арештованим ті „таємниці”, Революційний Трибунал ОУН засудив Якова Бачинського на кару смерти. Степан Бандера, як Крайовий провідник ОУН, присуд затвердив і дав наказ бойовикові Романові Мигалеві присуд виконати.
Мигаль призначив до виконання засуду двох бойовиків: Євгена Качмарського та Івана Яроша, які мали вбити донощика без великого шуму, ножами. 31 березня 1934 року Мигаль завів Бачинського на умовлене з бойовиками місце в Стрийському парку. Після того, як Мигаль відійшов, Качмарський і Ярош кинулися на Бачинського, але завдані йому рани не були смертельні; Бачинський підняв крик і, користуючись зніяковінням напасників, утік. Після цієї невдачі Мигаль вирішив вбити аґента револьвером. Разом з іншим членом ОУН, Романом Сеньківим, він запросив Бачинського до ресторану, а після того, проходячи разом з донощиком через Стрийський парк, застрілили Бачинського.
Вбивство Івана Бабія
На тій самій судовій розправі у Львові в червні 1936 року суд розглядав також справу покарання смертю бойовиками ОУН директора української ґімназії у Львові, Івана Бабія. Вбивство Бабія викликало було дуже сильний відгомін серед українського громадянства тому, що тут ішлося про людину з високою освітою, колишнього старшину української армії. З уваги на становища, що їх займав серед українського суспільства Іван Бабій, на ОУН посипалися гострі напади з боку різних українських політиків та українських опортуністичних партій і їхньої преси.
Чітку відповідь на питання, чому вбито Бабія, дав перед польським судом Степан Бандера, як тодішній Крайовий провідник ОУН, під час процесу в дні 5 червня 1936 року. На запит прокурора, чи ОУН видала наказ убити Івана Бабія за те, що він стояв на становищі, що українська рація стану вимагає льояльного відношення західніх українців до польської держави, – Степан Бандера заявив:
Якщо б директор Іван Бабій був тільки льояльним супроти польської держави і свою діяльність вів згідно з вимогами національної етики, тоді ОУН не видала б наказу убити його. ОУН нікого з українців не карала за саму їхню льояльність до польської держави, а тільки за специфічні вияви цієї льояльности, які приносили шкоду для української національної справи. Директора Бабія ОУН засудила на кару смерти за те, що він активно співпрацював з польською поліцією і свідомо поборював українське революційне підпілля, видаючи польській поліції українських ґімназистів та студентів, членів і симпатиків ОУН, і намовляв учнів своєї ґімназії стати поліційними донощиками й зраджувати поліції про всі вияви протипольської діяльности своїх товаришів-українців.
При цьому Степан Бандера заявив, що так само, як це було у випадку поліційного співробітника Якова Бачинського, директора Івана Бабія засудив на кару смерти за національну зраду й за активну співпрацю з ворогом на шкоду українського народу, Революційний Трибунал ОУН, а він, як Крайовий провідник ОУН, тільки затвердив присуд і дав наказ його виконати.[224]
Згадану шкідницьку діяльність дир. Іван Бабій проявляв на протязі довгого часу. І так, наприклад, уже в 1932 році „Розбудова Нації”, ч. 5-6 за травень-червень інформувала українське громадянство про діяльність дир. Бабія:
„Директор філії української академічної ґімназії у Львові, І. Бабій, „арештував” у Преображенській церкві у Львові студента університету Вол. Гірного і віддав його в руки польської поліції, закидаючи йому, що Гірний розкидав у церкві, між військом, летючки ОУН, видані з нагоди річниці смерти Ярослава Любовича. І ось ґімназійний професор сповняє функції поліційного аґента та ще в церкві, в присутності байдужих до справи польських офіцерів. Гірний сидить у тюрмі, а оце недавно засуджено його на 6 місяців тюрми.
Той самий дир. Бабій перед тим заборонив учням іти на панахиду за бл. пам. Любовича, рівночасно переконуючи учнів, що ті, хто друкує летючки на пошану Любовича, – це провокатори. Делеґації учнів, що домагалися влаштування в ґімназії Шевченківського свята 10.III.1932, спочатку не хотів дати дозволу, а потім, бачачи рішучу поставу учеників, відповів по-польськи: „Напшуд бендзє концерт маршалковскі, а потем шевченковскі” (т. зн. наперед влаштується концерт у честь польського маршала Пілсудського, а тоді щойно можна буде давати концерт у честь Шевченка). І справді, спочатку – 19.III. на „Юзефа” – влаштував концерт у честь Пілсудського, а щойно потім Шевченківський.
