передi мною стояв нахабний тип, що дивився на мене з вiдвертою ворожiстю, ба навiть ненавистю, i водночас його очi сяяли якимсь сатанинським трiумфом. Цей погляд нагадав менi погляд Гаральда, тiльки в ньому було бiльше розуму. Набагато бiльше. Занадто багато розуму...
— Атож, я знайомий з нею, — вiдповiв Джона. — Познайомився з чистої цiкавостi. Кортiло побачити, що являє собою дочка такого негiдника, як Артур Пендрагон.
— От холера! — пробурмотiв за моєю спиною Дiонiс. — Боюся, кузене, ти пригрiв на грудях змiю.
Джона знову посмiхнувся:
— Помиляєшся, не змiю. Адже змiй — символ Хаосу, а це... — над його головою виник золотий нiмб, — це символ Порядку.
— ЯНЬ! — приголомшено вигукнула Бренда. — ВIН АДЕПТ ПОРЯДКУ!
Майже рефлекторно ми викликали свої Образи, вони метнулися до Джони... i раптом завмерли, немов зiв’яли.
— Ну! — сказав Джона. — Чого баритеся? Вперед!
Але Образ не реагував на мої команди, вiн вiдмовлявся вступати в сутичку з Янь. Так само поводився i Брендин Образ.
— Що за чортiвня?! — вилаявся я.
— Це не чортiвня, а iнстинкт самозбереження, — зволив пояснити Джона. — Вiн властивий Джерелу. Воно вже вирахувало, хто я такий i що в собi несу.
— I що ти несеш?
— Поневолення. Порядок довго збирав сили, щоб пiдкорити Джерело, i нарештi йому це вдалося.
— Ще подивимося, чи вдалося, — сказав я й торохнув iзоляцiйними чарами.
Мiй та Брендин Образи зникли, Пенелопа й Дiонiс утратили доступ до Формотворчих... Але Знак Янь залишився!
Джона голосно розсмiявся:
— Нерозумно, Артуре! Я не зв’язаний з Порядком, iнакше ти вiдразу засiк би мене. Я сам несу в собi Порядок, вiрнiше, його мiць, покликану поневолити Джерело. Ця мiць ще дрiмає, я тримаю її пiд контролем, а мiй Янь — лише її напiвсонний прояв. Якщо ж вона буде пробуджена, то Джерелу гаплик. Воно зрозумiло це i тому вiдмовилося вбити мене.
Мене пойняли апатiя та байдужнiсть, породженi розпачем. Я опустився на єдиний у моїй „нiшi” стiлець, закрив обличчя руками i приречено став чекати кiнця свiту.
— Отже, — промовила Бренда, не втрачаючи самовладання, — Порядок сильнiший за Джерело?
— Не сильнiший, а дурнiший, — уточнив Джона. — Йому чуже саме поняття самозбереження, його головний iмператив — експансiя. Вiн прагне захопити Всесвiт, його мета — свiтове панування, а потiм будь що буде.
— Потiм буде Нiщо, — похмуро озвався Дiонiс. — Потiм запанує Абсолют, бо неможливе iснування Всесвiту за вiдсутностi протиборчих сил. Усе повернеться до вихiдної точки, до початку всiх початкiв. Всесвiт знову вiдродиться у вогнi Великого Вибуху — але вже без нас. Ти розумiєш це, безумцю?
— Чудово розумiю. У структуру свiтобудови закладенi двi основнi тенденцiї — стабiльнiсть, пiдтримувана Джерелом, i циклiчнiсть, рушiями якої є Порядок та Хаос. Їхнiй споконвiчний антагонiзм, їхня безнастанна боротьба мiж собою — лише прояв цiєї тенденцiї. Але в остаточному пiдсумку вони мають одну мету — знищення iснуючого Всесвiту й повернення до Абсолюту.
— Ти мiркуєш надто тверезо для смертника-камiкадзе, — зауважила Бренда. — В розумi тобi не вiдмовиш... Але невже ти розумний аж до божевiлля, невже думаєш, що новий Всесвiт буде кращий за наший?
— Нi, не думаю, — вiдповiв Джона. — Вiн буде не кращий i не гiрший, вiн буде iнший — i без мене. А я не хочу цього.
