позав'язуй ногавиці і качайся по траві. Півдня покачаєшся - як рукою зніме.
- Дорогі мої сусідоньки, - схлипнув я, зворушений надією, - чий метод допоможе - озолочу.
Наступного дня першою влетіла тітка Ліза. Як почала репіжити кропивою з будяками, потім розтирати. Після неї мій поперек тричі прасувала тітка Клара, а сусідка Фросина принесла з лісу велике відро з мурашками. Процедуру з мурашками довелося перенести надвір, бо кляте створіння розповзалося з відра по всіх закутках. Потім сидів на розі хати на відрі, а перехожі йшли та дивувалися:
- Здурів чоловік - на відрі сидить, ще й «огірочки» виспівує!
До експерименту з дикими бджолами справа не дійшла. Тітка Ганна гепнулася з дерева і вивихнула руку. Підвечір я втратив свідомість, і мене доставили в клініку. Місяців три лікували від опіків... Радикуліту - мов не було. Авторитет моїх сусідок злетів у зеніт. Вони ходили по знайомих і хвалилися:
- Бачили - чоловік ходити не міг. Тепер он як вистрибує! А ви народну медицину гудите.
МИСТЕЦЬКА ВЕЧІРКА
Сюди я потрапив випадково. Напосівся товариш:
- Ти не знаєш цієї родини - унікальна! Сучасна!.. Та й публіка збереться інтелігентна. Між іншим, буде режисер з театру, художник теж обіцяв прийти. Поп'ємо чайку, поговоримо про мистецтво.
Коли я прийшов, гості вже сиділи за столом. Чоловік з інтелігентним обличчям саме розповідав:
- Уявляєте, як мені вчора пощастило. Заходжу в магазин, дивлюся і очам своїм не вірю - на полиці жигулівські хрестовини.
- Везе ж чоловікові, - з неприхованою заздрістю зітхнув хтось у кутку.
Сусід, що сидів поруч, бідкався де дістати дублянку, інші стали нарікати на погану роботу станцій технічного обслуговування, хтось скаржився, що його обійшли місцем під гараж.
З часом, коли гості виговорилися, режисер театру почав було розповідати про постановку прем'єри, та його мало хто слухав - погляди гостей були спрямовані на господиню: та якраз показувала елегантні жіночі туфельки на платформі. Жінки навперебій взялися їх приміряти й кидали при цьому докірливі погляди на своїх чоловіків.
А тим часом господиня уже хвалилася килимом.
Поступово розмова зайшла на кулінарні теми. Гість, що сидів поруч з господарем, виявився неабияким знавцем лососевих. Од нього я вперше дізнався, що назва риби «горбуша» походить від того, що в самця під час нересту виростає горб.
- Оце б чоловікам таке, - пирснула в кулак моя сусідка, - а то спробуй угадай, котрий з них одружений.
- Не забувайте, що самці-горбуші після нересту гинуть, - пояснив гість.
Сусідка енергійно замахала руками:
- Беру свої слова назад! - При цьому вона значуще підморгнула моєму товаришеві: - Щось нині наш поет мовчить.
Гості попросили його прочитати щось із нових віршів. Поет прочитав. Але в цей час господиня якраз подала каву з тістечками. Забувши про поета, всі навперебій стали вихваляти тістечка - за їх словами, витвір кулінарного чуда.
Як гості наситилися, господарі влаштували невеличку екскурсію по кімнатах своєї оселі: показували кришталь, не оминули і бібліотеки. Вона в них своєрідна - всі книги розташовані за кольором палітурок. Глянеш збоку - веселка, та й годі! Я хотів було погортати одну з книг, але виявилося, що вона навічно заклеєна в целофан - од пилюки. Далі нам показували імпортні меблі, оригінальні люстри. Затим ввімкнули кольоровий телевізор.
Зрештою, нас знову запросили до столу. Тут уже розмову прибрали до рук жінки. Чого тільки ми не наслухалися про рідкісні предмети жіночого туалету. Та чи не центральною стала розповідь чоловіка з інтелігентним обличчям про коптіння вепрових окостів. Хтось зауважив, що як так далі піде справа з масовим полюванням, то наші діти зможуть побачити звірину хіба що в музеях. Та йому у відповідь кинули:
- Природа щедра - на всіх вистачить!
Невдовзі, коли гості почали прощатися, господарі заговорили в один голос:
- Приходьте ще - поговоримо про мистецтво...
ВАКАНСІЯ
Реп'яшок раз по раз слідкує за виразом обличчя свого начальника Миколи Вікторовича і вже по ньому судить про художню досконалість того, що відбувається на сцені. Реп'яшок торжествує!.. Враз у нього всередині ніби щось обірвалось - Микола Вікторович засовався по стільці, скривився і... відвів погляд убік.
Того, що його начальник витяг з кишені флакончик з таблетками, Реп'яшок не помітив - він з жахом споглядав, як рояль ніжкою зачепився за нерівну підлогу, а двоє робітників не могли його зрушити з місця... У концерті наступила довга пауза. З-за куліс визирнуло перелякане обличчя Реп'яшкового заступника Кропивкіна.
«Придумай щось», - показав йому на мигах Реп'яшок і при цьому зробив таку гримасу, що Кропивкін зник, мов привид, аби заповнити паузу.
- Чого стовбичите, не бачите, що на сцені діється? - у свою чергу накинувся Кропивкін на режисера. - Ганьба! Провал! Такий концерт під кінець зіпсувати!..
- То ваша вина! Не могли заздалегідь усе передбачити, - аж трясся од злості режисер, докоряючи керівникові вокального тріо.
Після вимушеної паузи концерт продовжувався. Хоча Микола Вікторович не відривав погляду від сцени, Реп'яшок більше не торжествував.
«Це ж він завтра на нараді згадає моє прізвище перед усіма, - повзли в його голові чорні думки. - А все через Кропивкіна. Цього йому не прощу!»
«Бездара!»- холодно дивився на режисера Кропивкін і в думках підшукував фахівця на його місце.
«Він іще шкіриться. Тут плакати треба!.. Більше, голубе, й ноги твоєї у нас не буде», - думав режисер про керівника вокального тріо.
Одним словом, збиралося на грозу і всі очікували грому.
Та по закінченні концерту Микола Вікторович, на диво, почав дякувати учасникам художньої самодіяльності.
«Не хоче псувати настрою всьому колективу, - мучився Реп'яшок. - Мені зробить зауваження наодинці».
Зрештою, начальник простяг йому руку і сказав:
- Молодці!
Реп'яшок був на сьомому небі. Тріумфуючи, помахав рукою за куліси Кропивкіну.
- А що я вам казав! - мало не обнімав режисера Кропивкін.
- Вітаю вас, друже, - тряс руку керівникові вокального тріо режисер. - - Ви талановитий керівник. Таких би нам побільше! Шкода, що немає вакансій.
- Може, з'являться, - підказав йому хтось із робітників, котрі тягли на місце рояль.
- На кого ви натякаєте? - обмер Реп'яшок, спостерігаючи, як обличчя Миколи Вікторовича знову спохмурніло і скривилося.
СУХІ ГРИБИ
