Фізичне усунення, звичайне вбивство дітей було також можливим. Коли проблема безпритульності стала завеликою для місцевих урядовців, безпритульних почали розстрілювати у великих кількостях. Указ, який узаконював страту 12-річних і старших дітей, фактично вступив у силу лише 7 квітня 1935 р. Проте кількість дітей до 12 років, які вмерли з голоду в 1933 р. або були депортовані у 1930 р., безсумнівно показує, що в часи «посилення класової боротьби» і значно молодші також могли чекати найгіршого. Як би там не було, але вважалося, що у 12-річної людини «класова свідомість» уже цілком сформована і вона має за неї відповідати.
Та навіть цю людожерську межу органи влади всіляко намагалися знизити. В одному дитбудинку НКВС лікарів примушували засвідчити, що двоє правопорушників — 11-річних хлопців — були за своєю фізичною статурою старші, ніж показували їхні папери, які оголосили фальшивими.
Між тим, за твердженням старшого співробітника ОДПУ, ще 1932 року вийшло конфіденційне розпорядження стріляти у дітей, які обкрадали залізничні вагони, що проходили транзитом. Але страчували не лише за крадіжки. У Лебединському дитячому центрі 76 дітей, що заразилися сапом від неякісної конини, було розстріляно.
Отож, «небажаних» дітей позбувалися за допомогою різних засобів. Повідомлялося також, що деяких топили в баржах на Дніпрі (так робили і з дорослими). Але більшість дітей загинула від голоду. Існують більш-менш чіткі підрахунки кількості таких жертв.
У 1970-ті роки радянський демограф-дисидент М. Максудов зазначав, що «не менше трьох мільйонів дітей, народжених між 1932 і 1934 роками, вмерли від голоду». Першими вмирали саме новонароджені. Інший радянський дослідник у розмові з Левом Копелєвим оцінив число померлих від голоду дітей у 2,5 млн. Перепис 1970 р. виявив 12,4 млн осіб, народжених між 1929 і 1931 роками, які вижили, і лише 8,4 млн, народжених між 1932 і 1934 роками. В 1941 р. у школах було менше 7-річних, ніж 11-річних, — навіть враховуючи, що група 11-річних також сильно потерпіла. Ця диспропорція має залежність від регіонів. У Казахстані, наприклад, число 7-річних складало 2/5 числа 11-річних, у той час як у Молдавії (більшість території якої в 1930-х роках не входила до складу СРСР) категорія 7-річних становила третину категорії 11- річних.
Колими звернемося до тих небагатьох підрахунків на місцевому рівні, які маємо, то побачимо приблизно ту саму картину.
В одному селі зазначали, що «з малих хлопців жоден з десятьох не вижив» (малих хлопців і в інших місцях характеризують як найуразливішу категорію з усіх). В одному окрузі Полтавської області з загальної кількості померлих від голоду (7113 осіб) виділено категорії в залежності від віку та статі, що дало такі цифри: діти (до 18 років) — 3549; чоловіки — 2163; жінки — 1401. Учителька з села Нові Санжари Дніпропетровської області повідомляє, що на початок 1934 р. вона не мала кого вчити; інший учитель твердив, що з 30 учнів залишилося тільки двоє. Що ж до молодших дітей, то в українському селі Харківцях у 1940/41 навчальному році зовсім на знайшлося новачків — на відміну від попереднього року, коли їх було 25.
Із цього ми можемо робити логічний висновок, що з 7 млн померлих від голоду близько 3 млн були діти, і в більшості малі діти (загальні втрати, включно з дорослими, ми розглянемо в 17 розділі). При цьому слід зазначити, що реєстрація смертей в селах під час голоду регулярно не велася, а також те, що деякі немовлята могли померти без реєстрації їхнього народження.
До цих трьох мільйонів чи більше дітей, які померли у 1932–1934 рр. ми повинні додати жертв розкуркулення. Якщо брати цифру у 3 млн загиблих у цій кампанії (не включаючи сюди дорослих, які померли пізніше в таборах праці) і триматися думки, що дитяча смертність також була пропорційно високою, то загалом вона навряд чи могла бути менше від 1 млн — знову ж таки переважно дуже молодих віком. До цієї приблизної оцінки жертв фактичного дітовбивства кількістю 4 млн, можливо, слід додати дітей, на житті яких залишилося чимало рубців морального каліцтва, але такі підрахунки — річ просто неможлива.
