На столі парували смажені гриби, приємно лоскотали ніздрі пахощі кропу, яким Ксеня Гаврилівна так щедро присмачила молоду картоплю. Ревізор Макар Гарбуз стояв з келихом і виголошував здравицю на честь господині-іменинниці. Він бажав їй повну хату сонця, море щастя, порівнював з чарівною квіткою,, натякав і господарю: мовляв, доглядай за клумбою, бо на таку квітку кожний ласий.
Господар на те поблажливо усміхався, а господиня, зашарівшись, підіймала догори руки, ніби захищалася:
- Йой, Макаре Тодосовичу, таке скажете. Була колись...
Невдовзі господар підняв келиха за гостя, гість - за господаря, а далі вже покульгала звичайнісінька пиятика. Захмелілий ревізор усе ближче підсовувався до господині, а коли наблизився на небезпечну відстань, ласо зазирнув у вічі:
- А ви таки кві...іточка, їй-богу, квітка, Ксеню Гаврилівно. В-велика троянда. - Він хотів показати, яка та квітка завелика, та, не скоординувавши своїх рухів, змів зі стола миску з грибами.
Господар значуще підморгнув своїй «половині», та лукаво помахала пальчиком перед ревізорським носом і налила в чарку.
- Давайте заспіваємо, - запропонував господар. Ревізор охоче пристав на цю пропозицію і першим затяг:
Туман яром, туман долиноою!..
До його тенора приєднався приємний жіночий голосок, і принишклим вечірнім лісом крізь розчинені вікна попливла відома мелодія. Полинула вона аж до лісорозробок, де таку велику нестачу деревини виявив цими днями ревізор Гарбуз.
Опівночі, як господарі не просили, Гарбуз напосівся їхати.
- Куди ж ви серед ночі? Заночуйте у нас! - бідкалася господиня.
- Мушу, моя дорога, мушу. - Гарбуз чмокнув її у щоку.
- Як уже така необхідність, то хоча візьміть цей скромний даруночок, - показала господиня на великий целофановий мішок з сушеними грибами. - Між іншим, сама збирала.
Коли попрощалися, Гарбуз відкликав убік господаря. Пошепки запитав:
- Ксеня Павлівна про ре...ревізію не в курсі?
- За кого ви мене вважаєте?
- На, візьми ці акти - я на цьому тижні приїду, напишемо інші. Матері його ковінька, ліс великий. Дров багато! - І ляснув по плечу звеселілого господаря.
Гостинні господарі довго махали ревізорові вслід, а як автомобіль зник за поворотом, полегшено зітхнули:
- То що? - запитала чоловіка Ксеня Гаврилівна.
- Я ж тобі казав, що на гриби він обов'язково клюне!
- Таки повірив, що я іменинниця, - зареготала Ксеня Павлівна. - Ще й залицятися брався...
ТЕХНІКА ВИРУЧАЄ
До Карпа Косарика в гараж завітали сусіди-автомобілісти. Сиплються дотепи, йде жвавий обмін останніми технічними новинками.
- Е-е, що там, хлопці, не кажіть, а нас нині техніка здорово виручає. Візьміть таке. Захотів котрийсь із нас з товаришем чарчину перехилити - напускаєш на себе заклопотаність і кажеш: «Пішов у гараж». А раніше? Десь забарився, відразу тебе мало не до стіни приставляють: «Погляньте на нього, з'явився! Люди як люди, а цей шелестивітер чатує, як із дому вирватися!»
Тепер ідеш зранку, а приходиш ввечері. Раптом: «Чого так пізно?»- «Рихтував крило...»- «Ти ж уже мало не півмісяця з ним возишся?»- «А ти гадаєш, так легко його до пуття довести!» А як задуже випитує, стаю в позу: мовляв, набридла мені ця техніка! Хай тільки одремонтую - більше в той бік і не гляну. Тоді дружина лагіднішає і сама переводить розмову на інше.
- Твоя правда, Карпе, - підтакує Семен Бабочка. - От якби нам ще добитися, аби жінки у гараж не приходили. Прийняти, скажімо, таку ухвалу, як ото колись у запорожців на Січі було...
Коли вже виговорилися, хтось із присутніх вносить пропозицію:
- Ну то що, скинемося?
Балачки знову жвавішають, стають одвертішими. Підпивши, Бабочка починає скаржитися на дружину, яка вона, мовляв, у нього прискіплива.
- Що б не робив - ніколи не вгодиш. Я, знаєте, не стерпів якось - «От ти дорікаєш: не так. Тоді скажи як?»- «Сама, - відповідає, - не знаю як, але не так!»
- Було дивитися, кого сватаєш, - мовив на те Косарик.
- Можна подумати - твоя ліпша.
- Я своїй зроду не дозволив би над собою отак верховодити...
Косарикова рука з чаркою нараз зупиняється на півдорозі, обличчя мертвіє - у гараж віхолою вривається його дружина.
- То це ти так крило рихтуєш?!
Автомобільні братчики миттю випурхують із гаража. Попереду всіх мчить на велосипеді Карпо Косарик.
Що не кажіть, а нашого брата тепер здорово техніка виручає.
ДАЛЕКОБІЙНИЙ ПРИЦІЛ
Товариш Хвильований сидів хмурніший од грозової хмари. Затим поспішно почав збирати папери у папку. Впоравшись із цим, викликав секретарку:
- Віро Павлівно, хтось буде питати, скажете - поїхав у трест.
- Що сталося, Веніаміне Прохоровичу? Та на вас лиця немає! - аж сахнувся керуючий трестом, уздрівши Хвильованого.
- Ваша правда, Романе Миколайовичу. Хіба може бути справжнє лице в керівника, котрий завалив два квартальних плани.
- М-м, але ж ви пообіцяли вжити заходів - і, гадаю, усе буде гаразд, - почав розраджувати Хвильованого керуючий трестом.
Але той стояв на своєму:
- Марні ваші сподівання, Романе Миколайовичу: я все зважив, обмізкував і прийшов до висновку, що мені не під силу таке підприємство. Прошу увільнити з посади директора.
- Ви при своєму умі?
- Здається, так.
Роман Миколайович натискає кнопку дзвінка - з'являється його заступник.
- Ти бачив такого, - киває на Хвильованого. - Прийшов просити, аби звільнили його з посади, бо підприємство план завалило.
- Та що ви, Веніаміне Прохоровичу, - дивується заступник керуючого. - Якби всі так поступали, у нашому тресті знаєте як поріділи б ряди.
- Товариші, дуже прошу! - наполягав на своєму Хвильований. - Не допоможете - поїду в міністерство.
- І що ви за людина, Веніаміне Прохоровичу, - розвів руками заступник.
Але Хвильований був невблаганний.
- Ну гаразд, - зрештою махнув рукою керуючий трестом. - У заяві обгрунтуйте причини вашого рішення і залишіть у секретарки. Розберемося - покличемо.
За тиждень Хвильованого викликали в трест:
