- аморально, а тому небезпечно.
Ну, а наше суспільство-оркестр сьогодні обходиться без струнних і без камертона. І вакантні місця тимчасово заступають “зірки” як єдині представники культури та “моделі” як єдиний моральний орієнтир.
Але повернімося з оркестрової ями до вигрібної, тобто нашого з вами сьогодення.
Суспільство не може існувати у системі координат коаліція-газ. Потрібна іще одна вісь, іще один важіль впливу на суспільство. І цей важіль - культура.
Ви романтики - скаже хтось. А ми заперечимо: ні. Ми просто дбаємо про гігієну. Особисту та громадську. Бо якби дядя Толя Унітаз колись завітав до нас у гості з брудними руками, бабуся його на поріг не пустила б. Вона і так кожного разу ніби ненавмисне вела його до миски з водою та давала мило. А політики тягнуть до нас свої немиті кінцівки, і ми їх не тільки не женемо, але й садовимо за стіл. В результаті сьогодні не можемо відповісти дітям на елементарне запитання - що добре, а що погано? Як називається людина, що подала заяву до РАГСу з однією, а прийшла на весілля з іншою? Або такий приклад - ви купили квартиру, приїхали з меблями, а тут старий господар говорить: я передумав, от людина запропонувала мені більше, то я вам гроші повертаю, і везіть меблі куди хочете. Як би ви назвали такого господаря? Перспективним політиком? Чи все-таки покидьком? А тепер спробуйте пояснити своїй дитині, в чому різниця, застосовуючи приклади з українського політичного сього-дення.
Йдеться про гігієну і тільки. Про дітей, яких ми не хочемо виховувати політологами, або по-простому брехунами. Про друзів, яким хочемо довіряти. Про коханих, які не мають продавати себе нуворишкам та нуворюгам. Чи, через те, що меншість, ми не маємо на це права?
Кого ви хочете переконати? - запитають в нас. - Політиків, чи бізнесменів?
Ні. Ми наївні, але не настільки. Ми переконуємо самих себе. Тобто нас із вами.
Дозволимо собі автоцитату з дореволюційної статті “Бидло”: “У нашому дитинстві існувало чітке визначення для людей, які не читають книжок, не ходять до театрів і взагалі культурно не розвиваються. Не маємо на увазі нікого конкретно, але таке явище носило раніше назву “бидло”. Так отож, пані і панове, сам собою напрошується цікавий висновок: керівною в країні є ідеологія бидла. Вона по-своєму щира і, можливо, по-справжньому опікується добром цієї країни. Можливо, вона включає навіть ідею процвітання. Але добро і процвітання в координатах бидла - це не те саме, що в наших з вами координатах. Звідси й усі проблеми.”
На жаль, сьогодні ця думка знову стала актуальною. Бо вітчизняні політики зробили доленосне відкриття - НАЦІОНІЛЬНОЮ ІДЕЄЮ УКРАЇНЦІВ Є ДОБРОБУТ. І україномовній інтелігенції не варто нав’язувати суспільству інші свої думки.
Отже, навіть на ідеологічному рівні нас хочуть звести до свиней - повне корито як національна ідея. Носії ідеології бидла пішли в атаку по всьому фронту. І тут уже хочеться просто загорлати на всю вулицю: ”Наших б’ють!”
Так, ми - меншість. І завжди були меншістю. Але наша робота - виробляти ідеї. Продукувати думки. І за нас із вами цієї роботи ніхто не зробить - хай би він був двічі олігархом або тричі прем’єром. Так само як металурги, які, безперечно, є меншістю, пропонують свою продукцію суспільству, ми - пропонуємо свою.
Коли тут раптом приходить дядя Толя Унітаз і оголошує, що віднині національною ідеєю буде…
Важкий випадок. Однак у нас із вами не залишається вибору - ми повинні не тільки захиститися, але й забрати свою частку влади над суспільством. Забрати - бо просто так нам її не віддадуть. Безперечно, вони сильніші, за них міліція з прокуратурою та банки з податковими. Але й ми маємо зброю, якою вони не володіють. Це - слово. І слово - досить потужна зброя. Особливо у теперішньому інформаційному суспільстві. Варто лише правильно застосувати її.
