Ми ввімкнули ДУР-1 і спрямували хвилі на Трісочку.
«Цікаво, чи й сьогодні Мар'ян принесе тараньку до пива? І де він її стільки бере? Не інакше, як біля старого млина. Там, кажуть, ляш водиться...»
- Ці збори, - тим часом говорив голова місцевкому, - стануть для Трісочки великим уроком. Звільнення з роботи, гадаю, було б для нього трагедією, воно травмувало б його чутливу душу...
«Не думайте, що я такий лякливий, як вам здається, - неслося з динаміка. - Звільните - вас же й запитають: а яку виховну роботу проводили з товаришем Трісочкою? Чи викликали його, скажімо, на засідання місцевкому?..»
- Є пропозиція, - вів далі голова профспілки, - оголосити... суворе попередження!
«Скоріше б уже закінчували, - жебоніло з динаміка. - Там хлопці ждуть не діждуться. Ще, чого доброго, карбованець пропаде, який я дав у складчину. На завтра треба щось придумати, аби замість роботи на рибалку поїхати».
- Чули, товаришу Трісочка? - виступив із заключним словом голова зборів. - Товариші по роботі і цього разу виявили великий гуманізм. Але це вже востаннє.
«Ну, нарешті», - шепоче динамік.
- Що ж ви нам, товаришу Трісочка, скажете? - допитується голова місцевкому.
«От причепився!»- сопе динамік і вмовкає, бо Трісочка підводиться:
- Більше не буду, товариші! - б'є себе кулацюрою у груди для більшого переконання.
- Ну дивись нам!
«Хоча б хлопці зачекали», - доноситься з динаміка.
І як тільки оголошується про закриття зборів, Трісочка першим вилітає з залу.
- Оце всипали! - кинув навздогін голова зборів. - До нових віників пам'ятатиме. Бачили, як засоромився, - кулею вилетів з залу.
Ми потисли один одному руки: перше випробування ДУР-1 дало позитивні наслідки.
АВТОБУМЕРАНГ
З чого починається рабство?
Цілком нормальна, ні від кого не залежна людина сміється там, де смішно, плаче, коли на те є причини, ходить до знайомих у гості, виховує дітей, сумує, коли воротар улюбленої футбольної команди витягує з сітки воріт м'яча, читає книжки, дивиться телепередачі, любить, ненавидить... Одним словом, робить усе те, що повинна робити нормальна людина.
І от одного дня ця нормальна людина зупиняється від здивування - її сусід засигналив біля під'їзду із власного «Москвича». Від любові до ближнього в нормальної людини сіпається лицевий нерв, вона біжить додому, на цілу ніч засідає за письмовий стіл і пише гарячі рядки подяки Всевишньому за послану щедроту сусідові. Не знаючи точної адреси Всевишнього, нормальна людина адресує її у найближчий народний контроль. Вранці з підпухлими від безсоння очима сумнівно нормальна людина з'являється перед домочадцями і ставить ультиматум:
- Віднині запроваджую найсуворіший режим економії - будемо збирати гроші на «Москвича»!
Дружина прикладає руку до чола свого повелителя і стурбовано запитує:
- Може, викликати лікаря?
Повелитель мало не гарчить у відповідь і мчить в автомобільний магазин. Запевнений, що, як тільки половині конкурентів на автомобіль таки надокучить сподіватись, він сяде за кермо власного «Москвича», повелитель стає у чергу.
З цього дня сумнівно нормальна людина робить перший крок по шляху безпросвітного рабства і проходить цей шлях такими етапами:
Етап № 1. Тривожне чекання. Раб плаче там, де смішно, і регоче у таких ситуаціях, де нормальна людина прийнаймні повинна співчувати (наприклад, сусід поколошкав автомобіль). Після роботи раб мчить у клуб ДТСААФ і жадібно ковтає премудрості механізмів передач, ходових частин... Набутими премудростями ділиться вдома. Як правило, починає зі свого шестирічного Сашка. Обливаючись сьомим потом, тлумачить йому принцип дії карбюратора. Сашко довго слухає, а потім запитує:
- А в баби-яги калбюлатол є?
