- От що, Веніаміне Прохоровичу, - сказав керуючий. - Ми тут усе як слід зважили і прийшли до висновку: обмежитися попередженням. Так що зробіть відповідні висновки і працюйте. Бажаю успіхів!
«Пронесло», - радів у душі Хвильований.
ДАЙТЕ ЛИШЕ СТРОК...
На пункті засолювання овочів день у день нарікання:
- Люди в космосі літають, а тут як відрами воду носили, так і досі носимо. Наші сусіди три роки тому водогін спорудили.
- Бо там майстер як майстер, а наш коли не на рибалці, то цілими днями в буфеті пропадає.
Майстер Крижень заспокоював своїх підлеглих:
- Не такі вже у сусідів гаразди, як ви думаєте. Є водогін, зате таких ванн для миття овочів, як у нас, немає.
- Що нам з отих ванн, коли вони на складі.
- Головне - вони є! Тепер ось наряд на труби виписали. Виготовимо документацію, і як буде водогін, то й ванни підключимо.
Десь через місяць по цій розмові на подвір'я засолювального пункту в'їхав грузовик, ущерть навантажений трубами.
- А ви не вірили, - святкував перемогу Крижень. - Скоро й траншеї почнуть копати.
Коли зозуля закувала третю весну, на подвір'ї з'явилися сантехніки й розвели руками.
- На водогін труби не годяться - поржавіли. - Обернулися, та й пішли.
Невдовзі Крижня викликали в центральну бухгалтерію.
- Або з тими трубами щось робіть, або платіть.
- О-о! Нарешті-таки взялися! - раділи робітники, як уздріли газозварників на подвір'ї засолювального пункту.
Цілими днями вони щось вимірювали, різали, зварювали. А за тиждень робітники прийшли вранці на роботу і ахнули: їх зустріла велетенська, зварена з водогінних труб, арка.
- Ото й усе?! - допитувалися у Крижня. Майстер докірливо похитав головою:
- Не вболіваєте ви за рідний засолювальний пункт. Невже вас не радує, що наш центральний в'їзд прикрашає отака солідна арка? Ну скажіть, де ви ще таку красуню бачили? - А по хвилі додав: - Не все зразу, дорогі мої: втнули арку, тепер і за водогін візьмемося. Як той казав: «Дайте лише строк...»
ЩЕ Й НЕЗАДОВОЛЕНИЙ
Скверик.
Обабіч лавочки. На одній з них сидить тонкий, як лозина, громадянин. З'являється огрядний громадянин, витирає спітніле чоло й час від часу поправляє рюкзак.
Огрядний громадянин. Чи не скажете, як пройти до Туристичної бази?
Тонкий громадянин (підводиться з лавочки й розпливається у люб'язній посмішці). - О-о, простіше простого. Можете зав'язати мені очі, і я проведу вас, куди забажаєте... Між іншим, від природи в мене надзвичайна орієнтація в просторі. Колись, пам'ятаю, ми заблудилися з товаришем у тайзі. До речі, то був географ. Він мене тягне в один бік, я його - в другий...
Огрядний громадянин (поправляє рюкзак). Вибачайте, в мене обмаль часу - моя група за годину вирушає в похід.
Тонкий громадянин. Звичайно, тут приємності мало. Точно так, як мені тоді з географом було: вперся чоловік - і, хоч ти йому на голові кілок теши, своє торочить.
Огрядний громадянин (зиркає на годинник). То в якому ж напрямку турбаза?
Тонкий громадянин. Ідіть прямо он тією вулицею. Йдіть собі, йдіть, аж поки вам не трапиться восьмиповерховий будинок. До речі, це первенець у нашому місті. В ньому всю сферу побутового обслуговування розмістили. Між іншим, тиждень, як тут Будинок побуту відкрили. Я навіть виступав як колишній працівник сфери побутового обслуговування...
Огрядний громадянин. То, кажете, йти прямо?
Тонкий громадянин. Біля Будинку побуту звернете наліво й побачите стару церкву... Між іншим, це архітектурний пам'ятник XV сторіччя. Старі люди переказують, що там за мурами люди колись ховалися од татарського нашестя.
Огрядний громадянин. Кажете, дійти до церви. А потім куди?
Тонкий громадянин. Далі йдіть до парку... Між іншим, розповідають, що на тому місці шуміли прапраліси.
Огрядний громадянин. Вибачайте, а як же ж з парку до турбази?
Тонкий громадянин. До якої турбази?
Огрядний громадянин. Ну, до тієї, про яку ви мені казали.
Тонкий громадянин. Я- вам? Це ви мені казали!
Огрядний громадянин. Навіщо ж ви мені мало не півгодини морочили голову?
Тонкий громадянин. Ви питали - я відповідав. А вже як вам так потрібна турбаза, поспитайте у міліціонера - він мусить знати... До речі, там, де він стоїть, колись була міська ратуша...
Огрядний громадянин поспішає до міліціонера.
Тонкий громадянин (зітхає). Отак завжди: ти до людини з чистим серцем, а вона ще й незадоволена...
ПЕРЕДБАЧЕНА НЕСПОДІВАНКА
Деньочок нині видався такий, що в мене від утоми аж злипалися очі. Як колись якийсь там король у скрутну годину пропонував півцарства за коня, так я тепер міг віддати навіть передплатну квитанцію на «Королеву Марго» за сон... Сон уже мацав мене з усіх боків, та що з того, коли на столі лежала недописана, обіцяна завтра на ранок, стаття до газети.
«Хіба що пару годинок спочину, а тоді з новими силами за статтю візьмуся, - рятувався я подумки. - Але хто мене розбудить?.. Звичайно ж, будильник».
- Не знаєш, де наш будильник? - питаюся у дружини.
- Шукай між Михайликовими іграшками...
- Нічого собі виховання - таку необхідну в хаті річ оддала дитині гратися.
- А скільки маю просити, щоб у ремонт заніс?
- Нічого страшного. Зараз я його сам відремонтую. - Стараюся не заглиблюватися з дружиною в полеміку, бо знаю, що зараз нагадає мені і зіпсований пилосос, не обмине й пральну машину, та й про зіпсований кран у ванні не забуде...
Всідаюся за стіл. Тільки-но в будильнику колупнувся, як це пружина - ш-ша-ар-р-ра-ах-х! Коліщатка по підлозі - дзінь-дзілінь! Один футляр у руках залишився. Рачкую по хаті: де ти їх знайдеш, коли очі злипаються.
«Піду в душ освіжуся, а вже тоді за пошуки візьмуся», - міркую собі.
Заходжу у ванну, роздягнувся і тільки взявся за кран, як він, гемонський, хруп! Як ударить фонтан води!.. Наліг грудьми на водну стихію: де там - ще дужче б'є.
- Жінко-о-о! Ряту-у-уй!
- Іроде ти окаянний! Чи я ж тебе не просила кран одремонтувати, - накинулася вона на мене.
