винищувачі? Від льотчика на винищувачі до космонавта вже недалеко. Тепер мені хоча б автограф одержати від когось із радянських космонавтів.
А катання на каруселі? Наступні три роки про нього не може бути й мови. Від самої згадки про нього мені стає погано. А того анчоусу ніколи в житті навіть у рот не візьму.
Як я помилково порубав етажерку
Я люблю читати книги. Дуже подобається мені книжка «Тимур і його команда». Ми теж працюємо так, як тимурівці з книжки. Петер, наш голова ради загону, якось запитав нас:
— Чи не створити нам тимурівську команду? Що скажете, хлопці?
Всі захопилися. Всі, крім Бруно.
— Якщо тимурівцям треба так багато працювати… — почав він.
— То й що ж, як працювати? — перепинив його я. — Ми допомагатимемо, а це ж так важливо!
Всі підтримали мене. І Гаррі, наш піонервожатий. Він сказав:
— Альфонс має рацію. Допомагати — це дуже важливо. На раді загону ми склали довгий список. Записали, де живуть старі й хворі, де малі діти лишаються самі вдома, а також із яких родин служать в армії солдати. Вирішили всім їм допомагати, але по змозі таємно. Домовилися на їхніх будинках понамальовувати голубою крейдою великі «Т» — це мав бути наш знак.
Коли не вдасться допомогти таємно, тоді треба подзвонити і ввічливо усе пояснити.
Я одержав доручення принести одній бабусі вугілля з підвалу, нарубати дров хворому пенсіонерові, доглянути маленьку дівчинку, бо її мама пізно повертається з роботи.
— Все зрозуміло. У Ціттербаке все буде гаразд, — сказав я.
Примчавши додому, я взяв у підвалі сокирку і подався виконувати завдання. Гаррі попередив:
— Подзвониш до бабусі Тіфтрунк і попросиш у неї ключ від сарая.
Та я був хитріший. Цікавіше ж усе зробити потай. Спочатку я крадькома обійшов навколо будинку, а потім підійнявся і спустився сходами. На подвір'ї гралося кілька малят.
— Гей, карапузи, де тут сарай бабусі Тіфтрунк? — запитав я.
Вони показали. На сараї висів замок, але вікно було прочинене.
«Витримка, Ціттербаке», — подумав я і пригадав, як заради важливої справи Тимур їздив на мотоциклі. І я тихо заліз в сарай. Діти на подвір'ї закричали:
— Тепер будемо гратися у вовка й сімох козенят. А вовка ми замкнемо!
Грюк! І вони зачинили вікно. Отак просто попав у пастку! Я постукав тихенько, потім дужче. Діти показали мені язика і повтікали. Я застукотів у двері так, що вони аж задрижали. Мені ж треба вийти, щоб виконати завдання. Проте ніхто не приходив. У мене під курткою була сокирка. А чи не вибити двері? Ні, це не годиться. Щоб не марнувати часу, я підгорнув на купу вугілля, перебрав картоплю, вичистив стару гасову лампу і з сокиркою став полювати мишей.
Вже смеркало, коли до сусіднього сарая прийшов якийсь дідусь. Він, певно, хотів набрати вугілля. Я загупав у двері й погукав:
— Випустіть мене! Я в сараї бабусі Тіфтрунк!
— А хто ж ти? — недовірливо запитав дідусь. — І як ти туди попав?
— У мене тимурівське доручення, а малюки зачинили вікно!
Нарешті той дідусь привів бабусю Тіфтрунк. Бабуся здивовано поглянула на мене:
— Чим ти тут займаєшся, і що тобі треба?
Я показав їй прибраний сарай.
— Маленьке тимурівське доручення, — пояснив я і, схопивши відро з вугіллям, кинувся повз обох старих людей сходами нагору. Поставив відро перед дверима бабусі Тіфтрунк і прожогом шмигнув крізь сінешні двері надвір. «Блискуче впорався. Альфонсе», — похвалив я сам себе. А тепер за друге доручення. Треба нарубати дров для пана Тілеке. З бабусею Тіфтрунк мені пощастило, то й тут я вирішив допомагати потай.
Пан Тілеке мешкає у маленькому будиночку в кінці вулиці Шмідта.
Я обережно переліз через паркан і побачив у кутку кілька дощок, які стояли там ніби зумисне для того, щоб їх порубали. Я заходився колоти. Але це виявилося не такою простою справою. Мабуть, дошки були з дуба чи з якогось іще твердішого дерева. Моя сокирка підскакувала, мов пружина, вогнем горіли руки, і я вкрай розлютився. Раптом чиясь дужа рука вхопила мене за карк.
— Що це ти робиш із моєю етажеркою?
В напівтемряві я побачив білі вуса і двоє голубих очей.
— Рубаю дрова для пана Тілеке. Виконую невідкладне тимурівське доручення.
Рука на мить відпустила мій карк.
— Чого це ти рубаєш для мене дрова?
— Цього не можу сказати, — сказав я і ступив кілька кроків назад. — Тимурівські справи.
— Облиш лихі жарти. Ти вже й так добряче понівечив мою етажерку. Хіба тепер поставиш її в кімнаті?
І довелося мені хутенько забиратися геть.
Я пішов до родини Радтке. Довго дзвонив і стукав. Нарешті за дверима почувся тоненький голосок:
— Хто там?
— Це хороший дядечко Альфонс, — сказав я. — Відчини. Будемо разом гратись.
Маленька дівчинка повільно відчинила двері. Раз! І я ввійшов. Але побачивши мене, дівчатко закричало й кинулося тікати в кімнату.
— Чорний чоловік! — репетувало воно. — Чорний чоловік!
— Тс-с-с, — спробував я заспокоїти дівчатко. — Не так голосно! Не бійся. Нумо гратися!
Аж раптом переді мною справді з'явився чорний чоловік! Я злякався і сам хотів тікати, але, придивившись, упізнав себе в дзеркалі. Я був брудний з голови до п'ят, аж чорний. Синя крейда, якою я мав малювати тимурівські «Т», перемішалася з вугільною пилюкою. На чубові почіплялось павутиння, а черевики були жовті від глини із саду пана Тілеке.
Було вже пізненько. Незабаром повернулася з роботи пані Радтке. Схлипуючи, дівчатко сховалося за своєю мамою.
— Цей чорний чоловік хотів мене зарубати! — вигукнуло воно.
— Дурниці. Я Альфонс Ціттербаке, з тимурівської команди, — пояснив я.
Але пані Радтке не стала мене слухати, а взяла за руку й повела додому.
Тільки-но ми переступили поріг, як мама сказала:
— Альфонсе, Альфонсе, щоразу нове горе. Що ти знову накоїв?
Та найгірше було наступного дня в школі. На великій перерві в учительській я побачив бабусю Тіфтрунк, пана Тілеке і пані Радтке. Вони розповідали про якогось телепня, який був у них вчора. Я зразу ж підійшов до Петера і сказав:
— Коли вам потрібні дописи до стінгазети, я напишу.
Петер недовірливо поглянув на мене:
— Ти ж не любиш писати до стінгазети.
— Напишу щось про тимурівську команду.
— Чудово, — погодився Петер.
Я гадав, що коли сам напишу, то мене не так гостро критикуватимуть. В цю мить до нас підійшов Гаррі. Обличчя у нього було заклопотане. Він спитав:
— Хто вчора виконував тимурівське доручення у бабусі Тіфтрунк…
А я тихенько доказав:
— …і в пана Тілеке, і в родини Радтке?
