засуджено Корпана на кару смерти. Засуджений, як це підкреслила тодішня українська і польська преса, прийняв присуд цілком спокійно.
Президент польської держави відмовився уласкавити засудженого і Степана Корпана повішено на подвір'ї тюрми Бриґідки у Львові о 4-й годині ранку 28 липня 1934 року. Преса інформувала, що Корпан, повідомлений про те, що вранці наступного дня вирок буде виконаний, провів усю ніч, разом із в'язничним капеляном о. д-ром Липським, на молитві, а вранці вийшов цілком спокійний під шибеницю. Тут він попрощався з капеляном і своїм оборонцем, не дозволив зав'язати собі очей і поцілував шнур.
Дружині страченого польський прокурор не дозволив бачитися і попрощатися з своїм чоловіком перед його смертю.
Справа Олександра Литвина
Смертю поліціянта закінчилася також спроба тернопільської поліції намовити члена ОУН Олександра Литвина стати поліційним конфідентом. Литвин позірно погодився на його пропозицію, а коли поліціянт Ґловяк прийшов на умовлену з ним таємну зустріч, Литвин заколов його шилом.
Литвина спіймано й в червні 1934 року засуджено на кару смерти, але президент польської держави замінив йому кару на досмертне ув'язнення.
ЛІКВІДУВАННЯ КОНФІДЕНТІВ І ДОНОЩИКІВ
Другим засобом боротьби ОУН з донощицтвом було ліквідувати самих конфідентів і провокаторів, що рекрутувалися з-поміж українців. Виявлених донощиків насамперед побивано, а якщо це не спонукувало їх покинути юдину роботу, тоді до них пристосовувано кару смерти. Вбиваючи поліційних донощиків і провокаторів, революційне підпілля не лише забезпечувало себе перед шкодами, а й відстрашувало інших від гидкої служби ворогові. Цього конечного засобу вживала УВО, — найголоснішим було вбивство провокатора Гука в 1927 році, – користувалася ним і ОУН. При цьому треба зазначити, що ОУН ніколи не стосувала кари смерти супроти когось із українців за самі його політичні погляди, які б вони не були, а тільки за доведену активну співпрацю з ворожими чинниками в поборюванні українських самостійників. При цьому в засаді мусів відбутися організаційний суд. Якщо під час судового слідства виявлялося, що дана людина- українець є справді провокатором чи поліційним донощиком і діє на шкоду українській справі, – тоді організаційний суд судив дотичну людину за національну зраду на смерть і присуд виконувано.
Замах на Євгена Бережницького
Українського студента Євгена Бережницького вбито двома револьверовими пострілами на вулиці Львова 16 червня 1931 року. Атентат виконав студент Іван Мицик, родом із Синевідська Вижнього, пов. Стрий (брат Романа Мицика, засудженого за напад на польського листоношу у Львові в лютому 1929 р.). Після вбивства Іван Мицик намагався втекти, а коли на вулиці Підвалля йому заступив дорогу робітник Є. Свідзінський, він застрелив його. Втікача притримав Гр. Мацейко, який був свідком, як Мицик застрелив знайомого йому робітника й тікав перед поліцією. Переконаний у тому, що Мицик є звичайним злочинцем, Мацейко пустився за ним у погоню.
На поліції і в суді Іван Мицик заявив, що вбив Бережницького з наказу УВО, бо Бережницький був на службі польської поліції і за те Революційний Трибунал засудив його на кару смерти. Суд, що відбувся 19 листопада 1931 року у Львові, засудив Івана Мицика на 15 років тюремного ув'язнення.
Вбивства сільських конфідентів і присуди
Рішучий виступ проти вислужництва польській поліції захопив теж українські села.
За ліквідацію поліційного співробітника, засудив львівський суд 28 квітня 1930 виконавців атентату, Павла і Михайла Гнідець на 11 років ув'язнення.
15 червня 1931 суд у Самборі засудив на 6 років тюремного ув'язнення Івана Менцінського – за вбивство поліційного конфідента.
9 грудня 1930 року суд у Стрию засудив на досмертне ув'язнення кравця Михайла Рудого з Завадова біля Стрия та за вбивство поліційного донощика.
12 грудня 1930 року суд у Бережанах засудив Володимира Хамулу на кару смерти, замінюючи її на кару досмертного ув'язнення, а Євгена Мороза на 6 років тюрми – за вбивство поліційного донощика С. Татуньчака з Підкаменя, пов. Бережани.
