УСС-ів пор. Струця в с. Берлоги. Та вже слідуючого дня ситуація наших частин на південь від Дністра значно погіршилась. Поляки натиснули на 2-гу коломийську бриґаду й вона подалась назад, а в слід за нею і група Гофмана мусіла рівнож відступати. Мій курінь і курінь пор. Тарнавського відступили з Калуша в повному порядку, зате інші курені групи під напором польської кавалерії попали в паніку і понесли важкі втрати. Курінь сот. Корабейка втратив всі скоростріли, харчовий й бойовий обози та більшу частину стрільців, а курені пор. Бізанца, пор. Струця і пор. Підгірного змаліли від 60 до 90 стрільців в кожному. Остаточно всі частини нашої групи форсовним маршем дістались до Галича і ніччю з 26–27 травня перейшли на лівий беріг Дністра. Звідси ми рушили вздовж Дністра на схід і зайняли такі становища: мій ІІ-гий курінь — Довге й Устя Зелене, курінь пор. Тарнавського — Луку і беріг Дністра аж до Петрилова, а ІІІ/24 курінь пор. Бізанца — Петрилів. Три розбиті курені сот. Корабейка, пор. Струця й пор. Підгірного примістились в Усті Зеленім. Тут приділено до нашої групи курінь пор. Панькова, що в запіллю держав службу при муніційних маґазинах в Калуші. Нашим завданням була — охорона лівого берега Дністра. В цьому районі ми дещо відпочали і переорганізувались, доповняючи свої сотні переловленими дезертирами. Дня 30 травня наша група на приказ корпусу відступила без бою аж над Золоту Липу та зайняла становища: І-ший курінь пор. Тарнавського — напроти Нижнева, ІІІ/24 курінь пор. Бізанца — в селі Бобрівники і Ляцке, ІІ-гий курінь сот. Станіміра обсадив село Лазарівку, а курінь пор. Панькова село Нисколози. Артилерія примістилась напроти Нижнева з курінем пор. Тарнавського, а команда групи Гофмана в селі Комарівка. На зайнятих становищах ми перебули спокійно три дні. Противник не показувався, тільки наша артилерія час від часу обстрілювала Нижнів, де вже збирались ворожі частини. Дня 2 червня прийшов приказ до дальшого відвороту без бою на лінію ріки Стрипи і вечером п’ятого червня ціла наша група закватирувалась у селі Торське.
В трикутнику розпуки
В селі Торське ми задержались довше, майже тиждень. Тут щойно ми побачили справжні наслідки нашого катастрофального відвороту. Ціла УГА, обезсилена морально й матеріально, опинилась у «трикутнику розпуки», між Збручем, Дністром та Стрипою, тобто: І-ший корпус в районі Борщева, ІІ-гий корпус в районі Озерян, а ІІІ-тий корпус в районі Звиняча. В наслідок безнастанного відвороту армія втратила приблизно 3/4 свойого бойового стану та величезне військове майно, що знаходилось у запіллі — в Тернополі, Станиславові, Коломиї і Калуші та по всіх Окружних і Повітових Командах. Закуплених з тяжким трудом в Чехословаччині кілька вагонів муніції не можна було доставити, бо вони десь застрягли в Лавочнім. В районі розташування армії накопичилось багато військових і цивільних запільних установ, а там і урядовців зі своїми родинами і свояками, а їхні обози значно перевищали обози фронту. Все це спричинило загальний хаос і паніку. Всі втікали, але ніхто не знав куди й як? В Уряді і Начальній Команді настала цілковита дезорганізація й ніяк не можна було лиху зарадити. Державні секретарі і посли всюди нервово дебатували, навіть на мості в Заліщиках.
Наша група Гофмана мала теж поважні втрати в людях і матеріялі. Головною її силою був мій ІІ-гий курінь, який все ще числив понад 300 стрільців бойового стану та мав в цілості збережений обоз. Решта куренів групи — І-ший пор. Тарнавського, ІІІ-тий пор. Бізанца та ІV-тий пор. Підгірного мали заледве по 50– 90 стрільців-бойовиків. В групі настала певного роду депресія й бойовий дух підупав. Вистрашені стрільці ходили та збирались гуртками, підслухуючи, що говорять між собою старшини. А старшини — одні цілком зневірились і збайдужніли, а другі дебатували завзято, що й як дальше робити, шукаючи винних. Я належав до тих других і ми скликали в цій справі старшинську нараду. Під час дискусії виявилось, що головним виновником нашої програної були — уряд і Національна Рада, які замість того, щоб провадити політику згідну з воєнним часом, себто в дусі «все для воюючого фронту і перемоги» на ділі цей фронт занедбували, не доставляючи йому ні старшин ні стрільців ні так конечного воєнного матеріялу, — муніції і зброї. Перед у цьому вели соціялістичні та радикальні посли, які своєю пропаґандою проти старшин, «що дірвались влади і катують бідних стрільців і т. д.» та своєю розкладовою роботою проти армії, як цілости, накоїли багато лиха так на фронті як і в запіллі. У висліді цієї наради ухвалено: поробити заходи щодо встановлення якнайскорше військової диктатури, про яку вже від довшого часу ішли розмови між старшинами та переведення деяких змін в обсаді вищих команд. Щодо нашої 8-мої самбірської бриґади, рішено просити полк. Кравса, щоб усунув свого шефа штабу пор. Якверта, до якого старшини не мають довір’я, закидаючи йому нефаховість, а навіть і злу волю, покликаючись на його прикази недоцільного розпорошування наших сил під час вовчухської офензиви й дефензиви за командування ген. Ґембачева. З такими ухвалами вислано в делеґації до полк. Кравса — мене від піхоти і сот. Йосипишина від артилерії. Полк. Кравс вислухав нас уважно і заявив, що подасть це все до відома вищій команді службовою дорогою, а нас обох діймаючо скартав, що ми, як військо, повинні слухати приказів, а не мітинґувати в справах, які до нас не належать.
