Поки дружина шукала, чим заткнути кран, я вичерпував воду. Аж тут, як на гріх, світло - блим і погасло.
Це для мене не було несподіванкою. Кілька тижнів я збирався викликати електромонтера, щоб проводку замінив, та все було ніколи.
Вранці один за одним на мою голову посипалися сюрпризи: сусід у найкатегоричнішій формі запропонував, щоб відремонтували залиту водою квартиру, редактор за недописану статтю оголосив догану. А дружина, та взагалі перестала мене помічати...
І все через таку дрібницю. Навіщо я зачепив того клятого будильника?
Якби ж то знав, де впадеш...
БУЛИ Б ДРУЗІ
Якось на одній з нарад мова зайшла про те, що, мовляв, наш брат гуморист мало буває на підприємствах, не виступає з критичними зауваженнями на сторінках газет. Цей виступ викликав серед присутніх широке обговорення. Мусій Мусійович (начальник «Водоканалтресту»):
- Правильне і своєчасне зауваження, бо не секрет, що в наших газетах майже немає критичних статей. Журналісти чомусь десятою дорогою оминають наші підприємства, пишуть про що завгодно, тільки не про нас... З цієї високої трибуни я заявляю: приходьте, товариші, зустрінемо, як дорогих гостей!
Макар Макарович (начальник контори «Котлонагляд»):
- Абсолютно згодний з попереднім промовцем. Я вам наведу такий факт. Минулого року після критичного виступу газети ми пустили по трубах центрального опалення на п'ятсот кубів гарячої води більше, ніж позаторік! Про що це свідчить? Висновок простий - критикніть нас глибше, і ми вам тисячу - та яку там тисячу! - дві тисячі гарячої води дамо!
Сергій Сергійович (начальник «Газконтори»):
- Я скажу, товариші, просту істину: до власних недоліків з часом просто звикаєш, перестаєш їх помічати. І ось приходить до тебе журналіст: порозмовляє, підкаже, що і куди, напише і про хороше, і про хиби в роботі... Що такій людині скажеш?
Крім великої подяки, - нічого! Ми з нетерпінням чекаємо вас, товариші журналісти, не кажучи вже про гумористів. Дмитро Дмитрович (начальник «Міськсвітла»):
- Хіба є щось приємніше, як зустріч з творчою людиною? Порозмовляєш, посперечаєшся, з чимось погодишся, з чимось ні, але для загальної справи яка користь! Не буду багато говорити, скажу лише одне: ласкаво просимо, дорогі товариші!
Через кілька днів після наради я завітав у «Водоканалтрест». Мусій Мусійович зустрів мене привітно, довго розпитував про творчі плани, здоров'я, почастував цигаркою; особисто розповів про роботу контори, довго тиснув руку прощаючись. Того ж вечора я написав статтю про «Водоканалтрест», у якій не оминув і ряд серйозних недоліків, що цілком залежали як від самого керівника, так і від його підлеглих.
У «Котлонагляді» Макар Макарович протягом години показував мені таблиці, діаграми, хвалився високими показниками. Коли ж я запитав про недоліки, він заклопотано глянув на годинник і вигукнув:
- Вибачайте, але мені у міськвиконкомі необхідно бути. Заходьте іншим разом- посидимо, поговоримо...
Він на ходу пірнув у пальто і зник за дверима кабінету. Сергій Сергійович вітав мене на порозі кабінету:
- Давно б отак! Сідайте... Значить, прийшли-таки? І правильно зробили. Ми якраз нову магістраль в експлуатацію здаємо. Це ж, знаєте, скільки трудящі додатково голубого палива отримають?
- Уявляю! Тільки ось люди пишуть нам...
Зустріч із Дмитром Дмитровичем розпочалася екскурсом в історію електрики.
- Пробачте, - прослизнув я в коротку паузу довгої розповіді. - Тут мешканці скаржаться...
Дмитро Дмитрович не дав мені договорити і переключився на характеристику категорій характерів людей. Він яскраво довів, що їхні абоненти вередуни, які самі не знають чого хочуть.
- Вони, зокрема, пишуть про освітлення вулиці Ясної, - спрямував я розмову у потрібне русло.
Дмитро Дмитрович на цю приманку не пішов і тут же розчинив мені двері у перспективний план розвитку електромережі наступних років...
Статті і фейлетони з'явилися в газеті. З хвилюванням я чекав на радісні дзвінки керівників тих установ, яким допоміг виявити недоліки. Поки в моїх грудях цвіли надії, сталося незрозуміле: під приводом якогось там порушення правил техніки безпеки при монтажі водопровідних труб у моїй квартирі припинили подачу води, перестали гріти батареї центрального опалення. Представники газової контори, проекзаменувавши мене з правил користування голубим паливом, прийшли до висновку, що я виріс у лісі, і перекрили газ. Учора електрик виявив, що пломба на електролічильнику повернута не в той бік - на цій підставі вимкнули світло.
Тепер я позичаю воду у сусідів, їжу готую на вогнищі біля будинку, вечеряю при свічці і сплю у верхньому одязі.
Незручності значні, але вони мене зовсім не лякають, бо Макар Макарович, Мусій Мусійович та Сергій Сергійович з Дмитром Дмитровичем тепер мої щирі друзі і, гадаю, у біді не залишать.
ПЕРШЕ ВИПРОБУВАННЯ
У нашому відділі зібралися одні інтелектуали. Не пам'ятаю такого випадку, аби хтось не розгадав найзаплутанішого кросворда чи чайнворда. Навпаки, самі в робочий час складали такі кросворди, що вся установа розгадувала їх тижнями.
Крім цього, наш відділ славиться ще й тим, що половина працівників - технічні ерудити. Чого вони в цім році у робочий час не повигадували: тут тобі і міні-робот, який, підблимуючи лампочками-очима, горлопанив на весь відділ:
Була сконструйована і Червона Шапочка, яка наспівувала вовкові:
Однак сенсацією сезону був апарат ДУР-1. Цю назву він дістав од своїх авторів - Далько, Ушко і Рагульський. За задумом авторів, апарат мав читати людські думки на відстані. Експеримент апарата Рагульський пообіцяв провести на тещі. Певно, вийшла якась технічна неув'язочка, бо на другий день приніс у відділ жалюгідні залишки апарата і в придачу соковиту гулю на чолі... Тепер апарат реставрували і вирішили провести випробування на прогульникові Трісочці, справу якого сьогодні розглядали на профспілкових зборах.
Коли ми зайшли до залу, збори вже були в розпалі: Трісочці дорікали, його ганьбили, навіть були натяки про звільнення з роботи.
Звинувачений сидів у кутку і, втупивши погляд у вікно, переживав.
