повідомленням згадані газети надрукували й докладний опис атен-тату.
15 червня 1934 року, о годині 3.40, міністер Пєрацький, після закінчення свого урядування, приїхав автом на обід до льокалю „Товариського Клюбу” при вулиці Фоксаль число 3. Дверник клюбу, побачивши крізь вікно, що міністер висів з авта і ввійшов у сіни, вийшов йому назустріч і відчинив двері до їдальні. Та в ту хвилину він завважив, що ззаду до Пєрацького підбіг якийсь молодий мужчина і вистрілив до нього кілька разів із револьвера. Поцілений кулями, Пєрацький упав до їдальні, обличчям до землі. Переляканий дверник заалярмував присутніх у залі криком „міністра Пєрацького вбито!”, а тоді вибіг на подвір'я й крізь огорожу побачив мужчину, який убив Пєрацького. Мужчина ішов спокійно вулицею, посвистуючи, з пачкою під пахвою. Дверник крикнув: „То він!” – і на цей крик атентатник кинувся тікати, а гурма обслуги „Клюбу” та присутніх у клюбі державних достойників кинулася в погоню за ним.
Коло будинку японського консуляту таємничого втікача пробував затримати сторож того будинку, але атентатник вистрілив до нього і сторож, хоч не поранений, упав зі страху, а антентатник побіг далі, згубивши лише капелюх і пачку, що її тримав під пахвою. На розі вулиці Коперника стояв стійковий поліціянт, але він був заскочений подією і втікач без перешкоди пробіг біля нього. Зате з протилежного боку вулиці побачив утікача і погоню за ним інший поліціянт. Він вистрілив до втікача кілька разів, але не поцілив, а втікач зупинився, відповів пострілами з свого револьвера й поранив поліціянта, у висліді чого той залишив утікача в спокої. Втікача пробував спіймати ще один перехожий, що надійшов із протилежного боку й бачив погоню, але коли атентатник спрямував на нього револьвер, він злякався й дав утікачеві вільну дорогу.
Тим часом у погоню пустився також автом шофер убитого міністра Під охороною авта став наближатися до втікача один поліціянт. Запримітивши це, втікач завернув у бічну вуличку і вбіг до одного з будинків. Погоня оточила дім і поліція почала перешукувати його, розпитуючи за мужчиною в зеленому плащі. Під час того ніхто не звернув уваги на молодого мужчину, який без плаща вийшов із сусідньої брами і хвилинку, разом із юрбою інших глядачів, приглядався розшукам поліції, а тоді спокійно перейшов вулицю й цілком не поспішаючи, звернув у бічну вулицю та зник глядачам з очей. Його завважило двоє з юрби: сторожиха будинку та брат одного з поліціянтів, але цілком спокійна поведінка того мужчини не викликала в них найменшого підозріння проти нього й тому вони не звернули уваги на нього жадному з поліціянтів. Щойно коли поліціянти ввійшли на найвищий поверх будинку і тут у куті коридору знайшли зелений плащ, а далі ствердили, що з будинку можна вийти теж сусідньою брамою, вони додумалися, що той мужчина без шапки і без плаща, що вийшов був із сусідньої брами, – це й був атентатник. Але вже було запізно, бо за ним пропав усякий слід. Дальші розшуки не дали жадного висліду. Ще лише стверджено, що в загубленому атентатником пакуночку була бомба, яка не вибухла.
А міністер Пєрацький, перевезений до шпиталю, помер після двох годин, не відзискавши свідомости.
Поліційне слідство
Польська поліція повела енерґійне слідство, масово арештовуючи всіх підозрілих. Тому, що в кишені плаща, що його під час утечі залишив атентатник, знайдено синьо-жовту стяжечку, виникло підозріння, що атентат виконала ОУН. Одначе поліція зразу повела слідство і проти українців і проти однієї з польських партій, тому, що коротко перед убивством Пєрацького провідник тієї опозиційної до уряду партії, Мостдорф, телефонував і домагався авдієнції в Пєрацького, а отримавши відповідь, що може прийти наступного дня, відповів: „Це буде запізно”. Одначе, в найближчому, після вбивства Пєрацького, числі „Бюлетеня КЕ ОУН” (ч. 4., 1934) появилося офіційне повідомлення ОУН:
„Бойовик УВО виконав дня 15 червня 1934 року у Варшаві замах на одного з катів українського народу. Бойовик УВО вбив міністра внутрішніх справ польського окупаційного уряду на Західноукраїнських Землях, Броніслава Пєрацького”.
