впала відповідь — нових нема звідки дістати». Так наші стрільці берегли своє взуття! Понеслось грімке «гурра», ми кинулись на ворожі окопи і ворог подавсь у безладі назад. За кілька хвилин приґальопувала батерія сот. Царевича і прямим огнем та картачами почала обстрілювати утікаючих поляків. Решта батерій звернули свій огонь на міст на Стрипі і в той спосіб відворот для ворога був частинно замкнений. Ми зайняли місто, забрали в полон около 200 поляків та здобули їхній полковий обоз з великою кількістю крісової та скорострільної муніції, вісім скорострілів, чотири польові кухні, понад 300 крісів та кількадесят підвід з мундурами, білизною, черевиками й харчами, між якими було кілька мішків рижу, що в той час був рідкістю. Тим добром ми забезпечили свій курінь, а решту відставили до групи. Так ми здобули Язловець, в дні 10-го червня 1919 р. — і так виглядав наш перший офензивний наступ без крісової муніції.
Ми переночували в Язлівці, направили розбитий міст на Стрипі та рушили здовж Дністра в дальшу дорогу і над вечір прибули до села Порхова. Тут я дістав приказ, що завтра 12-го червня маю наступати своїм куренем на Коропець, що був обсаджений поляками в невідомій силі. Оглянувши передпілля, я побачив, що Коропець тяжко взяти фронтально, бо він находився в долині над річкою цієї самої назви, між двома великими горбами, і як донесли мені селяни, був обсаджений поляками подвійно — в долині над рікою і на протилежній горі. Тому я попросив до себе коменданта батерії сот. Царевича і ми в двійку оглянули ще раз терен й умовились, що завтра рано, як ще буде темно, мій курінь розвинеться в розстрільну і скоро збіжить з гори, а в міжчасі його батерія візьме під сильніш обстріл протилежну гору. В тій цілі його батерія ще сьогодні віддасть на гору кілька пробних стрілів, щоб добре встрілятись. На другий день, як тільки почало світати, я з куренем був уже над рікою Коропець, коло моста, який був обмотаний дротяними перешкодами. Поляки привітали нас сильним огнем з двох скорострілів, що находились у вікнах коршми на протилежному березі ріки. Ми автоматично скрились за домами і я дав приказ кільком сильнішим стрільцям кидати ручними ґранатами в сторону скорострілів в коршмі. Річка була широка і ґранати падали у воду, не долетівши до цілі. Тоді я покликав курінного великана чет. Дониґевича й казав йому попробувати щастя. Четар Дониґевич дібрав собі більшу яйцеву ручну ґранату, підсунувся ближче мосту та сильним кидом пустив ґранату в сторону скорострілів. Тим разом ґраната експльодувала перед самою корчмою й оба ворожі скоростріли замовкли. Ми кинулись на міст, понищили дротяні перепони і мостом дістались на другий беріг Коропця. Розвинувшись знову в розстрільну, ми пішли скорим наступом на протилежну гору і около 9-тої години перед полуднем здобули її. Тут ми побачили наглядно наслідки обстрілу нашої артилерії під командою сот. Царевича. Ворожі окопи були впрах розбиті та завалені трупами і раненими, а рештки їхньої обсади вивтікали на Нижнів.
Ми обсадили гору по обох боках битого шляху, що йшов з Коропця на Нижнів та вислали до команди групи зголошення про здобуття Коропця й обсаду коропецької гори, фронтом до Нижнева. За якої пів години прибув до нас з групи хор. Лалак зі своїми телефоністами, щоб получити нас телефоном з групою та зірвати перед нами телеґрафічні і телефонічні дроти, що йшли здовж гостинця в сторону Нижнева. При цій роботі йому удалось найти телефонічне получення з польською командою в Нижневі і ми довідались, що поляки приготовляються до протинаступу на нас ще сьогодні, о год. 4-тій по полудні. Це ми зголосили телефонічно команді групи і вона наказала нам випередити поляків та о год. 2-гій по полудні продовжувати дальше свій наступ на Нижнів. При цьому команда групи повідомила нас, що рівночасно з нами ІІІ-тий курінь пор. Бізанца і І-ший курінь поручника Тарнавського мають вдарити на Нижнів з північної сторони села Комарівки. Точно о год. 2-гій після обіду ми почали свій наступ. Терен був непригожий-хвилястий та скалистим, з невеличкими корчами, до того цілковито відкритий з ліва від сторони Дністра. Це використали поляки і взяли нас в перехресний огонь, фронтально і з ліва ізза Дністра, наносячи нам поважних втрат. Та це нас не здержало. Сотні, підбадьорені ранішним наступом на Коропець, напирали на ворога з нечуваним завзяттям так, що пізнім вечором ми здобули сильно укріплений причілок Нижнева та обсадили його одною сотнею. Цей наш наступ серед непригожого терену, хотяй удачний, був аж надто болючий, з 16-тьма убитими і 65-ма раненими, та мимо того курінь держався на причуд бадьоро. Ми заночували на здобутих позиціях, не знаючи нічого про те, що з зайняттям Нижнівського причілка, ми фактично окружили два польські батальйони, що стояли в бою з нашими куренями під Комарівкою. Ці польські батальйони, зорєнтувавшись в своїй грізній ситуації, залишили ніччю свої позиції, несподівано вдарили на нас з заду, а розбивши мою сотню напроти Нижнева зайняли з поворотом нижнівський причілок. Такий був вступ до пізніших важких боїв за причілок Нижнева, що тривали повних чотири дні й закінчились нашою виграною.
