фронту (він був технічним старор: ною в запіллі австрійської армії) даючи мені приказ, щоб я довільно поробив поправки в обсаді фронту, такі, які буду уважати за відповідні й доцільні, та щоб відтак получивсь телефонічно з групою і щоденно подавав туди ситуаційний звіт. На цьому передача фронтового відтинку скінчилась і сотник Гофман від’їхав до Рудок. Небавом по його від’їзді прийшла до нас вістка, що до Рудок має прибути з Великої України артилерія — «Дніпровська Гарматна Бриґада», під командою от. Білокриницького. Ця бриґада складалась із двох полків по З батерії, з 4-ма дводюмовими гарматами, разом 24 гармати. Команда цієї бриґади примістилася в селі Дубаневичі, а поодинокі батерії розміщувалися в міру потреби по селах ближче фронту — на Рущині в У герцях, в Гошанах, Шоломиничах, Путятичах і т. д.
З прибуттям наддніпрянської артилерії наш фронт значно скріпився і прибрав більш стабільний характер. Тепер підп. Кравс зарядив дальшу розбудову рудецької групи, а саме — її вужчого і ширшого штабу. На його домагання стрийська воєнна область (полк. Коссак) відкомандувала до Рудок декілька фахових старшин і при їх помочі в прискоренім темпі зорганізовано команду групи в ось такий спосіб:
В часі, коли команда рудецької групи була зайнята організуванням допоміжних установ ширшого штабу, її частини на фронті зовсім самочинно без наказу згори, тобто з групи, були приневолені зводити в різних місцях бої позиційного характеру. Поляки, боячись дальшого наступу українців, повели оживлену розвідчу акцію, більшими чи меншими випадами з наміром відтиснути нас якнайдальше від залізничого тору Городок — Судова Вишня. Ми відповідали тим самим, а відбиваючись, старались найближче дістатись до залізничого шляху, щоб перервати залізниче получения ворожого фронту з його запіллям. Наші старшини і стрільці ніяк не могли спокійно приглядатись, як перед їх очима раз-у-раз курсували ворожі потяги, довозячи до Львова підкріплення, муніцію і харчі. З тої причини були навіть деякі негодування і нарікання на нашу команду.
На саме Богоявлення, це є 19. 1. 1919 р. прийшов приказ, що бувша сотня чет. Йовика з 1-го куреня пор. Гладиловича робить позірний наступ на Любінь Великий, та щоб рівночасно одна з сотень сотн. Станіміра вдарила на село Черляни. Згідно з приказом я вислав до наступу сотню пор. Тарнавського, що находилась на моїм правім крилі, в селі Нойгоф, фронтом до Городецького Передмістя і с. Черлян. Пор. Тарнавський приказ виконав і зайняв частинно Черляни, однак мусів скоро відступити і зайняти давні позиції в Нойгофі, бо вміжчасі поляки з Городецького Передмістя повели протинаступ на зади його сотні. Колишня сотня чет. Йовика рівнож потерпіла невдачу і зі стратами обсадила знову Поріччя Ґрунтове. Другої чи третьої ночі після цього бою чет. Волод. Караван вислав з Угерець, з 5-тої сотні, розвідчу стежу в сторону Попелів іБраткович. Стежа вернулась над ранком і зголосила, що вона дійшла аж до залізничого шляху і там з власного почину коло вілдукту в Братковичах висадила ручними ґранатами кілька рейок у псвітря. У відплату за це поляки зараз же на другий день пішли наступом наУгерці з двох сторін — з Городка Ягайлонського і Попелів. По цілоденному бою ми наступ відперли та посунулись дещо вперед, ближче Городка й Попелів, зайнявши й обсадивши Стоділки й Ебенав.
Зірвання залізничих рейок в Братковичах звернуло увагу наших вищих команд на цей мій фронтовий відтинок та дало почин обом воюючим сторонам до стягання чимраз то більших сил вздовж залізничого шляху: Городок — Судова Вишня. Вслід за тим я поправив обсаду фронту в той спосіб, що 6-та сотня пор. Тарнавського зайняла позиції в с. Нойгоф та сильно укріпила роздоріжжя: Любінь Великий — Гошани й Городок — Зашковичі, 5-та сотня чет. Каравана обсадила У герці Незабитівські й Ебенав, фронтом до Городка і Попелів, а 7-ма сотня чет. Івана Вовка с. Годвишню і фільварок Генриківку напроти Долинян і Вовчух. Одна батерія Дніпровської бриґади примістилась на Рущині в У герцях зі змогою обстрілу Черлян, Городка і Попелів, а друга батерія — с. Гошани, для обстрілу Долинян і Вовчух. Команда куреня була рухома і находилася в міру потреби в У герцях на Рущині та Годвишні.