Подібні наради старшин мали відбутись і по інших корпусах, що в значній мірі причинилось до пізніших важних змін політичного й військового характеру. Дня 9 червня 1919 р. Президія Національної Ради і Державний Секретаріят передали всю владу д-р Євгенові Петрушевичові та проголосили його уповноваженим диктатором ЗУНР. Ставши диктатором д-р Петрушевич звільнив негайно ген. Омеляновича- Павленка з армії, на його місце іменував новим начальним вождем УГА енергійного наддніпрянського генерала — Олександра Грекова, а шефом штабу назначив полк. Карла Штіпшіц-Тернову. Ці зміни на найвищих щаблях державної драбини вплинули успокоюючо в запіллі та піднесли бойового духа на фронті.
Чортківська офензива
Плян наступу на Чортків вийшов начебто з низу, з ініціятиви 3-ої і 7-мої бриґад, які спонукали Начальну Команду до видання оперативного наказу ч. 7 з 7-мого червня 1919 р. — ударити на Ягольницю і Чортків, за підп ісом ген. Омеляновича-Павленка і сот. Вільгельма Льобковіца, начальника оперативного штабу. Згідно з тим наказом бриґади ІІ-го корпусу, 3-та і 7-ма, під проводом полк. Арнольда Вольфа та підп. Альфреда Бізанца здобули 7-го червня Ягольницю, а 8-го червня — Чортків, після чого нова Начальна Команда, під проводом ген. Грекова, видала в дні 9-го червня 1919 р. наказ до загального наступу на цілому фронті, а саме: І-ший корпус мав іти на Теребовлю і Тернопіль, ІІ-гий корпус — на Бучач, а ІІІ-тий корпус здовж лівого берега Дністра — на Язловець — Коропець — Нижнів.
Наша група Гофмана мала рушити до наступу на Язловець ранком, дня 10-го червня. Напередодні цього наступу приїхав до нас полк. Кравс в товаристві польового духовника отця Пелеха, зарядив збірку цілої групи, включно з артилерією, відбув перегляд всіх частин групи, після чого отець Пелех виголосив палку промову релігійно-національного змісту. По цій промові полк. Кравс скликав усіх старшин і в формі відправи пояснив нам плян наступу, а саме: всі піхотні частини мають сьогодні вечером зайняти випадові позиції в давніх російських окопах, між селами Цапівці і Базар, напроти Новосілки Язловецької й Язлівця. ІІ-гий курінь сот. Станіміра, як найсильніший, має наступати фронтально просто на Язловець, на ліво від нього, в напрямі Дуліб і Новосілки Язловецької, має вдарити ІІІ-тий курінь сот. Бізанца, а на право мають розвинутись І-ший курінь пор. Тарнавського і 4-тий курінь пор. Підгірного. Наступ має відбутися в той спосіб, що піхотні частини, з браку муніції (5-20 набоїв на кріс), не сміють стріляти, тільки під огневим прикриттям власної артилерії мають скоро посуватись вперед і в рукопашному бою змусити ворога до втечі. Згідно з цим наказом ми віднайшли вказані нам позиції і ранком, як тільки почало сіріти, розвинулись у дві рідкі і широкі розстрільні, сто кроків одна за одною та скорими скоками вперед, рушили до бою. Наша артилерія відкрила гураґанний огонь, обстрілюючи влучно польські становища так, що ворожі скорострільні та крісові кулі перелітали понад наші голови і ми могли скоро посуватися вперед. Відізвалась і ворожа артилерія, обстрілюючи нас ґранатами і шрапнелями. Я з ордонансами і адьютантом примістивсь між розстрільними та кермував боєм, даючи прикази і знаки щодо відповідних скоків вперед у догідні до цього моменти. По чотирогодиннім бою, моя передова розстрільна наблизилась до ворога на яких 200 кроків і я дав приказ задній розстрільній, щоб вона скоро долучила до передньої і в розгоні пірвала її до штурму на ворожі окопи. Між перебігаючими стрільцями я запримітив босого старшого десятника Сорочака і в поспіху спитав: «А черевики де?» «Шкода їх дерти! —
