homo sapiens. Ну, а за ним - інші. Отже, хто займається вивченням сенсу буття людства? Ну, по-перше, філософія, по-друге, література… і так далі, включно з музикою та образотворчим мистецтвом. Бо сенс буття людства і сенс буття окремої людини пов’язані безпосередньо та дуже щільно. Бачите, як воно цікаво виходить - дві крайні точки, людина і людство, а вивчають їх одні й ті самі науки та мистецтва.
І нам залишається тільки відповісти на останнє запитання - хто займається пошуком сенсу буття нації? Вгадуйте до третього разу. Правильно - філософія, література… тільки тепер уже національна філософія, національна література, національна музика і так далі, разом - національна культура. Українська музика шукає звуки, які українцям здаються гармонійними, живопис - відповідно підбирає кольори, сюжети та композицію, які відповідають українському баченню. Не вірите? А от вам приклад - американські художники радянського походження Комар та Меламуд зробили цікавий дослід -вони провели опитування серед населення, аби з’ясувати, які людям подобаються кольори, які сюжети, композиція і так далі, а потім, за підсумками опитування написали картини “на вимогу” нації. Дослід проводився у США, Німеччині, Росії та Україні. За зізнанням авторів, вони навіть не чекали, що між російською та українською версіями буде така велика різниця. Українська картина вийшла найменш парадоксальною - пейзаж з церквою та тополею, такий собі середньоукраїнський краєвид. Зате росіяни забажали побачити на полотні одночасно релігійний сюжет, дітей та тварин. І вийшла картина “З’ява Христа ведмедю”.
Очевидно, що живопис - штука національна. Та й література теж. Оксана Забужко у своїй книжці про Лесю Українку висловила цікаву думку - так само як Гете у “Фаусті” написав модель німецького пекла, наша Леся у “Лісовій пісні” написала українське. Наше пек-ло - це поховання живцем. Мавка віддається Тому, що в скелі сидить. Тарас Шевченко, на її думку, таке саме пекло написав у поемі “Великий льох”. А від себе додамо - Микола Гоголь маніякально боявся, що його поховають живцем. Чи не здається вам, що цей пазл складається в єдину картину?
Отже, українська література досліджує, що таке національний рай, національне пекло, національне добро і зло - не таємниця, що ці явища різняться від народу до народу, іноді настільки, що непідготовану людину може шляк трафити. Як, наприклад, від болгарського обряду соління дітей, китайської традиції калічити дівчаткам ноги, аби були меншими, чи іспанської кривавої розваги - кориди, якою вони ніколи не пожертвують, що б там не казали у Євросоюзі. А як пожертвують, то одразу стануть менш іспанськими іспанцями, чим є зараз.
Ну гаразд, скаже хтось, хай би навіть так - національна культура займається дослідженням національної ідеї. Чому ж тоді вона її досі не дослідила? Чим займалися пани Франко, Шевченко, Коцюбинський?
На це питання відповісти можна. Бо в нас є людина, яка взяла на себе клопіт особисто розв’язати всі проблеми і сформулювала національну ідею українців одним словом - добробут. Ви знаєте цю людину і можете приєднатися до наших подяк їй. Дмитро Табачник нарешті підбив підсумок недолугим спробам наших класи-ків і звелів україномовній інтелігенції не нав’язувати своїх думок нормальним людям. Леся Українка, певно, теж належить до україномовної меншості і має послухатися вказівки віце-прем’єра, інакше її навіть можуть стерти з двохсотгривневої купюри та виключити зі шкільної програми - які там ще покарання передбачено для класиків?
Пан Табачник, певно, не замислювався, що він не перший політичний діяч, який бере на себе працю замість вошивих інтелігентів сформулювати національну ідею. Зокрема, один з його попередників жив у Німеччині та мав ім’я Адольф Шикельгрубер. Він теж не любив інтелігенції і боровся з нею досить радикально. Щоправда, Адольф усе-таки не дотягнув до Табачника і не зміг втиснути національну німецьку ідею у одне слово. Не вистачило геніальності, а може, нація йому трапилася солідніша, німці - це вам не якісь там українці. Словом, довелося бідоласі писати цілу книжку, “Майн кампф”. Тупорилі Гете з Шилером не впоралися, і Ніцше зумів хіба надихнути, а от Гітлер - сів і написав усе до кінця.
Що сталося далі з біснуватим автором “національної німецької ідеї”, ми знаємо. Сподіваємося, Табачнику це не загрожує - посміємося та забудемо. Але обидва ці діячі наштовхують нас на цікаву думку. А чи можливе формулювання національної ідеї будь-якої нації у вигляді одного слова, однієї фрази чи навіть однієї книжки? Якщо хтось знає приклади - підкажіть, яка з націй має коротко сформульовану національну ідею. Гасло “Порядок над усе” дуже файне, але воно, на щастя, не вичерпує феномена, знаного у світі як Німеччина. І сумно було б, якби цілу націю можна було вичерпати кількома словами.
Нам часто доводиться спілкуватися з читачами, пропонуючи свої книжки, і весь час доводиться чути запитання: “А про що ця книжка?” Кажуть, Лев Толстой у подібній ситуації відповів - якби я міг написати кількома словами, я б так і зробив. Ми - не Толстой, кожного разу намагаємося розповісти про свої романи і кожного разу по серцю шкребе - головного не сказав. А йдеться всього лише про одну книжку одного письменника (бачимо ваші посмішки і виправляємося: двох письменників).
І складається враження, що наші політичні діячі - це такі собі покупці. “Про що ваша нація? Тільки коротко, у мене немає часу”. Купувати - не купувати? Пра-цює - не працює? Використовувати чи ні? Вони не відчувають себе частиною нашого народу і геть не знайомі з національною культурою. Люди неписьменні, некультурні, зате дуже багаті. “Про що ваша культура? Ні, не цікаво. А ваша?” Шпана, яка дорвалася до влади. А наші науковці, навіть деякі митці витанцьовують перед ними - купіть нас, дайте грошей, ми вам тут усе швиденько пояснимо. “Розкажи мені українську національну ідею, тільки так, щоб я зрозумів”. Пробачте, розказати так, щоб ви зрозуміли, - не зможемо. І не хочемо. Національна ідея - це не для вас.
Сьогодні маркетинг став новим стандартом стосунків у суспільстві. Усе зводиться до гасел. Allways Coca-Cola. Кока-кола - це олвейс. Олвейс - це прокладки. Ясно навіть кретину. Ми купуємо чи продаємо? Панове, пробачте, але нації не купуються і не продаються. Це не футбольні клуби. І національні ідеї не є предметом ринку, як би ви того не прагнули. Ми розуміємо, що ви і ваші менеджери довго вивчали маркетинг, але ця поважна наука тут не допоможе, хай би навіть сам Філіп Котлер спустивсязі своїх небес.
Ну, а як тоді американська свобода? - спитаєте ви. Чим не приклад успішної маркетингової національної ідеї? Ідея дійсно успішна, якщо успіхом вважати Діснейленд. Американці - нація молода, вона знаходиться у дитячому віці і тому світ сприймає спрощено. Зараз, зокрема, ця вільна країна захоплено будує систему справжнісінької цензури під гаслом політкоректності та свободи слова. Інший стратегічний напрям національного будівницт-ва - складна система дискримінації під гаслом рівності і прав різноманітних меншин. Наш американський знайомий скаржився, що син має проблеми при вступі до університету: “Що поробиш, він білий, здоровий, гетеросексуальний хлопець. От якби він був вагітною негритянкою, та ще й хворою на СНІД - тоді інша справа!” Старенька Європа, в тому числі й Україна, цю стадію давно пройшла і заплатила за подібні витівки великою кількістю людської крові. Дай Бог, щоб американці змогли відкупитися доларами.
Ну то хай їм грець, американцям, давайте поговоримо за нас. Ви ще й досі не вірите, що національну ідею неможливо сформулювати однією фразою? Гаразд. Давайте спробуємо простішу вправу - сформулюйте одним словом сенс свого життя. А однією фразою? - тільки серйозно. А однією книжкою? Побоюємося, що навіть в одній книжці сенс буття пересічної людини не напишеш. Треба брати частинами - трошки з одного автора, трошки з іншого, і все одно залишиться багато місця для нових ідей. Якщо сенс буття людини можна висловити одним словом, значить, його буття не має сенсу. Значить, це даун, який сидить, висолопивши язика, і пускає слину.
Нам часто доводиться читати резюме кандидатів на вакантні посади. Усі вони відповідальні, як один комунікабельні, кожен працьовитий. А насправді? Усі різні. Навіть двоє комунікабельних людей насправді виявляються зовсім різними - комунікабельними, але кожен по-своєму. Це вам простий приклад застосування маркетингового підходу до життя людини.
От бачите - навіть на відносно простому прикладі простої людини принцип гасла не працює. А на прикладі нації? Отож-бо. Ми часто повторюємо картярську приказку: “Бог не фраєр”. А зараз додамо: і не маркетолог. І те, що він про нас думає, не можна написати на транспаранті. Митці та філософи тільки намагають-ся наблизитися до цієї Божої ідеї у своїх творах та роздумах і той, кому вдається вкласти у стіни нашого Храму бодай камінець - найщасливіша людина у світі. Ми пишемо, малюємо, складаємо музику і прислухаємо-ся - вгадали, чи ні? Резонує, чи ні? Це ВОНО, чи знову мимо? А тоді знову пишемо, малюємо, складаємо музику. І ті твори, де вгадали, знаходять своє місце у культурному полотні, а ті, де не вгадали, - забуваються. І так сотні років, сотні людей, тисячі творів усіх видів мистецтва - театру, кіно, літератури, музики, живопису, скульптури. І усе це разом називається національною культурою.
Таким чином, доходимо логічного висновку: єдиним формулюванням національної ідеї є національна
