— Позавчора.
— А чому вчора нiчого не сказав?
— Бо був не дуже вдалий момент — ти викликав мене в розпал дебатiв на Державнiй радi. Ми якраз затверджували Колiнове зречення i розглядали кандидатуру його наступника. Рiч у тiм, що за законом це має бути Емрiс Лейнстер, проте сам Колiн назвав iншу особу — Артура Пендрагона, принца з Дому Свiтла, нащадка легендарного короля Артура.
Вiд несподiванки я закашлявся i замалим не впустив своє дзеркальце.
— Моргане, це серйозно?
— Ще б пак серйозно! Учора пiзно вночi Державна рада проголосила тебе королем Артуром Другим, а мене призначила регентом на час твоєї вiдсутностi.
— Отакої... — розгублено промимрив я.
— Нам треба поговорити, — вiв далi Морган. — I в зручнiшiй обстановцi. Без дзеркал, по-людськи, вiч-на-вiч. Давай до мене.
— Не зараз, — сказав я, — згодом. Спершу маю влаштувати рiдних. Ти подбав про коней?
— Звичайно. Вони на моїй стайнi, в чотирьох найдальших стiйлах. Два гарячi жеребцi та двi сумирнi кобили, вiдповiдно з чоловiчими й дамськими сiдлами.
— Ух ти! Навiть це врахував.
Морган осмiхнувся:
— Радий служити вашiй величностi i всiй вашiй царственiй рiднi.
— Гаразд, — зiтхнув я. — Чекай на мене години за три.
Я перервав контакт, сховав дзеркальце в кишеню i подивився на рiдних, що стояли неподалiк i чули всю нашу розмову. Всi троє задоволено всмiхалися. На вiдмiну вiд мене, їх нiтрохи не здивували останнi подiї. Навпаки, їм здавалося цiлком природним i само собою зрозумiлим, що я маю посiсти трон в Авалонi.
— Мої вiтання, братику, — перша озвалася Бренда. — Найгiрше тепер позаду. Я ж бачила, як гнiтила тебе думка, що доведеться скидати з престолу свого друга. А iнакше не випадало — раз ти задумав створити Дiм, то рано чи пiзно мусив потiснити Колiна.
— До того ж, — зауважила Пенелопа, — iдеться про корону нашого предка. А хто з принцiв Свiтла не мрiяв знайти Iстинний Авалон i запанувати в ньому? Ти знайшов його, i Колiн, довiдавшись про твоє походження, збагнув, що довго на престолi не втримається. Тому й вирiшив пiти сам.
— З його боку це був розумний вчинок, — пiдвiв пiдсумок Брендон. — Отже, Артуре, залагоджуй свої справи з короною, а ми не станемо заважати. Поживемо скiльки треба в Каер-Сейлгенi, будемо дослiджувати Серединнi свiтiв, словом, не нудьгуватимемо. Правда, дiвчата?
Бренда й Пенелопа ствердно кивнули.
— От i домовилися, — сказав я, викликавши Образ Джерела. — Зараз приведу коней, i рушимо в замок.
Я стояв бiля пiднiжжя пагорба, вкритого лiловою травою, а надi мною мiнилося зелене небо Безчасiв’я. По пологому схиловi до мене наближалася вродлива золотоволоса жiнка, моя Снiгова Королева, Хазяйка Джерела, Бронвен...
Подбавши про брата з сестрами, котрi зараз вiдпочивали в затишних спальнях Каер-Сейлгена, я передовсiм прийшов сюди, щоб побалакати з Бронвен. Мої вiдвiдини Безчасiв’я, скiльки б я тут не пробув, у матерiальному свiтi займуть лише одну мить, але за цю мить я розраховував отримати всю належну iнформацiю, щоб розмовляти з Морганом на рiвних i не дозволити йому лукавити зi мною. Крiм того, я почувався втомленим пiсля подолання бар’єра нескiнченностi i сподiвався вволю вiдiспатися в Безчасiв’ї — якщо, звiсно, Бронвен не вестиме себе агресивно. А вона мала всi пiдстави сердитись — адже через мене її брат зрiкся престолу.
