Вінні-Пух

Пух так не думав, але згідливе кивнув головою, бо раптом згадав, як вони з Пацем колись викопали Пухову Пастку на Слонопотамів. І тепер він точно здогадався, що з ними скоїлося, — вони з Пацем упали в Слонопотамову Пастку на Пухів! Ось куди вони щойно впали!

— А що ж буде, коли прийде Слонопотам? — тремтячим голосом спитав Паць.

— Не хвилюйся. Пацю, тебе він, мабуть, і не помітить,— підбадьорливо сказав Пух,— бо ти Дуже Маленьке Створіння.

— Але він помітить тебе, любий Пуше!

— Він помітить мене, а я помічу його,— сказав Пух, уявляючи, як це в них вийде,— і ми будемо помічати один одного довго-довго, а тоді він скаже: 'Хо-хо!'

Паць дрібно затремтів, уявивши собі те 'Хохо!', і вуха в нього швидко-швидко заворушилися:

— А... а... а що скажеш ти? — запитав він.

Пух подумав, що скаже він, але не зміг придумати гідної відповіді на те грізне 'Хо-хо!' та ще й сказане Слонопотамовим голосом.

— Я не скажу нічого,— сказав нарешті Пух.— Я просто почну мугикати пісеньку, ніби когось тут чекаю.

— Тоді він, певне, знову скаже 'Хо-хо'? — схвильовано спитав Паць.

— Авжеж, скаже,— відповів Пух.

Вуха у Паця заворушилися ще швидше, і він змушений був притиснути їх до стіни Пастки, щоб вони втихомирилися.

— Він знову скаже 'Хо-хо!',— вів далі Пух,— а я собі мугикатиму пісеньку. І це його спантеличить. Бо коли хтось двічі скаже 'Хохо!' і вважає, що він уже переміг, а ти собі мугикаєш пісеньку, тоді той хтось, намірившись сказати 'Хо-хо!' втретє, раптом відчуває, що він... ну, що він... відчуває, що він...

— Що 'що він'?

— Ну, що він не може,— закінчив Пух.

— Чого не може?

Пух знав, чого той Хтось не може, але в голові в нього була тирса, в якій він не міг одразу знайти потрібні слова, щоб усе пояснити.

— Ну, не може, і край,— повторив він.

— Ти хочеш сказати, що він не зможе більше хохокати? — з надією спитав Паць.

Пух захоплено подивився на друга і сказав, що саме це він і мав на увазі: якщо ти безперестану будеш мугикати пісеньку, інший перестане хохокати, бо йому нікуди буде вставляти свої хохоки.

— Але він тоді скаже щось інше,— припустив Паць.

— Мені цього й треба! Він скаже: 'Що все це означає?' І тоді вже Я йому скажу — це чудова думка, Пацю, вона щойно мені сяйнула. Я йому скажу: 'Оце я зробив пастку на Слонопотама і чекаю, доки в неї впаде потрібний мені Слонопотам'. І мугикатиму собі далі. А його це зовсім приголомшить.

— Пуше! — вигукнув Паць (тепер настала його черга захоплюватися другом).— Пуше, ти врятував нас!

— Уже врятував? — спитав Пух не зовсім упевнено.

Але Паць був цілком-цілком певен. І йому враз уявилася картина, як його хоробрий друг Вінні-Пух розмовляє зі страшним Слонопотамом. І тут Пацеві зробилося трішечки сумно, бо він раптом подумав, що було б краще, аби така Серйозна Розмова відбулася між ним, Пацем, і Слонопотамом, а не між Слонопотамом і Пухом, хоч він, Паць, ого як любить Пуха. Та що не кажи, а він, Паць, кмітливіший за Пуха, і розмова зі Слонопотамом вийшла б у нього цікавішою, ніж у Пуха, а потім, пізніше, приємно було б згадувати вечорами той день, коли він, Паць, відповідав Слонопотамові так безстрашно, ніби жодного Слонопотама перед ним і не було. Зараз Пацеві все це здавалося простим і легким. Він навіть знав уже ту розмову напам'ять:

СЛОНОПОТАМ (зловтішно). Хо-хо!

ПАЦЬ (безтурботно). Тара-тара-тара-ра...

