удалось нашому військовому проводові поширити терен діяння поза Проскурів, в околиці Староконстантинова і забезпечити себе з півночі.
Зате бої, які велись у тім же часі з большевиками в районі Жмеринки самими тільки наддніпрянськими частинами, без галичан, не увінчалась таким успіхом. Бої ці зводила група от. Юрка Тютюника, що складалась з 5-тої і 12-тої повстанських дивізій, повстанського загону от. Шепеля і 2-гої повстанської дивізії (т. зв. «Запоріжська Січ») от. Еожка. Бої велись зі змінним щастям від 22. 7. до 5. 8. 1919 р., але Жмеринки не здобуто з причини самовільної чи свавільної дисципліни Запоріжської Січі, яку вкінці, згідно з наказом ШДА з 5. 8. 1919 р., роззброєно, а майно і персональний склад перебрала група от. Тютюника.
В часі повищих боїв за посідання Проскурова і Жмеринки, І-ший і ІІІ-тий гал. корпуси посунулись дальше на схід, в район Нова Ушиця — Мильківці, на короткий відпочинок. 8-ма самбірська бриґада ІІІ-го гал. корпусу розташувалась у містечку Снітків І-шим і ІІІ-тим куренем, а мій ІІ-гий курінь і ІV-тий курінь пор. Підгірного дістали приказ іти дальше вперед, на т. зв. другий фронт і зайняти позиції: ІІ-гий курінь в селі Лужок, а ІV-тий в селі Долинки, фронтом до Бару. Перед нами мав находитись наш властивий фронт з повстанською обсадою от. Божка. Не був це суцільний фронт у військовому значенні і тому траплялися випадки, що большевицькі патрулі перекрадались крізь бойову лінію аж до нас і ми мусіли їх ліквідувати чи проганяти. На цім другім фронті нам поводилось незле. Місцеві селяни прийняли нас ввічливо і щиро гостили «чим хата багата». Ми добре відпочали, дещо зодягнулись та забезпечились крісовими і скорострільними набоями, російськими, а то й австрійськими, які нам селяни звідкись позносили.
В дні 5. 8. 1919 р. два галицькі корпуси — І-ший і 3-тий рушили, згідно з приказом, на схід, з метою наступати на Жмеринку, а саме: І-ший попрямував на Васютинці, а ІІІ-тий корпус перейшов в район Бар — Ялтуїчків. 8-ма галицька бриґада ІІІ-го корпусу скупчилась на південний захід від Жмеринки і зайняла випадові позиції в той спосіб, що І-ший курінь пор. Антона Тарнавського мав наступати вздовж залізничого шляху на залізничу станцію в Жмеринці, ІІ-гий курінь сот. Осипа Станіміра — на місточко Станіславчик, ІV- тий курінь пор. Миколи Підгірного — на Малу Жмеринку, а ІІІ-тий курінь сот. Данила Бізанца остав як резерва за І-шим куренем. Повстанська група от. Юрка Тютюника мала натискати з заходу, вздовж залізниці Проскурів— Жмеринка, а 5-та галицька бриґада 1-го корпусу мала вдарити з північного заходу, впюост на залізничу станцію. Дві інші бриґади 1-го галицького корпусу мали зайняти місто Браїлів й окружити ворога в Жмеринці. Запоріжський корпус з району Лятичів — Літинь мав здобути Вінницю і цілком відтяти відворот большевикам в напрямі Києва.
На відтинку Жмеринки большевики скупчили около 6000 червоних бійців з 7-ма бронепотягами.
Дня 8 серпня 1919 р. ми почали загальний наступ на ворожі позиції під Жмеринкою, Браїловом і Вінницею. Прийшло до завзятих боїв на цілому фронті, що тривали весь день до пізнього вечора. Ворог ставив розпучливий опір, маневруючи своїми бронепотягами у всіх можливих напрямах. Мимо важких втрат в людях ми перли вперед і над вечір опинились перед самою Жмеринкою, а саме: ІІ-гий курінь сот. Станіміра здобув з боєм місточко Станиславчик, ІV-тий курінь пор. Підгірного зайняв Малу Жмеринку, повстанці от. Ю. Тютюника і 5-та галицька бриґада захопили Пост Подільський і підступи до Жмеринки, а І-ший корпус окружним маневром зайняв місто Браїлів. Ніччю ми чомусь дальше не наступали, а тільки вислали вперед стежі, які дальше непокоїли ворога, а рівночасно донесли про великий рух большевицьких частин у самій Жмеринці. Це був знак, що ворог або пригої овляється до протинаступу або до відвороту. На другий день, ми наперли на Жмеринку зі всіх можливих сторін, при чому 5-та галицька бриґада й повстанці от. Ю. Тютюника вдерлись на залізничий двірець з північного заходу, а 8-ма самбірська бриґада зайняла місто Жмеринку з південного заходу. Большевицькі розбиті частини вивтікали на схід, а їхні броневики продерлись через Браїлів у напрямі Вінниці, якої Запоріжці вчас не зайняли, бо спізнились. В наші руки дісталась величезна воєнна добича — багато паровозів й залізничого табору та непроглядна кількість вагонів з різним військовим майном, де вже господарили по своєму повстанці отамана Тютюника, а 5-та галицька бриґада старалась щось придбати для своїх частин. Найбільший натовп був при вагонах зі шкірою, обувям, упряжею і сідлами і тут малощо не прийшло до бійки між поганцями і галичанами, бо галичани виставили при своїх здобутих вагонах стійки і не хотіли допустити до самовільного розбазарювання воєнного матеріялу. Побіч кількох вагонів соли галичанам припала ще цінніша добич, а саме — один вагон польових російських карт цілої Наддніпрянщини, які відтак розділено між усі галицькі частини, включно до сотенних команд. Так два галицькі корпуси, І-ший і III— тий, наспілку з повстанцями от. Тютюника здобули Жмеринку і Браїлів, згідно з наказом в дні 9. 8. 1919 р. Зате Запоріжці і 10-та галицька бригада спізнилися з зайняттям Вінниці на один день і це дало большевикам змогу вицофатись із загроженої Жмеринки в напрямі Києва та забрати з собою 7 бронепотягів і багато воєнного та залізничого матеріялу. В той спосіб ми розбили Кам’янець-Подільський котел та здобули важний залізничий вузол Проскурів — Жмеринка— Одеса і Жмеринка — Козятин — Київ, такий конечний для дальших наших операцій на Київ і Одесу.
