Насправді ж він казав лише:
— Так... Так... Зараз дізнаюсь.
Він поклав трубку і, поблискуючи потом, підійшов до нас, щоб узяти наші круглі солом'яні капелюхи.
— Пані чекає на вас у вітальні! — вигукнув він і без будь-якої потреби показав, куди йти. За такої спеки кожен зайвий рух був марнотратством суспільного запасу життєвих сил.
У вітальні, завдяки полотняним тентам над вікнами, було темно й прохолодно. Дейзі й Джордан лежали на величезній тахті, мов два срібних ідоли, притримуючи свої білі сукні, що тріпотіли під співучим повівом вентиляторів.
— Неможливо ворухнутись! — вигукнули вони разом.
Пальці Джордан, засмагу яких прикривала біла пудра, на мить затрималися в моїй руці.
— А де ж наш уславлений спортсмен, містер Томас Б'юкенен? — спитав я.
I тут-таки почув його грубий, хрипкий, приглушений голос — він розмовляв у холі по телефону.
Стоячи на темно-червоному килимі посеред вітальні, Гетсбі зачудовано роззирався довкола. Дейзі, дивлячись на нього, засміялася своїм милозвучним, хвилюючим сміхом; малесенька хмарка пудри здійнялася з її грудей.
— Є чутка, — прошепотіла Джордан, — що Том зараз розмовляє із своєю пасією.
Ми примовкли. Голос у холі роздратовано вибухнув:
— Коли так, то я взагалі не продам вам цю машину... I взагалі, ніяких обов'язків перед вами я на себе не брав... I я взагалі попрошу вас не морочити мені голову й не дзвонити, коли люди сідають до столу.
— Певно, давно вже натис на важілець, — глузливо сказала Дейзі.
— Та ні, — запевнив її я, — він справді збирався продати машину. Я випадково знаю про цю справу.
Том рвучко відчинив двері, на мить заповнив весь отвір своїм кремезним тілом, а тоді кваштиво ввійшов до кімнати.
— А, містер Гетсбі! — з добре прихованою неприязню він простяг широку, плоску долоню. — Радий вас бачити, сер... Привіт, Ніку...
— Приготуй нам випити чого-небудь холодного! — вигукнула Дейзі.
Коли Том вийшов з кімнати, вона підвелася, підійшла до Гетсбі і, притягши до себе його обличя, поцілувала в уста.
— Я кохаю тебе, ти ж знаєш, — прошепотіла вона.
— Не забувай, що ти тут не сама, — сказала Джордан.
Дейзі озирнулася невидющими очима.
— А ти поцілуй Ніка.
— Ні сорому, ні совісті!
— I нехай! — вигукнула Дейзі й вибила чечітку перед каміном. Але зразу згадала про спеку й з винуватою міною повернулася на своє місце на тахті. В цю мить до вітальні ввійшла накрохмалена няня, ведучи за руку малу дівчинку.
— Мо-є зо-лот-ко, — заворкотала Дейзі, розкриваючи обійми. — Ходи до мамусі, мамуся так любить тебе.
Няня відпустила дівчинку, і та, перебігши кімнату, сором'язливо сховалась у складках материної сукні.
— Мо-є зо-лот-ко! Мамуся не забруднила пудрою твої жовтенькі кучерики? Стань-но рівно, привітайся з гістьми!
Ми з Гетсбі по черзі нахилились і потисли неохоче простягнуте рученя. Гетсбі не зводив з дитини здивованих очей. Певно, доти він просто не вірив у її існування.
— Няня причепурила мене перед сніданком, — сказала дівчинка, знову горнучись до Дейзі.
— Це тому, що мамуся хотіла похвалитися тобою. — Вона притулилася щокою до єдиної борозенки на білій шийці. — Ти моє чудо! Ти моє справжнісіньке маленьке чудо!
— Так, — спокійно погодилася дитина. — А в тітусі Джордан теж біла сукня.
— Тобі подобаються мамусині приятелі? Подивися, вони гарні?
— А де тато?
— Вона зовсім не схожа на батька, — сказала Дейзі. — Пішла в мене. I волосся в неї моє, і овал обличчя.
Вона відкинулася на подушку тахти. Няня підійшла і простягла руку.
— Ходімо, Пеммі.
— До побачення, серденько моє!
Сумно озирнувшись назад, слухняна дитина взялася за руку няні й була виведена з кімнати саме в ту мить, коли знову з'явився Том, а слідом за ним — лакей з чотирма склянками джину з лимонним соком, у яких торохтів лід. Гетсбі взяв склянку.
— Таки начебто холодне, — силувано мовив він.
Ми почали пити довгими, жадібними ковтками.