14 грудня 1930 року суд присяглих у Львові засудив, за вбивство поліційного донощика А. Юркова, підсудних: В. Кисіля, С. Грабаса, М. Кисіля, М. Дудного, М. Боднара, П. Маленького, М. Старицького і П. Баворовського – разом усіх на 25 років тюремного ув'язнення.
27 квітня 1932 року польський наглий суд у Тернополі засудив за вбивство поліційного співробітника Василя Затирки з Вікна, пов. Скалат, трьох членів ОУН – Якова Пришляка та Олексу Метельського з Вікна і Павла Голояда з Теклівки – на кару смерти. О. Метельського, який виконав атентат і на поліції признався до цього та виявив своїх організаційних зверхників, президент польської держави уласкавив, а Павла Голояда і Якова Пришляка, членів УВО і членів Повітової Екзекутиви ОУН, повішено в Тернополі у Великодній четвер 28 квітня 1932 року, о годині 12.30 після обіду.
Вліті 1931 р. в Стрілкові біля Стрия застрілено поліційного донощика, війта Теодора Гладія. Виконавців убивства не виявлено.
В Синєвідську Нижньому, пов. Стрий, трьох членів ОУН застрілили місцевого війта, комуніста й одночасно поліційного донощика, що допомагав польській поліції поборювати український націоналістичний рух.
8 травня 1934 року суд присяглих у Бережанах засудив Миколу Бея, 24-річного робітника з Литвинова, на 12 років ув'язнення за вбивство конфідента поліції Михайла Скаскова в дні 27 вересня 1933 року.
Суд у Станиславові засудив у жовтні 1935 р. Гриця Перегіняка з Угринова Горішнього, за застрілення солтиса-”хруня” Ількова, на досмертне ув'язнення.
16 грудня 1935 року у Львові відбувся процес проти Ол. Мельничука з Корчина, пов. Сокаль, обвинуваченого в тому, що з наказу ОУН він підстрелив двох поліційних конфідентів. Процес не виявив доказів щодо вини підсудного і його звільнено.
Суд у Луцьку на Волині в травні 1937 року засудив В. Лавренка, за застрелення поліційного аґента, на кару смерти, замінюючи її на кару досмертного ув'язнення; Гаврисюка на 4 роки, а Марію Панасюк на 3 роки тюремного ув'язнення.
1 липня 1938 року окружний суд у Бережанах засудив за приналежність до ОУН та видання присуду смерти на гайового Онищука, що його виконала незнала особа: Петра Панькова – на 10, Петра Шачку – на 8 й Ата-наса Шачку – на 6 років в'язниці.
19 червня 1939 року апеляційний суд у Львові затвердив присуд станиславівського суду за приналежність до ОУН і намагане вбивство аґента, засудивши: Ярослава Ґавдяка та Володимира Лівого з Болеховець, повіт Дрогобич – по 12 років, Михайла Веприка з Пульманович та Івана Іванчука з Тустанович, повіт Дрогобич – по 6 років ув'язнення.
Вбивство Якова Бачинського
Справа вбивства українського студента Якова Бачинського за його співпрацю з польською поліцією була докладно обговорена під час львівського процесу членів КЕ ОУН у червні 1936 року, на якому суджено теж організаторів і виконавців убивства.
Під час згаданого процесу Степан Бандера, як Крайовий провідник УВО-ОУН, вияснив, що проти Я. Бачинського виникло в Організації підозріння ще в 1931 році. Тоді члени ОУН запримітили, що Яків Бачинський, не бувши членом Організації, особливо цікавиться організаційною діяльністю, підслуховує розмови українських студентів, про яких говорено, що вони є членами ОУН, та робить собі записки з підслухів. Під час стеження за Бачинським виявлено, що він потайки зустрічається з аґентами польської поліції. Для того, щоб мати певні докази вини Якова Бачинського, визначені для цього члени ОУН, ніби нехотячи, підсували вістки, що про них ніхто більше не знав, бо вони були спеціяльно з тією метою спрепаровані. Це робили одночасно кілька членів, не знаючи один про одного.
Коли в кожному з тих випадків стверджено, що всі підсовувані Бачинському „таємниці ОУН” дійшли до відома поліції й вона, на підставі тих „інформацій”, арештувала декого й під час допитів повторила