Слід сказати про те, що заходи проти голоду, яких треба було вжити значно раніше, врешті почали впроваджувати лише під кінець весни 1933 р. У школах між дітьми розподіляли харчі — борошно, крупи та жир. Діти, які не померли до кінця травня, залишилися жити, хоч багато були, звичайно, сиротами.
16. Реєстр смерті
Цілком природно, що будь-якого офіційного розслідування подій 1930–1933 рр. не було та й не могло бути. Влада жодним словом не відгукнулася з приводу безпрецедентних утрат людських життів, так само як і довгі роки не відкривала архівів для незалежних дослідників. І все ж спробуємо зробити деякі приблизні підрахунки чисельності загиблих.
Насамперед установимо загальну кількість втрат — протягом як розкуркулення, так і голоду. Це не так вже й складно. Треба лише до числа населення, що подає радянський перепис 1926 р., додати середній процент його природного приросту протягом наступних років і порівняти одержане з деякими цифрами, які з'являлися після 1933 р.
Тут зробимо кілька застережень. По-перше, перепис 1926 р., подібно до переписів, проведених навіть у значно сприятливіших умовах, не міг бути абсолютно точним: як радянські, так і західні фахівці погоджуються з тим, що в ньому бракує 1,2–1,5 млн (із числа яких близько 800 тис. приписують Україні). Це означало б збільшення оцінки кількості жертв майже на 0,5 млн. По-друге, рівень природного приросту оцінювався по-різному, хоч діапазон коливань досить-таки незначний. Більшою перепоною є те, що повні дані наступного перепису, проведеного в січні 1937 р., на жаль, нам недоступні.Як здається, органи влади одержали попередні результати приблизно 10 лютого, після чого вони були приховані Голову Комісії з проведення перепису О.А. Квіткіна заарештували 25 березня. Як писали тоді, «славні радянські органи безпеки, очолювані сталінським наркомом Єжовим, розчавили зміїне гніздо зрадників в апараті радянської статистики», які, мовляв, «намагалися зменшити кількість населення СРСР». Досить-таки жахлива іронія, оскільки, звісно, не вони на практиці займалися цією справою.
Мотиви приховування даних перепису та переслідування тих, хто його проводив, цілком ясні, позаяк символічна цифра у приблизно 170 млн вже років за три фігурувала в офіційних промовах і мала демонструвати «життєдайні сили радянського будівництва».
Ще один перепис було проведено в січні 1939 р. — єдиний з того періоду, результати якого опублікували, але за тодішніх обставин його дані не могли бути вірогідними. І все ж вони показують величезну нестачу населення, — хоч, може, й не таку, яка була в дійсності.
Найзагальніші дані перепису 1937 р., розкриті в після-сталінські часи, показують значні розміри неприродної смертності і можуть вважатися переконливими; на них неодноразово посилалися у радянських демографічних дослідженнях 1960—70-х років. Найконкретнішою, мабуть, є оцінка населення СРСР у 163 772 000 осіб (деякі дані подають її як «близько 164 млн»). Існує й інша цифра, виведена авторами зазначених досліджень з урахуванням сучасних демографічних підходів, — приблизно 177 300 000.
Можна піти менш точним шляхом — узяти приблизно підраховану кількість населення на 1 січня 1930 р. (157 600 000) і додати до неї сталінське твердження 1935 р. про те, що «щорічний приріст населення становить близько трьох мільйонів». Це дає число 178 600 000, і воно недалеке від попередньо зазначеного. Другий п'ятирічний план передбачав число населення у 180,7 млн на початок 1938 р., що також означає для 1937 року цифру між 177 і 178 млн. Як це не дивно, голова Центрального статистичного управління за хрущовських часів В.Н. Старовський відносить цифру Держплану в 180,7 млн до 1937 року, порівнюючи її з цифрою перепису в 164 млн, «навіть після припасування», — фраза, яка означає значне перебільшення у верхньому напрямку; тобто «припасування» у 5 % означало б використання як основної цифри 156 млн, яку подав радянському вченому А. Антонову-Овсієнку урядовець нижчого рівня. Але ми вважаємо за доцільне, як і раніше, не зважати на всілякі «припасування». Без урахування цього дані Старовського показують дефіцит населення у 16,7 млн. Це можна, мабуть, пояснити тим, що цифра, подана Держпланом, як і більшість даних цієї установи, відповідає початкові жовтня 1937 р. — у цьому випадку нестача становила б приблизно 143 млн. Одначе в першому виданні цієї праці я використав найбільш поміркований підхід, навіть зігнорувавши підрахунки радянських демографів описуваного періоду, і подав цю нестачу у вигляді
