- Стій! Стріляти буду!
Сусідський пес поспішно опустив ногу і побіг, мовби нічого не сталося.
Відпустка. Ура-а-а! Ідемо на південь «Москвичем». А море хвилями регочеться, а сонечко пражить південним жаром, а раб денно і нощно з монтуванням добро стереже.
Відпочили - пора й честь знати, їдемо додому...
Етап № 3. Вчора вночі хтось два диски поцупив. Потрібний гараж.
- Будь ласка! - з розпростертими обіймами зустрічають раба комунгоспівці. - Будуйте собі на здоров'ячко- площа відведена он за містом. Рукою від вашого будинку подати!
- Добра рука - там же кілометрів із шість буде.
- Хіба вам пішки ходити? Ви ж на автомобілі, - дивуються комунгоспівці. - Зате який рай: річка, зелень. А ще як каменюки розчистите, можна буде й автомобілем проїхати.
Ці аргументи, видно, переконують раба, бо він сопе і приступає до розчистки каміння. Рік, три...
- Ви вже свою ремонтуєте? - цікавиться раб, дивлячись, як сусід вовтузиться під «Москвичем». - . А моя ще бігає.
- Кожному овочу свій час, - зітхає сусід і гамселить по якійсь деталі молотком.
- Дідько зна, що таке, - розгублено вилазить раб із «Москвича», що зупинився якраз на перехресті.
Міський транспорт охоплює параліч.
- Ваші права, - козиряє автоінспектор.
Дужі хлопці-шофери виштовхують «Москвича» на узбіччя дороги, і його в ту ж мить оточують вуличні зіваки.
- Корінний підшипник полетів, - авторитетно заявляє якийсь громадянин у пом'ятому капелюсі і, не питаючись згоди, бере ключі.
- Який там у дідька підшипник, - дихає перегаром інший підозрілий суб'єкт. - Знімай карданний вал!
- Ви що? - підскакує високий, худорлявий чоловічок. - Коли хочете знати - вся сіль у карбюраторі. Де тут карбюратор?
Тип у пом'ятому капелюсі глузливо тиче пальцем на масляний фільтр:
- Оце!
Число вуличних зівак зростає, усі навперебій пропонують свої послуги. Скоро з «Москвича» залишається лише кузов - решта валяється на тротуарі.
Поступово запал роззяв остигає, і раб залишається сам на сам зі своїм розібраним «Москвичем».
Етап № 4. Суботніх і недільних днів у раба майже не буває. В настояній на всяких там мазутах із бензином робі він од світання до смеркання колупається в «Москвичі». Буває, правда, що перевдягається у чистий костюм (тепер це з ним трапляється частіше) і гасає по знайомих:
- У вас запасної ресори не знайдеться? Або:
- Порадьте, де знайти задній міст. Чи:
- Ви не багаті, бува, на коробку передач?
Усі розводять руками і рекомендують одне і те ж:
- На станцію технічного обслуговування їдьте! У своїй наївності раб переконується лише тоді, коли, сяк-так діставшись до техобслуги своїм ходом і заплативши енну сумму за ремонт, він просить, щоб його дотягли додому на буксирі. Бо ж на станції технічного обслуговування після ремонту виявили, що раб якимсь дивом увесь час їздив без акумулятора.
Раб не панікує, він ще живе надією, що варто замінити якусь деталь - і знову зійде сонце безхмарного щастя, яке було на етапі № 2.
Та життя безпристрасно нищить усі надії. Деталі виходять із ладу одна за одною, і головне - такі, яких зі свічкою вдень не знайти. Сімейний бюджет тріщить по всіх швах. Працює він, працює дружина, змушена була піти на роботу й теща - всі працюють на запчастини. Дружина, яка колись називала «Москвича» красенем, тепер гукає:
- Ти загнав отого чорта в гараж?
Раб, опустивши руки, наближається до фіналу.
- Або я- або вона!
Етап № 5. «Або я- або вона!»- це ультиматум доведеної до відчаю дружини.
Раб вибирає перший варіант і, підшукавши такого, як і сам, продає «Москвича». За виручені з зиском гроші купує мотопед, пачку «ТУ-104», коробку сірників, випиває пляшку пива і... стає в чергу на автомобіль «Жигулі».
НОВОРІЧНИЙ ТОСТ
Усе вже переговорено.
Бородаті, з претензією на дотепність анекдоти переказано вдесяте. Пісні фізіономії скоса зиркають на годинник. Залишаються двадцять, десять, п'ять хвилин...
- З Новим роком!
- З новим щастям!
Дзень! Дзелень! Будьмо! Закусили...
- Тост! Тост! Хто виголосить?
- Гумористу слово.
Немає гіршого, як братися за тост, де знають, що ти гуморист. Тут уже ніякої скидки.
- Давай смішне, але без натяків.
- Про кого ж вам?
- Про тещ!
- То я цілих два дні готувала стіл, а ви на Новий рік на мені хочете відігратися? - Це вже теща господаря. - І так, якби не ми, тещі, то добра половина гумористичних збірок світу не бачила б.
- Тоді я вам про дружин.
- Набридло! Про чоловіків давай.
- Але ж вони номенклатурні.
- Нічого, нехай послухають.
- У такому разі слухайте. Один голова міськради...
- Ти, здається, збираєшся обмін квартири робити? - побарабанив пальцями по столу номенклатурний Денис.
- Гм!.. Голова товариства мисливців та рибалок сидів на березі річки і...
- Ага, я й забув, - перебив мене номенклатурний Федір, - після Нового року забереш свою відстрілочну карточку.
- Кхи-кхи!.. Якось голова одного колгоспу виступав на зборах...
- Добре, що я згадав, - просіяв номенклатурний Микола, - ми оце після Нового року розглядатимемо питання про пенсію твоїм батькам, так що ти принеси ту довідку.
- Одного разу директор видавництва...
- Між іншим, подаємо на затвердження перспективний план наступного року, - загадково подивився в чарку номенклатурний Борис.
- Ех, було не було: де наше не пропадало!
Сидить дід Кирило з рушницею біля колгоспної комори, та й каже до Рябка:
«Рябко? Га, Рябко? Ти не спиш?» «Нє-е! Думаю!» «Про що ж ти думаєш?»
«Де дінуться гумористи, коли вас, діду, не стане?»
«Підуть, Рябко, сторожами!..»
- Отже, з Новим роком вас, діду Кириле! Як добре, що ви ще живете!
Реготали до сліз.