Втiм, жодних ознак агресивностi Бронвен не виказувала. Вона пiдiйшла до мене майже впритул i взяла за руку. Її гарнi синi очi промiнилися сумом i нiжнiстю.
Як i ранiше, менi защемiло серце, але пристрастi вже не було. З полегкiстю я констатував, що криза минула.
— Що ж, — промовила Бронвен з нотками приреченостi в голосi. — Вiд iменi Джерела вiтаю тебе, Артуре Пендрагон, новий король Логрiсу.
— Здрастуй, Бронвен, — сказав я, а вiдтак прямо запитав: — Що з Колiном?
— Вiн пiшов. Не знаю куди. Але сказав, що бiльше не повернеться.
— Чому?
— З багатьох причин. I насамперед тому, що довiдався, хто ти насправдi.
— Вiд тебе?
— Не зовсiм. Я лише пiдтвердила йому те, що вiн почув вiд iнших.
— Невже вiд Дейдри?
— Можна сказати й так. Коли ти подався в Екваторiальнi свiти до своєї рiднi...
— Га! — перебив я її. — Звiдки ти знаєш про Екваторiальнi свiти?
— Я пiдслухала твою розмову з Дейдрою, — просто вiдповiла вона. — Розумiю, це негарно, але iнакше не могла. Я мусила знати про тебе якнайбiльше.
— Гаразд, дiзналася. А далi?
— Вже на третiй день по Авалону, а потiм i по всiй країнi, вперто поповзли чутки, що ти прямий нащадок легендарного короля Артура i тебе теж звуть Артур. Мовляв, твiй прадiд багато сторiч спав сном, схожим на смерть, у таємничiй печерi, де його сховав Мерлiн. Нарештi вiн зцiлився ввi снi, прокинувся й пiшов у чужi краї. Там одружився, завiв дiтей, заснував Царство Свiтла. Згодом ваш рiд став такий могутнiй, що вирiшив знову запанувати в Логрiсi. З цiєю метою тебе ще немовлям вiддали пiд опiку лорда Маркуса Фiнiгана, щоб ти рiс i виховувався як справжнiй логрiйський аристократ...
— О Зевсе! I люди повiрили в цю маячню?
— Уяви собi, багато хто повiрив. Зважаючи на твоє загадкове походження, iсторiя досить правдоподiбна. А тут ще й з’явився лист, сфабрикований Фергюсоном...
— Що за лист?
— Буцiмто написаний лордом Фiнiганом незадовго до смертi й адресований його небожевi Моргану. З цього листа випливало, що Маркус Фiнiган вiд самого початку знав, хто ти насправдi, i фактично був агентом твоєї сiм’ї. А перед своєю смертю вiн доручив Фергюсону в належний час подбати про тебе.
— Здурiти можна! — геть розгубився я.
— Мiж iншим, це був спритний хiд. Усiм вiдомо, що Морган кращий друг Колiна, i коли вiн, для вигляду поманiрившись, врештi визнав факт iснування листа, а потiм i пред’явив його, нiхто не наважився звинуватити його в пiдробцi. Навiть я — хоча достеменно знала, що вiн бреше. — Бронвен пересмикнула плечима. — Власне, яка була рiзниця, сфальшований лист чи нi. Головне — що ти справжнiй. Отож позавчора, коли вiйсько повернулося з походу, Колiн привселюдно оголосив, що нiбито звернувся до своєї Сили, i вона пiдтвердила твоє походження вiд короля Артура. Потiм вiн зрiкся престолу на твою користь.
— Цебто вирiшив здатися без бою?
— А з ким йому було боротися? З Морганом i Дейдрою, що змовилися звести тебе на престол? З тобою? Я вiдразу попередила Колiна, що ти дуже досвiдчений чаклун, i в нього немає шансiв здолати тебе в чесному поєдинку. А дiяти за прикладом нашого предка Гiломана й повторити його „подвиг” вiн не захотiв.
— А ти?
Бронвен подивилася на мене довгим поглядом, потiм простягла руку i провела долонею по моїй щоцi.
— Ах, любий, — жагуче мовила вона. — Хiба я здатна на це? Та я радше помру, нiж заподiю тобi
