шизоїдне сприйняття одне одного часом доводить нас до сказу. Iнодi таке буває...” — Вона замовкла.
„То що ж буває?” — нетерпляче запитав я.
„Ах, Артуре! Невже не розумiєш? — У сестриних думках забринiли гiркота й безпораднiсть. — Уяви
