КОНФЕРЕНЦІЯ ОУН В БЕРЛІНІ В ЧЕРВНІ 1933
У днях 3-6 червня 1933 року в Берліні відбулася чергова Конференція Проводу ОУН з представниками Крайової Екзекутиви ОУН, названа „Берлінською Конференцією”, на якій подано до відома й виконання, остаточне вирішення Організаційного суду та ПУН-у в справі „Нового”, як теж постанову ПУН про призначення на пост нового Крайового провідника ОУН на ЗУЗ Степана Бандеру.
Учасниками берлінської конференції м. ін. були: від ПУН – полк. Є. Коновалець, інж. Сціборський, Сеник, Сушко, Капустянський, Андрієвський, ген. Курманович (який став тоді якраз заприсяженим членом ОУН), д-р Демчук, І. Ґабрусевич і М. Селешко, а від Крайової Екзекутиви – Богдан Кордюк, Степан Бандера, Володимир Янів, Ярослав Стецько, Іван Малюца, М. Турчманович. Крім того, у Конференції взяли участь: представник ОУН на Литву І. Ревюк-Бартович і представник ОУН на Данціґ інж. А. Федина; частково були присутніми теж співпрацівники Проводу – інж. Є. Врецьона, сотн. Чучман і Ол. Сокіл.
Конференція розглянула звідомлення з дій ОУН на західноукраїнських Землях за час від червня 1932 до січня 1933, подане Б. Кордюком-”Новим”, та за час від січня 1933 до червня 1933, подане Ст. Бандерою-”Лисом”, проєкти дальшої праці ОУН на ЗУЗ, подані Бандерою, і прийняла відповідні вирішення в цій справі.
БАНДЕРА СТАЄ ПРОВІДНИКОМ КЕ ОУН
Степан Бандера переймає Провід ОУН на ЗУЗ
Перейнявши керівництво ОУН на ЗУЗ, як виконуючий обов'язки Крайового провідника, Степан Бандера-”Лис”-”Баба” провів невеликі зміни І доповнення в особовому складі Крайової Екзекутиви. Організаційним референтом, на місце арештованого Зенона Коссака, якого чекало кількарічне ув'язнення, став Іван Малюца-”Чорний”-”Крук”, котрий досі був заступником Коссака; бойову референтуру зміцнено ще одним референтом, що ним став інж. Богдан Підгайний-”Бик”, колишній член УВО, який при кінці 1932 року приїхав із Данціґу, закінчивши там студії в політехніці; референтуру ідеологічно-політичну розділено: політичним референтом КЕ залишився Володимир Янів, а його заступником став, після виходу з тюрми в 1933 р., Богдан Кравців, керівництво ідеологічної референтури самостійно перебрав Ярослав Стецько-”Карбович”; окремій пропаґандивній референтурі залишилися тільки справи кольпортажу підпільної літератури, видаваної в Краю і за кордоном; керівником цієї референтури став Ярослав Спольський-”Бір”, а його помічниками – Осип Николишин-”Голота” та Адріян Горницький; референтами розвідки залишилися Ярослав Макарушка й Олександер Пашкевич, поділивши територіяльно свою працю так, що Макарушка мав керувати працею референтури у Львові, а Пашкевич – поза Львовом, „на провінції”. Залишилися, як раніше: Дмитро Грицай – військовий референт, о. Ярослав Чемеринський – фінансовий і Анна Чемеринська – зв'язкова із закордоном.
Бойова Референтура
Як Крайовий провідник, Степан Бандера присвятив організаційній розбудові та діяльності бойової референтури особливу увагу, особисто цікавлячись навіть підготовкою кожної окремої бойової акції. В складі Крайової Екзекутиви, як уже згадано, зміцнено цю референтуру ще одним референтом, при чому головний референт, Роман Шухевич-”Дзвін”, був законспірований навіть перед членами ОУН. Зустрічі з членами відбував другий бойовий референт – Б. Підгайний-”Бик”, який, звичайно, сам репрезентував бойову референтуру й на засіданнях Крайової Екзекутиви ОУН.