Ну, а задля годиться спочатку звернемося до політиків та олігархів із мирною пропозицією. Хлопці та дівчата, давайте домовлятися по-доброму, нам все одно жити поруч у цій країні.
Шановні політики! Робіть свої брудні справи, але мийте руки, коли йдете до нас. Як асенізатор дядя Толя.
Шановні олігархи! Ви можете купити наші книжки, картини, кінофільми, але не думки. Пам’ятайте це.
Влада у суспільстві має належати трьом рівноправним партнерам - політиці, економіці та культурі. Сьогодні ви поділили владу між собою. Але усі тиранії світу розбивалися об виробників ідей. Бо тирани завжди - бидло.
Ну, гаразд. Пожартували й годі. Все одно ані політики, ані олігархи цієї статті не прочитають. Не всі вміють. Ба, навіть якщо прочитають - не зрозуміють. Тому звертаємося до вас, шановні читачі. Вони пішли в атаку. Сподівань на порозуміння немає. І свою частку влади нам доведеться забирати силоміць.
Попереду чекають важкі бої. А значить, треба починати готувати зброю - гострити епітети, шліфувати гіперболи, перечитувати дідуся Глібова у пошуку порівнянь.
Вперед, шановні! З нами Бог! З нами Шевченко та Котляревський, Шекспір та Леонардо (не той, що черепашка-ніндзя, а да Вінчі), Рабіндранат Тагор та Лу Сінь. Невже з такою бандою ми не переможемо?
Українська правда, www.pravda.com.ua, 2006 р.
Шустер, курви і футбол
Хай читач пробачить польське слово “курви” у назві. Насправді ми хотіли вжити його російський аналог, оскільки він точніше описує сутність явища. Адже йдеться не стільки про жінок, скільки про певні моральні орієнтири. Посперечавшись між собою (мало не вперше в житті), ми вирішили все-таки зупинитися на полонізмі, аби не ображати вуха патріотів російськими матюками. Однак все-таки залишаємо можливість кожному прочитати це слово по-своєму.
Якби мав мій милий в грудях та склянії дверці,
Відчинила б, подивилась, що в нього на серці,
- скаржиться народна пісня.
І дійсно - знати б, про що думає Президент або Прем’єр, або та ж таки Юлія Тимошенко чи Ахмєтов. Що вони планують робити з нами, їхнім народом?
Корисно було б зрозуміти це і в координатах теперішнього моменту. Політика з економікою сьогодні є суперниками (ба, навіть ворогами) культури у впливі на суспільство. А оскільки ми працюємо в культурній галузі, то для нас, втім, як для кожної нормальної людини, систематична і послідовна бидловизація та аморалізація населення, яка сьогодні панує у інформаційному просторі, рівнозначна війні. Ну а на війні - як на війні, і для того, щоб ефективно бити ворога, треба його добре знати. А найкраще, звичайно, - добути секретні мапи із сейфів головнокомандувачів.
Ну, а тепер тримайтеся. Бо ми знайшли ті самі склянії дверці, через які можна зазирнути в душі деяких сильних світу цього. А заразом і до їхніх таємних сейфів із планами та мапами. І ці чарівні дверцята знаходяться не десь там у тата Карла за рядниною, а в кожній нашій хаті. Вони справді зі скла. Словом, ви вже здогадалися - ми про телевізор.
Досить довго всі ми складали власне враження про події, дивлячись на блакитний екран. Потім, не без допомоги тележурналістів, відучилися. І слава Богу. Дивитися, що там показують, - себе не поважати, але ми виросли при Радянській владі і вміємо читати поміж рядків. І тому можемо разом із вами спробувати зазирнути між рядків телевізійної розгортки (якщо хтось не знає - там дійсно є рядки).
Що не кажіть, а телебачення - це картинка світу. Такого світу, яким би його хотіли бачити ті, хто робить передачу. А головне - ті, хто їх наймає. Ви згодні, що проаналізувавши запропоновану нам картину світу, можна зробити висновки про її творця?
Для початку почнемо з простої вправи - що ви можете сказати про господаря каналу ТЕТ, який вже