На другий день мій ІІ-гий курінь, що потерпів такі важкі втрати, стягнено з фронту як резерву 8-мої самбірської бриґади, а його становища зайняв ІV-тий курінь пор. Підгірного. Опинившись у запасі курінь дістав поважне доповнення т. зв. добровольцями (дезертирами) так, що на протязі кількох днів курінь мав вже 4-ри сотні з приблизно 800 стрільцями бойового стану. В міжчасі бої за Нижнів ішли дальше, аж поки не стягнено до остаточного удару більших сил — около 10 куренів піхоти з артилерією й панцерним потягом, і вони під командою полк. Кравса по двох днях завзятого бою здобули Нижнів в дні 16-го червня 1919 р.
Після цеї побіди, у нашому 3-тому корпусі зайшли поважні зміни. 8-му самбірську бриґаду полк. Кравса поділено на дві бриґади, 8-му і 11-ту, і приділено їх до ІІІ-го корпусу. Комендантом 8-мої бриґади став сот. Карло Гофман, а 11-тої бриґади сот. Карло Шльосер. Обох їх підвищено до ранґи отаманів. Команду 3-го корпусу перебрав від ген. Ґембачева Антін Кравс іменований ген. — четарем. До складу ІІІ-го корпусу увійшли: 2-га коломийська бриґада отамана Тінкля та 14-та бриґада отамана Василя Оробка, новоутворена з евакуйованих запільних частин Покуття.
З зайняттям Ягольниці, Чорткова, Нижнева, Бучача, Теребовлі, Тернополя і т. д. бойовий запал в армії піднісся до нечуваних розмірів, а в усьому народі зазначився великий підйом духа. В зайнятих нами місцевостях голосилось до війська усе здібне до зброї населення так, що в кількох днях ми доповнили свої частини до первісного стану, а запільні команди приступили до творення ще двох нових корпусів, ІV-го й V- гo. Тих корпусів нам не вдалось створити з браку потрібної кількости зброї і муніції. Поляки знали про це, і тому на скору руку почали стягати проти нас галерівські дивізії з Холмщини, щоб здержати наш наступ й погасити наш офензивний запал. Тіш часом наші корпуси, упоєні перемогою, з небуденним завзяттям посувались скоро вперед, здобуваючи від ворога щораз то нові села і міста. Бриґади ІІІ-го корпусу продовжували свій наступ здовж Дністра і в боях зайняли ось такі місцевости: 11-та бриґада отамана Шльосера — Сороки, Григорів, Слав’ятин, Лопухину, Рогатім і Псари. 2-га коломийська бриґада отамана Тінкля — Підгайці, Скоморохи, Свистільники, Чагрів, Журів, Бурштин, Підмихайлівці, Явці і Васютин. 8-ма самбірська бриґада от. Гофмана — Монастириска, Комарівка, Тростянці, Деліїв, Межигорці, Болшівці і Болшів. Мій курінь ішов понад самим Дністром — із боєм зайняв села — Петрил ів, Устє Зелене, Маріямпіль, Вашків, Дубівці, Мартинів і Букачівці.
В тому самому часі ІІ-гий корпус зайняв Галич та цілий ряд сіл та в дні 20-го червня у важкому бою здобув Бережани, а 1-ший корпус зайняв в днях 21-го і 22-го червня Підкамінь, Лукавець, Пуків і Броди. В дні 26-го червня т. зв. чортківська офензива дійшла до лінії Дністер — Свирж — Букачівці— Перемишляни — Красне — Броди.
На цій лінії поляки стягнули цілу армію (6 дивізій) ген. Галера і вдарили на нас протинаступом. Прийшло до завзятих дводенних боїв і в дні 28-го червня поляки перервали наш фронт під Янчином та повели свою протиофензиву. Начальна Команда з причини цілковитого браку муніції видала приказ до загального відвороту на цілому фронті. Тим разом відворот армії був вповні упорядкований. З початком липня армія опинилася знову між Стрипою й Збручем. В цьому районі зайшла знову зміна в Начальній Команді, а саме: диктатор Петрушевич звільнив Начального Вождя УГА, ген. Грекова і шефа штабу полк. Штіншіц-Тернову, а на їх місце іменував Начальним Вождем ген. Мирона Тарнавського, а шефом штабу — полк. Альфреда Шаманека. Нова Начальна Команда видала приказ до переходу УГА за ріку Збруч, в дні 16-го липня 1919 року.
З УГА на Східній Україні
Перехід УГА за Збруч
Дня 16 липня 1919 р. УГА перейшла на Велику Україну, за річку Збруч і згідно з наказом зосередилась: І-ший корпус в районі Лянцкоруня, напрям на Балин, ІІ-гий корпус біля Ориніна, напрям на Шатаву, ІІІ-ий корпус в околиці Фридрихівка-Ходорівці, напрямом на Янчиці. Начальна Команда УГА примістилась в Камянці Подільському.
