слова: пан Рено і його дружина були в найкращих стосунках.
— Слушно, слушно, — проказав пан Оте. — Можливо, нам доведеться переглянути свої позиції в деяких пунктах. Ми, певна річ, зателеграфували до Сантьяго і щомиті чекаємо на відповідь. Цілком ймовірно, все тоді з'ясується і стане зрозумілим. З іншого боку, якщо ваше припущення про шантаж відповідає дійсності, від пані Добрей ми повинні одержати багато цінної для нас інформації.
— Пане Стоунер, чи довго працював у пана Рено Мастерс, водій-англієць?
— Більше року.
— Вам не відомо, чи бував він у Південній Америці?
— Цілком певен, що ніколи. До того, як перейти до пана Рено, він багато років возив родину, яка живе у графстві Глостершір. Я добре знайомий з нею.
— Виходить, ви ручаєтесь, що він поза підозрою?
— Абсолютно.
Пуаро, здавалось, був приголомшений. Тим часом слідчий покликав Маршо.
— Підіть до пані Рено, перекажіть їй мої найщиріші вітання і скажіть, що я був би радий поговорити з нею кілька хвилин. Хай вона не сходить сюди. Я чекатиму на неї на другому поверсі.
Маршо віддав честь і зник.
Кілька хвилин ми чекали. Потім, на наше здивування, двері прочинились, і пані Рено, уся в чорному, ввійшла до кімнати. Пан Оте, енергійно протестуючи, що вона сама спустилася до вітальні, подав їй стільця. Вона подякувала йому ледь помітною усмішкою. Стоунер з неприхованою симпатією тримав її за руку. Він, очевидно, не здатний був промовити жодного слова. Пані Рено звернулася до пана Оте:
— Ви хотіли спитати мене про щось?
— Коли ви не маєте нічого проти, пані… Наскільки мені відомо, ваш чоловік був канадцем французького походження. Ви можете розповісти нам про його юність та виховання.
Вона похитала головою.
— Мій чоловік, добродію, був завжди дуже стриманий, коли йшлося про минуле. Він народився на північному заході — це я знаю. Але, гадаю, дитинство його було нещасливе, бо він ніколи не розповідав про нього. Ми завжди жили теперішнім або майбутнім.
— А ви не знаєте: в його минулому не було ніякої таємниці?
Пані Рено заперечно хитнула головою.
— Певна, пане, що нічого романтичного не було.
— Справді, ми не повинні дозволяти собі вдаватися у мелодраматизм. Є ще одна річ… — пан Оте завагався…
Стоунер із запалом обірвав його:
— Їм на думку спала дивна ідея, пані Рено. Вони думають, що у пана Рено була інтрижка з якоюсь пані Добрей, котра, здається, живе по сусідству.
Обличчя пані Рено запалало. Вона закинула голову, закусила губу. Стоунер завмер від подиву, дивлячись на неї. Але пан Бекс сказав тихим, спокійним голосом:
— Нам дуже неприємно, добродійко, але є у вас хоч якісь підстави припускати, що пані Добрей була коханкою вашого чоловіка?
З риданням пані Рено затулила долонями обличчя. Плечі її конвульсивно здіймалися. Нарешті вона підвела голову і сказала уривчасто:
— Можливо, була…
Ніколи за все життя не бачив я такого здивування, яке з'явилося на обличчі пана Стоунера.
ЖАК РЕНО
Не знаю, в якому напрямку розгорталися б події далі, якби тієї миті двері з силою не розчинились і до кімнати не зайшов високий молодий чоловік. На мить мені стало моторошно: здалося, небіжчик воскрес. Потому я запримітив, що темне волосся хлопця не припорошене сивиною. Бо той, хто так безцеремонно увірвався до кімнати, був ще юнаком. Не звертаючи уваги на присутніх у кімнаті, він відразу підійшов до пані Рено.
— Мамо!
— Жак! — з риданням вона обняла прибулого. — Любий мій! Але як ти опинився тут? Ти мав відплисти ще два дні тому з Шербура на «Анзорі»? — Та, певно згадавши про нашу присутність, вона промовила з почуттям гідності: — Мій син, панове.
— Ага! — похопився пан Оте, відповідаючи на уклін молодого Рено. — То, виходить, ви не поїхали на «Анзорі»?
— Ні, добродію. Я саме збирався пояснити… Бачите, «Анзора» затрималася на двадцять чотири години через несправність двигуна. Я мав відплисти вчора ввечері, але зовсім випадково купив вечірню газету і прочитав про трагедію, котра спіткала нас… — Голос його зірвався, і в очах заблищали сльози. — Мій бідолашний батько, мій бідолашний, бідолашний батько.
Немов уві сні, пані Рено повторила:
— Виходить, ти не поїхав… — І затим втомлено прошепотіла сама до себе: — Кінець кінцем це вже не має ніякого значення тепер…
— Сідайте, пане Рено, прошу вас, — сказав пан Оте, вказуючи на стілець. — Глибоко співчуваю вам. Уявляю, яким страшенним ударом була для вас ця новина. Проте я вважаю великим щастям поломку двигуна, яка затримала вас у порту. І маю великі сподівання, що ви зможете розповісти про речі, конче необхідні нам для розв'язання цієї таємниці.
— До ваших послуг, пане. Питайте про все, що вважаєте необхідним.
— По-перше, коли не помиляюсь, у цю подорож вас відрядив батько?
— Достеменно так, пане. Я одержав телеграму з наказом без зволікань виїхати до Буенос-Айреса, а звідти через Анди до Вальпарайсо і далі до Сантьяго.
— І яка мста цієї подорожі?
— Уявлення не маю.
— Що?!
— Мені про це нічого не відомо. Дивіться самі. От телеграма.
Слідчий взяв її і прочитав уголос.
— «Негайно виїжджай Шербур, сідай «Анзору», що відпливає завтра Буенос-Айреса. Кінцевий пункт Сантьяго. Подальші інструкції чекатимуть тебе Буенос-Айресі. Не запізнися пароплав. Справа надзвичайно важлива. Рено».
— І що, раніше про це не було жодного слова в листах?
Жак Рено заперечно хитнув головою.
— Це перший і останній раз, коли батько згадував про це. Певна річ, я знав, що, проживши у Південній Америці так довго, він, безумовно, мав там багато ділових зв'язків і інтересів. Але я ніколи не чув, що він збирається відрядити мене туди.
— Ви, пане Рено, звісно, жили у Південній Америці?
— Тільки в дитинстві. А освіту здобув у Англії і майже завжди залишався там на канікули. Тому я знаю Південну Америку значно гірше, ніж можна було б сподіватися. Бачите, війна почалася, коли мені було сімнадцять…
— Ви служили в британських військово-повітряних силах?
— Так, пане.
Пан Оте ствердно хитнув головою і повів розслідування далі по вже добре відомій схемі. Відповідаючи на його запитання, Жак Рено впевнено заявив, що йому нічого не відомо про ворогів, котрі могли бути у батька в Сантьяго чи в іншому місці; останнім часом не помічав жодних змін у поведінці батька і що при ньому ніколи не згадували про «секретні папери».