Мій побут в селі Годвишні замітний тим, що тут місцеві селяни дали нам повну піддержку, так щодо укріплення фронтових позицій, як і довозу харчів та муніції з запілля. А відбулось це в ось такий спосіб: я прикликав до себе війта, старшого ржє віком около 60-тки і сказав: «Я тут у вас комендант на фронті, а ви комендант в селі. Ми на фронті будемо воювати, а ви в селі маєте нам помагати так щодо підвод, як і шарварків та інших військових потреб, з якими я до вас звернуся. Зима гостра, мої хлопці повнять службу на узгір’ях між Годвишнею а Долинянами легко зодягнені і напів босі. Їм треба якось помочи, подумайте, якби цему зарадити». На цьому я скінчив, а війт м’яв свою шапку і мовчав. По кількох мінутах піднявсь і з повагою промовив: «Пане коменданте, все буде зроблене як накажете». З тим він відійшов і почав діяти. З власної ініціятиви пішов по селі і назбирав кільканадцять старих кожухів для нашої передньої сторожі, що постійно держала службу на горбі перед селом, а ці кожухи визичив нам на весь час нашого побуту в селі. Відтак на мій наказ зорганізував на швидку руку шарварок з кількадесят селян, які на протязі двох днів, ночами, під надзором і вказівками сотенного коменданта значно поправили і поглибили наші окопи, а для передньої сторожі побудували вигідну землянку з камінною печею включно. Стрільців, що квартирували в селі, гостили чим хата багата, а хворих чи ранених доглядали дбайливо як своїх рідних. До того всього селяни через своїх кревних і знайомих давали нам цінні інформації щодо руху ворожих сил в передфронтових селах. Ось так прийняло нас с. Годвишня зі своїм стареньким війтом на чолі.
Моя обсада нашого фронту показалась доцільною, бо поляки, хотячи відсунути нас якнайдальше від залізничого тору, збирали сили і вдаряли на нас в різних місцях, роблячи випади з Черлян, Городка, Браткович, чи Долинян. Про ці ворожі рухи ми заздалегідь були інформовані місцевим населениям, чи нашими стежами, і тому могли успішно відбиватись, посуваючись обережно вперед. До команди групи ми щодня посилали докладні звіти про зведені нами бої і про рухи ворога, алярмуючи команду, щоб надсилала підкріплення. З початком лютого 1919 р. такі підкріплення почали надходити. Першим прибув коломийський курінь пор. Володимира Левицького з-під Львова, з Дублян, з трьома сотнями, 1-шою — чет. Теодора Палійчука, 2-гою — чет. Степана Свириди і з 3-тою — чет. Андрія Палія, а відтак 1-ший курінь У СС-ів — пор. Онуфрія Івановича з трьома сотнями піхоти, сотнею скорострілів, батерією піхотних гарматок і відділом кінних Гайдамаків, разом около 1000 стрільців бойового стану. Комендантами сотень були: 1-ша сотня — чет. Степан Волинець, 2-га сотня — чет. Володимир Верхомий, 3-та сотня — чет. Василь Кривоус, 4-та сотня скорострілів чет. Кость Третяк, 5-та батерія піхотних гарматок — хор. Гриць Цьокан, 6-та чета кінних Гайдамаків — пор. Липчук. Заступником коменданта куреня й адьютантом був пор. Володимир Калина.
Третім з черги прибув до нас 1/24 курінь чет. Ясінчука впрост з кадри в Коломиї і його я примістив в селі Добряни як забезпечення мого лівого крила. Всі ці три курені команда рудецької групи прислала на наш відтинок з коротким приказом — «до диспозиції сотника Осипа Станіміра». Вслід за тим я був змушений діяти самостійно, тобто командувати аж 4-ма фронтовими куренями. Саме тоді поляки повели на нас свій другий наступ з Попелів в сторону Стоділок й Ебенав. Я вислав до протинаступу 2/24 курінь пор. Левицького, який відбив наступ і зайняв Попелі, Малі і Великі, фронтом до Браткович та обсадив північну частину села Долинян. Десь 12 лютого 1919, прийшов приказ, що курінь пор. Гладиловича має відійти в район Добряни — Милятин— Бар, а курінь сотника Станіміра своєю правою сотнею пор. Тарнавського має тимчасово обсадити село Поріче Ґрунтове, поки не змінить її курінь пор. Михайла Ліщинського з групи «Щирець». По думці приказу сотня поручника Тарнавського рушила ніччю до обсади Поріча Ґрунтового. Тимчасом поляки вдарили на неї з Поріча Любинського і її, необізнану з тереном, розбили. Частина розбитої сотні подалась до села Завидович, а друга частина з пор. Тарнавським пробилась на схід, за річку Верещицю і там в селі Піски стрінула 1-ший курінь УСС-ів, що був у перемарші з-під Львова до рудецької групи. Комендант, цього куреня пор. Онуфрій Іванович вислав зараз до протинаступу на Поріча Ґрунтове одну свою сотню, яка відбила село назад, взяла кількох полонених та здобула один скоростріл. Під вечір прибув з групи «Щирець» курінь пор. Михайла Ліщинського, який змінив сотню УСС-ів й обсадив Поріча Ґрунтове. Сотня пор. Тарнавського
