другу осінь якраз під річницю Голодомору ставить у програму шоу “Голод”?
Правильно.
А тепер, засвоївши методу, візьмемося за складніший приклад. Канал ICTV. Усі ми знаємо, хто його господар. Вам цікаво зазирнути йому в душу? Будь ласка. Тим більше, що спосіб роботи на каналі дуже сприяє нашим із вами вправам. Адже там є мега-зірка, своєрідний символ віри господаря.
Два роки тому, коли нас намагалися загнати у цензуру радянського зразка, на каналі царював російський держиморда Кисельов. Дивлячись в його холодні очі, кожен бачив щасливе майбутнє, яким нам його уявляє пан Пінчук.
В результаті відбувся Майдан. Кисельова відправили до рідного Сибіру, а замість нього виписали зірку з екзотичним іменем Савік Шустер. Вибір сам по собі багато про що свідчить - запрошення чергового іноземного найманця виказує агресивні плани. Значить, канал має не просто функціонувати, а гнути лінію. Адже національні кадри ніколи до кінця не вміли гнути - то у них відкритий лист, то сурдоперекладач - Помаранчева революція яскраво це підтвердила.
Отже, на зміну відвертій “руці Москви” прийшов “європеєць”. Демократ за походженням, поліглот за освітою. Щоправда, ані перше, ані друге все-таки не дають йому змоги опуститися до вивчення місцевої мови, але це в традиціях наших телевізійників.
І настала тотальна “Свобода слова”. Шустера люблять усі - а хто не любить, сам винен. Модель світу нам пропонується така: в залі - народ, розділений за географічним принципом; на сцені - скептичний російськомовний “європеєць”, який зверхньо спостерігає за галасливими і трохи кумедними політичними аборигенами; на тлі - лабораторні маніпуляції громадською думкою. Одне слово - Україна, якою її хотів би бачити пан Пінчук і до якої нас потрошку привчає. І все добре, і всі задоволені. Якби то не першість світу з футболу.
Скажемо відверто, тоді вони нас здивували. Нелогічно виходить - навіщо на футболі ідеологічна лінія? Ну, гаразд, Шустер любить футбол, нам це довго і докладно розтлумачували. Але ми теж любимо футбол, та ніхто нас не запрошує вести передачі. Ну, нехай не нас - в країні існує багато людей, які не тільки люблять гру мільйонів, але є до того ж реальними фахівцями у цій справі - тренери, футболісти, спортивні журналісти.
Невже серед наших не знайшлося бійця, який би не тільки уболівав, але й мав авторитет у футбольній галузі? Чи то Палховський зі Щербачовим коштують надто дорого? Чи то пан Шустер погодився за одну зарплатню вести обидві передачі і канал вирішив заощадити? Незрозуміло. Крім того, сам Пінчук не був помічений у любові до шкіряного м’яча і, на противагу решті нуворюг, не має клубу навіть у першій лізі. Звідки такий несподіваний поворот?
От, власне, у такому запитальному стані ми знаходилися рівно до осені минулого року, коли раптом пан Шустер виринув у новій несподіваній ролі - ведучого конкурсу “Міс Європа”.
Красуні з екрана звабливо демонстрували нам свої ребра, а ми не могли навіть насолодитися цим “еротичним” видовищем, бо від подиву все попливло перед очима. Політика, футбол, б…, тобто, пробачте, курви. Що тут спільного? До чого Шустер?
І раптом картинка склалася, неначе ломиголівка, в якої знайшовся ключ. Точно! Не Шустер об’єднує ці три природні явища, а глядачі, тобто ми з вами. Це - вказівка на наше місце у теперішньому світі. Політика- курви-футбол - магічний трикутник, загорода, в якій нам пропонують жити. Світле майбутнє. Та сама національна ідея, про яку стільки говорено. І тут-таки згадався славнозвісний “добробут” Табачника. Люди добрі, та вони ж і справді готують нам таке життя!
Політика з економікю злилися в екстазі з метою подарувати нам щастя - справжній добробут, справжній футбол, справжніх б… тобто курвів.
Мамо, роди нас назад!
На дозвіллі кожен із вас може сам проаналізувати картину світу, що її пропонують телеканали та газети, які належать політикам та олігархам. Ми особисто не знайшли реального прориву за межі згаданого трикутника. Може, вам пощастить?