Блискавичний похід на Київ
По проломі Как’янець-Подільського кітла і здобутті випадових позицій, Проскурова і Жмеринки, прийшла черга до властивого походу на Київ під проводом новоутвореного в дні 10. 8. 1919 р. Штабу Головного Отамана. Відносно дальших військових операцій було два пляни: наддніпрянський: похід на Київ, і галицький: похід на Одесу. Наддніпрянський плян передбачував здобуття Києва, як столиці цілої України. Під оглядом політичним це мало б величезне значення для української справи не тільки в краю, але й за кордоном. Під економічним оглядом посідання на Київщині цукроварень, гарбарень, горалень та великих військових маґазинів причинилося б до вивінування обох українських армій найконечнішим воєнним матеріялом. Галицький плян, це похід на Одесу, щоб вибити собі вікно до Европи. При посіданні Одеси був би Чорним морем доступ до Европи і змога наладнати з нею торговельні та політичні зв’язки, бо Херсонщина і Катеринославщина це т. зв. шпихлір Европи щодо збіжжя і залізної руди. В такий спосіб була б змога одержати з закордону зброю, одяг, взуття і ліки. Щоб це осягнути, треба було осібного договору з Антантою, якого не було і який ледви чи далося б було тоді заключити?
Стратегічне положення воюючих з сої іою армій було під тодішну пору приблизно таке: обі українські армії, наддніпрянська і галицька, находились в районі Кам’янця-Поділь-ського, замкнені з заходу поляками, а з півночі, сходу і півдня большевицькими арміями, 12-тою і 14-тою, у віддалі гарматнього стрілу. Знову ж денікінські війська, зайнявши Лівобережжя, посувалися вздовж Дніпра на Київ і поволі відрізували 14-ту большевицьку армію на Катеринославщині. При бистрому поході українських армій на Київ, 14-та большевицька армія була б відтята і зліквідована, а ціле Правобережжя з усіми воєнним і залізничим майном попало б у руки українців. І якраз це стратегічне положення було причиною, що Штаб Головного Отамана рішився випередити денікінців і повести головні воєнні операції на Київ, а слабшими силами йти на Одесу, щоби в такий спосіб окружити і знищити 14-ту большевицьку армію та обсадити побережжя Чорного моря враз з Одесою.
В тій цілі наказом Штабу Головного Отамана ч. 4 з 12. 8. 1919 р. поділено обі українські армії на три армейські групи, а саме: Центральна Армейська Група, як головна і ударна — два галицькі корпуси, І-ший і ІІІ-тий, без 11-тої галицької бриґади та наддніпрянський корпус Запоріжців — під командою ген. Антона Кравса, мали зайняти Сквиру, Козятин і Бердичів та вдарити на Київ, б) Східна Армейська Група — Наддніпрянська Армія, без Січових Стрільців (СС-ів) і Запоріжців, та 11-та галицька бриґада ІІІ-го корпусу, як охорона правого крила Центральної Групи, під командою от. Василя Тютюника, мала йти на Одесу і зайняти район Бірзуля — Умань — Володарка, в) Західня Армейська Група — ІІ-гий галицький корпус і СС-си, як охорона зліва, під командою полк. Вольфа мала зайняти Шепетівку, Житомир і Коростень.
Бої Центральної Армейської Групи йшли вздовж залізничого шляху Жмеринка — Київ і були незвичайно бистрі й удачні. По здобутті Вінниці, в дні 10. 8. 1919 р. і залишенні там залогою 14-тої галицької бриґади ІІІ-го корпусу. Центральна Армейська Група ударними боями і форсовними маршами посувалась скоро вперед. Мій курінь, тобто ІІ-гий курінь 8-мої самбірської бриґади, ІІІ-го корпусу, завагоновано і нашим завданням було доганяти ворога і наступати йому на п’яти, щоб він не мав спромоги упорядкуватись та ставити який небудь опір. Витропивши в такий спосіб ворога, ми заздалегідь вискакували з вагонів, розвивались у розстрільну і піддержувані огнем нашої імпровізованої панцерки, починали бій. Заалярмовані тим другі наші частини, скорим маршем долучували до нас зправа чи ліва і ми змушували ворога до відступу.