Шевченківський концерт І. Бабій довго не дозволяв розпочинати, хоч у залі були 2 українські єпископи, бо спізнився... польський куратор, запрошений дир. Бабієм. Коли ж куратор прийшов, у дверях його привітав дир. Бабій, дякуючи йому за... польську культуру, яку несуть поляки українцям. Потім він посадив куратора поміж двох українських єпископів і виголосив другу привітальну промову з вірнопідданчими висловами для Польщі.
Той самий українець, дир. І. Бабій, викинув із ґімназії учня за те, що той пішов до церкви на панахиду по бл. п. Басарабовій”.
А рік пізніше „Розбудова Нації” знову інформувала:
„В українській ґімназії, філії у Львові, знаний уже з кількох ганебних вчинків дир. Бабій, має за собою новий „подвиг”: коли в час поранку (раннього святкування) в честь Пілсудського у тій ґімназії хтось обкидав портрет Пілсудського гнилими яйцями, педагогічна рада разом з дир. Бабієм вирішила розв'язати цілу 8-му клясу, як найбільше підозрілу в цьому „замаху”. Але навіть польська кураторія не погодилася з таким рішенням ревних українських педагогів і тільки наказала перевести слідство для виявлення виновника. Та дир. Бабій, не зважаючи на ревне слідство, не знайшов виновника, а щоб рятувати „гонор” ґімназії, знайшов жертвенного козла в особі цілком у тій справі невинного учня, якого викинув з ґімназії. Що так було, про це пізніше проговорився сам дир. Бабій. Та все ж таки це не перешкоджало, що дир. Бабій постарався, що того ученика не хотіли ніде прийняти, навіть до Малої Семінарії[225] , мовляв, він неетично поводився, є безбожником, хоч катехит видав про нього добру опінію”.[226]
За таку поведінку дир. Бабія один із бойовиків ОУН набив по обличчі, а пізніше, коли Бабій уперто продовжував свої „подвиги”, інший бойовик вибив його в будинку ґімназії палицею.
Але й ці дві перестороги не спам'ятали Бабія. Він далі вів свою шкідницьку роботу, чимраз більш ангажуючись у співпрацю з польською поліцією. Вже після згаданих двох випадків його побиття, він закликав до своєї канцелярії поодинцем, в таємниці одного перед одним, кількох українських ґімназистів і намовляв їх, щоб вони стежили за всіма своїми товаришами й через нього доносили поліції про все, що роблять українські ґімназисти. При тому він насміхався, що ОУН хоче його вбити, але він не боїться, бо має револьвер.
Вбито Бабія 25 липня 1934 року, о годині 7.15 ранком, коли він ішов вулицею Личаківською у Львові. Атентатник віддав до нього два постріли; один із них схибив, а другий поцілив Бабія у висок і він негайно помер. Як виявилося тоді, Бабія охороняли два таємні аґенти польської поліції, які кинулися за атентатником, щоб його спіймати. Бачачи безвихідність утечі, атентатник вирішив убити себе пострілом в уста. Але він тільки важко поранив себе і його відставлено до тюремного шпиталя. При пораненому знайдено особистий документ на прізвище Павло Савчук, і тому преса поінформувала, що так називається виконавець атентату на Бабія.
Прийшовши до свідомости, атентатник признався, що він убив Бабія з наказу ОУН та що насправді він називається Михайло Цар, родом з Поздимира. 17 серпня 1934 року М. Цар від рани помер.
Слідство і судовий процес виявили, що наказ виконати смертний присуд Революційного Трибуналу на дир. Бабія дав Крайовий провідник ОУН Степан Бандера, але вирок виконано щойно кілька тижнів після арештування Бандери у зв'язку з убивством мін. Пєрацького. Атентат організував Роман Мигаль з наказу організаційного референта КЕ ОУН Івана Малюци. Наказ передав Осип Мащак, що йому Малюца підпорядкував Мигаля. День перед атентатом Мигаль показав бойовикові Цареві дир. Бабія.
На початку липня 1934 року атентат на Бабія організував, разом із Королишином, бойовик Євген Качмарський, але замаху тоді не виконано, бо майже в останню хвилину Качмарський спостеріг, що Королишина обсервують поліційні аґенти, які берегли Бабія.
У „Бюлетені КЕ ОУНнаЗУЗ” чч. 6-7 за квітень-липень 1934 р. було опубліковано заяву, що дир. Бабія вбив бойовик ОУН з наказу та подано причину смертної кари.
Відповідаючи на напади української опортуністичної преси, яка робила з дир. Бабія невинну жертву терору ОУН, Провід ОУН ставив запит: чим же дир. Бабій кращий за Романа Барановського? Чи тим, що Барановський видавав у руки поліції провідних членів ОУН, а Бабій тільки підозрілих у приналежності до ОУН гімназійних учнів? Далі, коли Барановський тільки сам був донощиком, то Бабій намагався вирощувати з української гімназійної молоді цілий загін поліційних співпрацівників. У зв'язку з викриттям шкідницької ролі