Ця офіційна заява ОУН, що вбивство Пєрацького є вчинком її бойовика, впевнила польську поліцію, в тому, що безпідставним є підозрівати в убивстві котрусь із польських опозиційних партій.
Лябораторія ОУН в Кракові
Одначе, найважливішою вказівкою для поліції, де треба шукати організаторів і виконавців атентату, була згублена атентатником бомба, яка не вибухла. 14 червня 1934 року, за один день перед замахом на Пєрацького, польська поліція в Кракові впала на слід кольпортажної станиці ОУН і заарештувала двох українських студентів: Миколу Климишина, студента філософії в краківському університеті, та Ярослава Карпинця, студента хемії в тому ж університеті. Микола Климишин керував працею кольпортажної станиці ОУН, завданням якої було перепачковувати підпільну літературу ОУН з Чехо-Словаччини до Польщі й відсилати її на українські землі. При цьому поліція ствердила, що Климишин утримував з Карпинцем організаційні контакти.
У дальшому поліція арештувала теж Степана Бандеру (14 червня 1934 року, в Академічному Домі у Львові) і Богдана Підгайного, ще приїжджали зі Львова і тут зустрічалися з Климишином. Під час ревізії в помешканні Карпинця виявлено хемічну лябораторію, в якій знайдено між іншим відрізок бляхи, що був частиною тієї, з якої була зроблена бомба, покинена при втечі вбивником Пєрацького. Отже, не було сумніву, що атентат є справді виконаний членами ОУН і що якесь відношення до нього мають заарештовані Карпинець, Климишин, Бандера і Підгайний.
Але всі чотири арештовані, хоч і піддані жорстоким поліційним допитам, ні до чого не призналися й рішуче заперечили, що вони мали щось спільне не тільки з убивством Пєрацького, а навіть з ОУН.
На слідах „Ольшанського”
Поліційне слідство виявило, що в день атентату зник з Варшави якийсь молодий мужчина, який три дні тому приїхав був до столиці Польщі і тут замешкав під прізвищем „Володимир Ольшанський”. Його опис повністю згоджувався з описом атентатника: це був молодий, вище середнього росту, правильної будови тіла, виспортований, із правильними рисами обличчя темний бльондин, з буйною, назад зачесаною чуприною. Цей „Ольшанський” вийшов вранці 15 червня з свого помешкання, залишаючи в ньому валізочку з білизною, і більше не повернувся. Він був одягнений в зелений плащ.
Поліційні розшуки ствердили, що на західніх українських землях живуть два Ольшанські Володимири, один із них навіть підозрілий, як член ОУН, але жодний з них в дотичний час не виїжджав з свого місця замешкання й не мав документів, виданих львівським старостою. Той же Володимир Ольшанський, що у Варшаві зголосив своє прибуття у відповідному уряді, мав особисту виказку, видану львівським старостою. Виходило, що виказка була зфальшована й прізвище „Володимир Ольшанський” вигадав сам атентатник. Одначе, хто це був той таємничий „Ольшанський” і де він дівся після вбивства Пєрацького, поліція не могла виявити.
Арештування „Євгена Скиби” – М. Лебедя
Кілька днів після атентату на Пєрацького поліційний аґент, висланий до Данціґу для стеження, чи не з'явиться там атентатник на міністра, завважив, що до провідного члена ОУН на данціґському терені, Андрія Федини, приїхав з Польщі якийсь молодий українець. У Данціґу він зустрівся із знайомою дівчиною, яка разом із Фединою відпровадила його до корабля. Той молодий українець відплив до Німеччини, а Федина і приятелька того, що відплив, повернулися до Данціґу. Повідомлена аґентом польська влада телеграфічнo