Я забрав руки вiд обличчя. У моєму серцi зажеврiв боязкий вогник надiї.
— То навiщо ж ти принiс iз собою цю мерзенну мiць?
— Щоб промiняти її на Силу Джерела. Я надурив Порядок так само, як надурив тебе, Артуре. Порядок мусив дати менi волю i зняти з мене свою печатку, щоб я мiг непомiченим проникнути в Серединнi свiти. Це була його помилка. Я не дурень i не фанатик, як Гаральд, i не збираюся жертвувати собою заради чужих менi iдеалiв. Я маю свої власнi плани.
— Якi ж?
— Я прийду до Джерела i дозволю йому знищити в менi мiць Порядку. Вiн зможе зробити це лише по моїй волi i за мого сприяння, оскiльки я, саме я контролюю цю мiць. Вiн звiльнить мене вiд пут Порядку, а натомiсть дасть менi свою Силу. Потiм я повернуся в Екватор i очолю боротьбу Iзраїлю проти Свiтла. Дивися на мене, Артуре, уважно дивися. Перед тобою майбутнiй цар Йона Третiй.
— Хочеш скинути Давида з престолу? — запитав Дiонiс.
Джона вiдповiв не одразу. Кiлька секунд вiн зосереджено мовчав, наче про щось думав, потiм iз самовдоволеним посмiхом вiдповiв:
— У цьому вже немає потреби: щойно трон Мойсеїв став вакантний. Хвилину тому в пiдземеллi Досвiтнього Замку прогримiв дуже характерний вибух. Бiдолашний довiрливий Давид обiйняв мене на прощання i навiть не помiтив, як я сунув йому в кишеню маленьку металеву кульку. Знадобилась якась дрiбка плутонiю, щоб звiльнити престол. Я без проблем синтезував його в Сутiнках, поки ви безтурботно веселилися в Сонячному Мiстi.
— О боги! — промовила Пенелопа, блiднучи вiд жаху.
Бренда й Дiонiс дивилися на Джону з таким очманiлим виглядом, наче уздрiли Сатану.
А я мляво думав про те, що станеться, коли блискавично кинусь на Джону i скручу йому в’язи. Зваживши всi „за” та „проти”, я дiйшов невтiшного висновку, що при будь-якому результатi добром це не скiнчиться.
Я зiбрав усi свої внутрiшнi ресурси i спробував зв’язатися з дiдом. Це було важко, надзвичайно важко, але менi вдалося.
„Артуре?” — почувся в моїй головi тихий Янусiв голос.
„Так, дiду. Ти чуєш мене?”
„Дуже погано”.
„Це iзоляцiйнi чари. У нас великi неприємностi”.
„У нас теж”.
„Цар Давид?”
„Так. Схоже, вiн загинув. Вибухом зруйнована вся Зала Переходу. Зараз ми почнемо рятувальнi роботи...”
„Давидовi вже не допомогти. У нього був плутонiй”.
„Знаєш, хто це зробив?”
Я коротко розповiв йому про все, що сталося.
„Кепськi справи, — сказав Янус. — Цей хлопець або божевiльний, або честолюбець, яких iще свiт не бачив”.
„Що робити, дiду?” — в розпачi запитав я, вiдчуваючи, як вичерпуються мої магiчнi сили.
„Не знаю, Артуре. Я рiдко кажу цi слова, але зараз я справдi не знаю. Боюся, в Iзраїлi не повiрять, що влаштував Джона”.
„Дiду! Я втрачаю контакт... Негайно зв’яжися з Брендоном. Хай вони з Бро... з Даною поквапляться в Безчасiв’я”.
„А вони зможуть потрапити туди з Екватора?”
„Так, зможуть... Марщiй, дiду!”
„Добре, Ар...” — цiєї митi зв’язок обiрвався.
Джона дивився на мене й паскудно осмiхався.
— Викликав пiдмогу, га? Але все даремно. Поки я не скупався в Джерелi, ви не посмiтите завдати менi шкоди. Навпаки — мусите всiляко сприяти менi, подбати про те, щоб я був допущений до посвяти i в жодному разi не загинув у момент занурення в Джерело — бо тодi загине весь свiт. — Нiмб над головою Джони зник. — Думаю, ви вже все зрозумiли, i я бiльше не маю потреби погрожувати вам Знаком Янь. До
