здасться вам дуже вдалою, але Пух співав її чудового сонячного ранку, після того, як добре підкріпився, і тому був певен, що це — одна з найкращих пісеньок, які він склав у своєму житті. І він співав її залюбки.
....................................
Паць копав ямку під самим порогом своєї хатки.
— Привіт, Пацю,— сказав Пух.
— Ой, здоров, Пуше! — сказав Паць, підстрибнувши з несподіванки. — А я знав, що це ти!
— І я теж,— сказав Пух.— А що ти робиш?
— Я, Пуше, саджу жолудя: з нього виросте дуб, і тоді в мене просто біля порога буде багато-багато жолудів і мені не треба буде ходити по них хтозна-куди! Розумієш?
— А що, як не виросте? — спитав Пух.
— Виросте! Крістофер Робін сказав — неодмінно виросте, через те я й саджу.
— Ну,— сказав Пух,— а я тоді... я посаджу біля свого порога стільник з медом, і з нього виросте цілий вулик!
Паць був у цьому не зовсім певен.
— Або краще — шматочок стільника,— сказав Пух,— бо стільниками розкидатися не варто. Але тоді може вирости не цілий вулик, а шматочок... та ще раптом не той шматочок, який мені треба, а той, де бджоли тільки гудуть, а меду не дають... От шкода!
Паць погодився, що справді-таки буде шкода.
— До речі, Пуше, садити дуже важко, особливо, коли ти не знаєш як,— сказав він,— це треба вміти.— І він поклав жолудь у викопану ямку, присипав його землею, а тоді на тому місці пострибав.
— Садити я вмію,— сказав Пух,— бо Крістофер Робін дав мені насіння носиків, і я їх усіх посадив: тепер у мене біля порога буде багато-багато різних носиків.
— А я думав, що вони звуться ротиками,— невпевнено сказав Паць, все ще підстрибуючи.
— Ні,— сказав Пух,— мої квіти звуться носиками!
Удосталь настрибавшись, Паць витер лапки об живіт і сказав:
— Що ми будемо робити тепер?
Пух сказав:
— Давай провідаємо Кенгу, Крихітку Ру та Тигру.
А Паць сказав:
— Га-га-гаразд, про-про-відаймо,— бо він ще й досі трішечки побоювався Тигри.
Тигра був страшенно стрибучий і мав жахливу звичку — вітався так, що потім у вас завжди були повні вуха піску, навіть після того, як Кенга скаже 'Тигро, серденько, обережніше!' і допоможе вам підвестися на ноги.
Отож вони подалися до Кенжиної хатки.
......................................
А сталося так, що того ранку в Кенги був саме прибирально-господарський настрій. Вона вирішила скрізь навести порядок і порахувати всю білизну, і з'ясувати, скільки лишилося в неї брусків мила, і скільки лишилося в Тигри чистих серветок, і скільки лишилося в Крихітки Ру чистих слинявчиків. Для цього вона випровадила їх обох із дому, давши Крихітці Ру пакет бутербродів із салатом, а Тигрі — пакет бутербродів із риб'ячим жиром, щоб вони гарно погуляли в Лісі — тільки без пустощів!
І вони пішли собі в Ліс, і дорогою Тигра розповідав Крихітці Ру (якого це дуже цікавило) про все, що Тигри вміють робити.
— А літати вони вміють? — спитав Крихітка Ру.
— Аякже! — сказав Тигра.— Щоб Тигри та не літали? Та вони знаєш, як літають!
— О! — сказав Крихітка Ру.— І вони вміють літати не гірше за Сову?
— Куди там Сові. Краще! — сказав Тигра.— Тільки вони не хочуть.
— А чого вони не хочуть?
— Ну, їм це чомусь не подобається.
Ру ніяк не міг цього зрозуміти, бо самому йому страшенно кортіло політати, але Тигра пояснив, що треба бути Тигрою, щоб це зрозуміти.
— А стрибати? — спитав Крихітка Ру.— Чи вміють Тигри стрибати, як Кенги?
— Питаєш! — сказав Тигра.— Ще й як! Але, звісно, коли захочуть.
— Ой, а я так люблю стрибати! — сказав Крихітка Ру.— Нумо, позмагаймося, хто далі стрибне — ти чи я?
— Звісно, я,— сказав Тигра,— тільки зараз ми не будемо гаяти часу, бо ще спізнимося.
— Куди спізнимося?
— Туди, куди нам треба прийти вчасно,— сказав Тигра, і наддав ходи.
Невдовзі вони добралися до Шести Сосен.
— А я вмію плавати,— сказав Крихітка Ру.— Одного разу я впав у річку й плавав. А Тигри вміють плавати?
— Ще б пак! Тигри все вміють!
— І по деревах вони вміють лазити краще за Пуха? — спитав Крихітка Ру, зупинившись перед найвищою сосною і задерши голову.
— По деревах вони лазять краще за всіх на світі,— сказав Тигра,— значно краще за всяких там Пухів.
— А на оце дерево вони зуміють залізти?
— Вони завжди лазять саме по таких деревах,— сказав Тигра.— Цілими днями: то вгору, то вниз.
— Ой Тигро, це правда?
— Ось зараз сам побачиш! — рішуче сказав Тигра. — Сідай мені на спину та вчися.
Тигра раптом відчув страшенну впевненість, що Тигри лише для того й створені, аби лазити по деревах.
— Ой Тигро! Ой Тигро! Ой Тигро! — захоплено пищав Крихітка Ру. Він умостився Тигрі на спину, й вони полізли.
До першого сучка Тигра радісно повторював (у думці): 'А ми ліземо!'
Добравшись до наступного сучка, він з гордістю сказав (у думці): 'Ну, хіба я не казав, що Тигри вміють лазити по деревах?'
Видершись іще вище, він сказав (у думці);
'Правда, це не так легко...'
А ще вище він сказав (уголос):
— Тільки злазити вниз теж доведеться.
А тоді ще-ще вище додав:
— А це вже буде зовсім нелегко...
— ... якщо не впасти...
— ... бо тоді це, мабуть, буде зовсім...
— ... легко!
І тільки-но він сказав 'легко', гілка, на якій він стояв, зненацька обламалася, і він, відчуваючи, що падає, ледве встиг зачепитися за вищу гілку...
Потому він обережно й повільно підвів голову й зачепився за цю гілку підборіддям... Далі підтягнув одну задню лапу... за нею другу... і, зрештою, сів на цю гілку, важко дихаючи й глибоко шкодуючи, що замість усього цього не спробував своїх сил у плаванні.
Ру зліз із Тигри і примостився поруч.
— Ой Тигро! — захоплено вигукнув він.— Ми вже на самісінькій верхівці?
— Ні,— сказав Тигра.
— А ми поліземо на верхівку?
— Ні,— пробурчав Тигра,
— У-у! — засмучено сказав Крихітка Ру, але враз після цього весело зацокотів: — Тигро, чуєш, Тигро! А хвацько в тебе вийшло, коли ти для сміху ніби став падати, а потім узяв та й не впав. Зроби так ще!
— Ні!!! — прогарчав Тигра.