СЛОНОПОТАМ (здивовано і вже не так упевнено). Хо-хо!

ПАЦЬ (іще безтурботніше). Трам-пам-пам, тірлім-пім-пі...

СЛОНОПОТАМ (намірився був утретє сказати 'Хо-хо!', але замість того лише розгублено закашляв). Кахи-кахи! Що все це означає?

ПАЦЬ (удавано здивованим голосом). О, ти вже прийшов? Привіт! Це я зробив пастку і чекаю, поки в неї впаде Слонопотам.

СЛОНОПОТАМ (стривожено). Ох! (Після довгої-довгої мовчанки). А ти певен, що її зробив ти?

ПАЦЬ. Звісно, аякже!

СЛОНОПОТАМ. Ох! (Налякано). А я... я думав, що це... що це та пастка, яку я зробив на Паців.

ПАЦЬ (здивовано). Ні, це пастка, але не та!

СЛОНОПОТАМ. Ох! (Вибачливо). Та я, мабуть... мабуть, я помилився...

ПАЦЬ. Авжеж, помилився. (Ввічливо). Та я тобі пробачаю. (Мугикає свою пісеньку далі).

СЛОНОПОТАМ. Спасибі... Дуже вам вдячний... я... мені... мені краще, мабуть, піти?

ПАЦЬ (іще безтурботніше). Авжеж, краще. І чим швидше, тим краще. Тільки слухай: якщо десь здибаєш Крістофера Робіна, скажи йому, що він мені потрібен!

СЛОНОПОТАМ (догідлива й покірно). Обов'язково скажу! Обов'язково! (Чимдуж тікає геть).

ПУХ (якого там не було, але без якого, як ми знаємо, ніде не можна обійтися). Ой Пацю, який же ти хоробрий та розумний!

ПАЦЬ (скромно). Нічого особливого, Пуше. Для мене це дрібниці. (А потім, коли прийде Крістофер Робін, Пух розкаже йому все-все).

Поки Паць отак мріяв, а Пух пригадував, скільки ж у нього залишилось горщиків з медом — чотирнадцять чи п'ятнадцять, по всьому Лісі йшли розшуки Кузьки. Справжнє ім'я Кузьки було Маленький Кузька, та поміж себе, коли про нього заходила мова, всі звали його просто Кузькою, хоч мова про нього майже ніколи не заходила (хіба вряди-годи хто скаже: 'Він і справді-таки дуже маленький!'). Щойно він крутився біля Крістофера Робіна, а тоді йому заманулося швиденько оббігти довкола кущика трави — так, для забави. І він побіг, і всі його чекали, чекали, а він наче у воду впав, і ніхто не знав, куди він подівся.

— Мабуть, він подався додому,— сказав Крістофер Робін Кроликові.

— А він сказав 'До побачення, спасибі за компанію'? — спитав Кролик.

— Ні, він сказав лише 'Вітаю тебе',— відповів Крістофер Робін.

— Хе! — сказав Кролик. І, трохи подумавши, додав:

— А він залишив листа, в якому написано: 'Мені було дуже приємно з тобою, я награвся і вибачаюся, що мусив так раптово піти'?

Крістофер Робін сказав, що, здається, Кузька не залишив такого листа.

— Хе! — сказав Кролик і враз став поважним-поважним.— Це дуже серйозно. Він заблукав. Або загубився. Треба негайно почати його розшуки.

Крістофер Робін, який у цей час думав не тільки про Кузьку, спитав:

— А де ж це Пух?

Та за Кроликом уже й слід прохолов.

Тоді Крістофер Робін пішов додому, намалював малюночок 'Пух на прогулянці в Лісі о сьомій годині ранку', заліз разок на своє улюблене дерево й подумав: 'Що зараз робить Вінні-Пух?'

Після цього він подався до Лісу.

Невдовзі він уже був біля Ями й зазирнув усередину. Там, спиною до нього, стояли Пух із Пацем і про щось солодко мріяли.

— Хо-хо! — голосно і зненацька сказав Крістофер Робін.

Паць із несподіванки й страху підскочив вище власної голови, а Пух, напівсонний, і далі мріяв про свій мед.