Глибоке знання веде за собою глибокий сум. Хоча що тут, власне, нового? В Україні сьогодні при владі вороги та дурні? Так. А хіба колись було інакше? За всю українську історію можна нарахувати хіба кілька місяців сподівань на зміни. А тоді знову вороги та дурні.
Проте зараз - це не колись. І різниця захована у одному-однісінькому словосполученні - інформаційне суспільство. Теперішні війни зі збройних перетворилися на інформаційні, і у нас із вами з’явилися деякі шанси. Бо віднині ми знатимемо усі їхні плани. Треба тільки взяти до рук чарівний пульт, або купити журнал: раз - і ми у ворожому штабі.
Інформація на війні - це половина успіху, так твердять стратеги. З другою половиною дещо складніше. Бо її основа - це наш власний стратегічний потенціал. Що у нас там із обозами? Чи достатньо зброї, людей, резервів? Чи є у нас коні на степах широких? Чи вуголь на люльці бува не погас?
Отже, наступного разу давайте спробуємо разом розібратися у власних силах та розглянути тактику організованого опору, а може, навіть і наступу на позиції супротивника. Бо нам з вами, пробачте за банальність, відступати немає куди. Позаду - Москва, попереду - Брюссель.
Або Мінськ.
Оглядач, www.oglyadach.com.ua, 2007 р.
Хутір.COM.UA, або САМ СОБІ СТРАТЕГ
Дозвольте почати розмову з коротенького вступу. Він підсумує два попередні матеріали - “Дядя Толя Унітаз” та “Шустер, курви і футбол”, оскільки це важливо для подальших міркувань. Обіцяємо не зловживати вашою увагою і швидко повернутися до звичайних вільних роздумів, які ми (і, сподіваємося, ви) полюбляємо.
Отже у статті “Дядя Толя Унітаз” ми з вами з’ясували, що на суспільство діють три сили - політика, економіка та культура. Діють безпосередньо та незалежно одна від одної. Свого часу в СРСР владу захопила політика, вона цілковито ігнорувала економіку, але дозволила незначний вплив культури. Економіка помстилася - в країні швидко не стало чого їсти і соціалізм загинув. У незалежній Україні економіка відразу взялася відвойовувати свої позиції, і так активно, що навіть спробувала узурпувати вплив на суспільство. Бунт 2004-го року - це значною мірою повстання політики й культури проти економіки. Після успішного повстання, як це часто буває, дві з трьох сторони швидко дійшли згоди - політика та економіка поділили вплив на суспільство 50 на 50. Третя сторона - культура залишилася осторонь, її голосу в суспільстві практично не чути і ділитися з нею впливом політика з економікою не збираються.
У матеріалі “Шустер, курви і футбол” ми зазирнули у таємні плани олігархів та політиків і зрозуміли, що для нас, “їхнього народу” відгороджено обмежений життєвий простір - “політика-баби-футбол”. Цей простір пильно охороняється газетами, телебаченням, радіо, інтернетом - словом, усіма інформаційними каналами, що їх контролюють політики з олігархами. Їхня мета - перетворити людину на глядача, оскільки глядачами зручніше керувати.
Отже, залишається головне питання: а що робити нам? Людям, які не хочуть перетворюватися на глядачів, які полюбляють думати, міркувати, мудрувати, маракувати - одним словом, виробляти думки, а не повторювати їх за “телезірками”. У нас нема грошей - то що, ми дійсно другий сорт? Ми гребуємо лізти в політику - то що, ми насправді не маємо права голосу?
А дзуськи. Наші діди та прадіди не здавалися, коли країну окупували більшовики - на Сході у Холодному Яру, на Заході у схронах УПА. Опиралися без грошей, без політичних структур - тільки силою духу та зброї. То хіба ми не гідні їхньої пам’яті?
Тим більше, що сьогоднішні війни ведуться в інформаційному просторі. Людей нині не вбивають - їх зомбують з екранів телевізорів, газетних шпальт, радіостудій, інтернет-сайтів. На покірливих чекає нагорода у тому ж таки телевізорі - футбол і моделі, Петросян і політика. На всі смаки. Непокірливим загрожує