Патріарх сім'ї вергає громи-блискавиці і починає все спочатку. Сашко слухає, слухає, та й каже:
- А я сьогодні метелика впіймав.
- От тупоголове! - гримить батько. - Не можеш зрозуміти простої речі. Пояснюю ще раз.
- Татку, - просить Сашко, - намалюй мені колесо.
- Яке ще там колесо?
- Таке, як у дяді Глиші біля мотоцикла.
- Що має спільного колесо з карбюратором? З кухні виходить дружина:
- Чого ти причепився до дитини?
- Скільки разів тобі казав, - обурюється раб, - не вмішуйся тоді, коли я займаюся вихованням!
І він грюкає дверима. У скверику знайомі й сусіди сидять на лавочках, милуються природою.
- Весна, - підсідає до них раб. - А я оце тільки з шоферських курсів. Сьогодні ми карбюратор вивчали. Прецікава річ, скажу вам. Візьміть дросельну заслінку...
- А ми оце тільки з кіно, - не слухає раба знайомий. - До чого цікавий фільм.
Ображений, він іде в автомагазин, дізнається, на скільки з учорашнього дня просунулась черга, потім милується виставленим на вітрині карбюратором. І ніби ненароком каже до сусіда, що сопе поруч:
- Новісінький карбюратор! Ми сьогодні його вивчали. Складна, скажу вам, будова.
- М-м-ми ц-ц-це т-тиждень тому вивчали, - натягує шию, як когут, худорлявий сусід і, заїкаючись, продовжує: - Тепер коробку передач почали. Куди там вашому карбюратору! Візьміть лише фрикційний вал...
- Та й карбюратор - це вам не фунт ізюму, - перебиває він заїку. - Не на такого натрапив.
Заїка враз спалахнув:
- Ш-ш-ш-ш-що там карбюратор проти пересувної шестерні четвертої та третьої передач?
. І раби починають дискутувати, аж поки продавець не торкає одного з них за плече:
- Пробачте, ми зачиняємо магазин.
Вони виходять на вулицю і до третіх півнів навперебій доводять один одному переваги карбюратора над коробкою передач і навпаки.
Раб настільки тепер прив'язаний незримими ланцюгами до техніки, що ніяка сила не здатна зупинити його в тих випадках, коли, згадуючи всі пекельні штати, хто-небудь із шоферів колупається під капотом. Тут він обов'язково підійде і запропонує свої послуги. Вимащений з ніг до голови мазутом, стомлений, але не без гордості, кине вслід автомобілеві, який тільки що «допомагав» ремонтувати:
- Сущий пусток - свічка не контачила.
Про те, що за його пропозицією вони з таким же ерудитом-шофером дійшли в розборі аж до колінчатого валу, промовчить.
Роки, роки... Як вони летять, оті роки. Це ж уже Сашко у восьмий клас перейшов.
Етап № 2. Коли раб викидає десяту по черзі пару стоптаних на дорозі в автомагазин черевиків, його нарешті повідомляють: «Негайно внесіть гроші і отримуйте «Москвича»!»
Де справедливість? Він стільки чекав, а вони три дні не можуть зачекати. На крилах дикої радості раб летить до знайомих кредиторів, грабує батьків, родичів, товаришів по службі, продає за безцінь електробритву «Харків» і, поринаючи в шумовиння тріумфу, приїжджає додому власним «Москвичем».
Хвилююча сцена зустрічі з рідними... Раб і не помічає, що вечір оповив землю густими сутінками. Трохи протверезівши, він аж тепер згадує про існування отих рабів-мисливців, що полюють за запчастинами по дворах, і з жалем констатує відсутність гаража.
Озброївшись монтуванням, раб марширує навколо «Москвича».
- Раз-два - я щасливий... Три-чотири - спати хочу...
Чап, чап - хтось іде! Причаївся за кущем, тримаючи напоготові монтування.