Усім обласним Екзекутивам було доручено зорганізувати окремі бойові п'ятки, зглядно трійки. Керівниками головних боївок на терені Львова стали: Степан Долинський-”Комар” і Роман Мигаль.[184] Для диспозиції обидвох тих боївок стояла окремо зорганізована бойово-розвідувальна дівоча п'ятка під проводом Марійки Кос. Провідником бойової п'ятки Мигаля був Євген Качмарський-”Ґеник” (вийшов з тюрми 4 липня 1933 р., відсидівши 5-річний засуд за участь у нападі на пошту у Львові 1928 р.), а членами були Гриць Мацейко-”Ґонта”, Мирон Ко-ролишин-”Старий”, „Залізняк” та Іван Ярош. Членами згаданого дівочого відділу були: Віра Свєнціцька, Катря Зарицька, Дарія Гнатківська і Галя Недзвєцька.
У самому характері бойової дії ОУН також наступила деяка зміна: „екси”, себто, напади на поштові уряди й амбулянси для здобуття потрібних для організаційної дії грошей, тепер припинено, а замість цього бойову дію скеровано насамперед на індивідуальний терор проти представників польської окупаційної влади та її вислужників і проти розсадників совєтофільства на ЗУЗ. Про цю ділянку бойової діяльности революційної організації писав „Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ”:
„Акти терору супроти найвизначніших представників окупаційної влади – це приклад акцій, в яких їхній безпосередній ефект та політично-пропаґандивний капітал, як їх наслідок, ми ставимо нарівні... Консеквентним тероризуванням ворога і спрямовуванням уваги мас на безпосередню боротьбу створюється стан, який зближає хвилину остаточного зриву. А разом із цим, ряд таких акцій постійно послаблює ворога морально й фізично, і підриває його авторитет”.
А журнал „Юнак” додавав:
„Ці революційні акти вдаряють по всяких угодовецьких затіях, викликають у душах мас ворожість і ненависть до окупанта та копають непрохідну прірву між ним і нами”.
Але бойова діяльність не була єдиною, ані навіть не найважливішою ділянкою дії ОУН. Про це з особливим притиском пригадав Степан Бандера, як Крайовий провідник ОУН, у своєму „останньому слові” перед польським судом у липні 1936 року:
„Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт український терористів і штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя”.
Пропаґанда націоналістичних ідей
У ділянці пропаганди націоналістичних ідей серед українських мас на ЗУЗ період керівництва ОУН Степаном Бандерою був періодом найширше розгорненого і найправильніше діючого кольпортажу всіх підпільних українських націоналістичних видань і найширшого охоплення впливами ОУН українських студентських та інших молодечих організацій.
Для безперебійного допливу видань з-за кордону – „Розбудови Нації”, „Сурми”, „Українського Націоналіста” і різних книжкових публікацій ОУН, – зорганізовано два окремі прикордонні осередки перепачковування цієї літератури: у Кракові під керівництвом Миколи Климишина-”Непоборного” і на Гуцульщині під керівництвом Євгена Онищука, а після його ув'язнення і засудження, – Адріяна Горницького.
Третім центром була Бойківщина в околицях Сколього, але ним тепер рідше транспортовано літературу, бо на цей відтинок кордону була звернена головна увага польської поліції.
У Краю досить реґулярно виходили „Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ”, „Юнак” для провідних кадрів Юнацтва ОУН та „Юнацтво” для загалу юнацтва.
Уся ця націоналістична підпільна література була масово кольпортована не тільки серед членства, а й серед загалу українського громадянства по всіх західньоукраїнських землях. Кому члени ОУН більше довіряли, тим члени місцевої організаційної мережі передавали таку літературу й при тому збирали пожертви на пресовий фонд видань і на бойову акцію ОУН, – іншим громадянам непомітно підкидувано організаційні видання до їхніх помешкань.
Політична референтура під керівництвом Володимира Янева зайнялася ширенням націоналістичної ідеології з допомогою леґальних газет, що ними в той час були „Наш Клич” (почав друкуватися 19 березня 1933 р.), тижневик, та „Студентський Шлях”, а теж через залучення окремих членів ОУН до праці в різних леґальних молодечих і культурно-освітніх товариствах.
Культ могил українських героїв
Культ могил українських героїв, як засіб патріотичного виховання українських мас, ОУН ввела уже раніше, але тепер надано йому нову форму. До того часу пам'ять поляглих героїв вшановувано, звичайно, на
