— Тут, певне, щось знайдеться для нього, — сказав Пух.— Тигри завжди їдять будяки — через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.
— Красненько дякую за увагу, Пуше.
— Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...
— Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?
— Тигра.
— Ну, ходімо зі мною, Тигро.
Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.
— Цей кущик я беріг до свого Дня Народження,— сказав він.— Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра — нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.
Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.
— Оце такі будяки? — пошепки спитав він.
— Точно такі,— сказав Пух.
— Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?
— Саме ті,— сказав Пух.
— Зрозуміло,— сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.
— Ой! — раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.
— Що трапилося? — запитав його Пух.
— Пече! — пробурмотів Тигра.— Тигри не люблять будяків.
— Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? — суворим голосом запитав Іа-Іа.
— Але ж ти сам, Тигро, казав,— почав Пух,— що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.
— І будяків! — крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.
— Що ж нам робити? — спитав він Паця.
Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.
— Ви знайдете його в Кенги,— сказав Іа.
— Тигро,— покликав Пух.— Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.
Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.
— Пече! — пояснив він, широко й привітно усміхаючись.— Гайда! — і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.
Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:
— Він уже й так дуже великий,— сказав Паць.
— Правду кажучи, він ще не дуже великий.
— Може, й так, але він здається дуже великим. Просто велетенським.
Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:
— От і весь віршик,— сказав він.— Тобі подобається, Пацю?
— Усе, окрім літрів та бананів,— сказав Паць.— По-моєму, вони там ні до чого.
— А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів,— пояснив Пух,— от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші — дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.
— Справді? А я й не знав,— сказав Паць.
Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: 'Сюди йти?..' Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.
— Ага, ось ти й прибіг, Тигро! — сказав Крістофер Робін.— Я знав, що ти десь гасаєш.
— А я стільки всього знайшов у Лісі! — похвалився Тигра. — І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.
Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.
— Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? — спитав Пух.
— Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю,— сказав Крістофер Робін.— Але мені здається, Тигра сам знає.
— Звісно, знаю,— сказав Тигра.— Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?
— Будяки.
— Еге, та ще окрім них.
— Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.
Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:
'Привіт, Пуше' і 'Привіт, Пацю (по одному разу) і 'Привіт, Тигро' (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), — вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:
— Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.
Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.
— А мені теж можна зазирнути? — спитав Пух, який уже став почувати себе трохи одинадцятигодинно, й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.
А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну, то в іншу банку, тим більше знаходив речей, яких Тигри не люблять. І коли він перекопирсав увесь буфет і знайшов усе, що там було, але не знайшов нічого собі до смаку, він спитав Кенгу:
— Що ж тепер буде?
Але Кенга, Крістофер Робін та Паць у цей час обступили Крихітку Ру, умовляючи його випити риб'ячий жир. І Ру казав: 'А може, не треба?', а Кенга казала: 'Та як же, серденько Ру, згадай, що ти мені обіцяв'.
— А що то таке? — пошепки спитав Тигра Паця.
— То йому дають Здоров'ячі Ліки,— пояснив Паць.— А він їх страшенно не любить.
Тигра підійшов ближче й перехилився над спинкою стільчика Крихітки Ру. Раптом він вистромив язика, і почулося голосне 'буль-буль!'
Кенга з несподіванки підскочила, скрикнула 'ой!' і вихопила ложку якраз у ту мить, коли вона зникала в Тигриній пащі. Ложку вона врятувала, але риб'ячий жир щез.
— Хіба ж так можна, серденько Тигро! — сказала Кенга.
— Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! — захоплено заспівав Крихітка Ру.
А Тигра подивився на стелю, потім заплющив очі, і язик йому сам по собі заходився облизувати губи на той випадок, якщо там щось залишилося. А ще трохи згодом його писок осяяла щаслива, вдоволена усмішка,
